Осій — Вікіпедія

село Осій
Герб	Прапор
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Хустський район
Громада	Іршавська міська
Облікова картка	картка
Основні дані
Засноване	1600
Населення	3555
Площа	40,88 км²
Густота населення	86,96 осіб/км²
Поштовий індекс	90131
Телефонний код	+380 3144
Географічні дані
Географічні координати	48°21′40″ пн. ш. 23°07′10″ сх. д. / 48.36111° пн. ш. 23.11944° сх. д.Координати: 48°21′40″ пн. ш. 23°07′10″ сх. д. / 48.36111° пн. ш. 23.11944° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	282 м
Водойми	Синявка
Місцева влада
Адреса ради	90131, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с. Осій, вул. Шевченка, 47
Карта
	Осій
	Осій
Мапа
	Осій у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Осій (значення).

О́сій — село в Україні, в Іршавській міській громаді Хустського району Закарпатської області.

Історія[ред. | ред. код]

В південній околиці села Осій, в урочищі Чищаник-Фединівки — поселення культури Баден. Біля південного підніжжя гори Хрін — у різних місцях знайдено 8 шліфованих кам'яних сокир, а також 15 глиняних конусів доби раннього заліза. В урочищі Хомовиця — багатошарове поселення епох неоліту, раннього заліза, провінційно-римського і давньоруського часів. В урочищі Чищаник — поселення куштановицької культури. З присілка Лави походять три шліфовані кам'яні сокири.

Перші згадки про село Руське (це на території сучасного с. Осій) сягають XI століття, а вже в 1363 році в угорських документах вперше фіксується назва «Осій» у зв'язку із поширенням чуми.

У 1587 році угорці перейменували село Осій на Szajkófalva (Сойкофолво — фолво — «село», а сойко вони пов'язували з тим, що Осій походить від слова «сойка»). Така назва села існувала до 1919 року, а потім край ввійшов у склад Чехословацької Республіки, і була повернута попередня назва.

З 1844 року селище користувалось громадською печаткою з гербом: зображенням увінчаного короною щита "французького" типу, на якому — кінь, що йде в правий геральдичний бік.

Релігія[ред. | ред. код]

храм св. арх. Михайла. 1859.

Священика згадують у 1748 р. До спорудження в селі типової базилічної церкви за о. Івана Грабаря тут стояла дерев'яна церква. Табличка над входом повідомляє, що церкву збудовано в 1883 р. (можливо, будівництво тривало до цього року).

У 1936 р. майстер Ґрюнберґер вкрив вежу бляхою. У 1984 р. проведено капітальний ремонт церкви. У 1987 р. Михайло Росада вирізьбив новий іконостас.

У 1991 р. розібрано традиційну каркасну дерев'яну дзвіницю. У червні 1994 р. посвячено камінь під будівництво Григорівської православної церкви, а Михайлівську повернуто греко-католикам. Біля вівтарної частини стоїть кам'яний хрест з рельєфом та написом — Бряник Митер 1920. Перед головним фасадом — кам'яний хрест з написом: «СЕИ КРЕСТЪ | ОСНОВАЛЪ | МАГІКО ИВАНЪ | ДОБАЧИНЪ | 1889 РОКА». Церква св. Юрія. 1927.

храм св. Юрія. 1927.

Православна громада перейшла в греко -католицьку церкву наприкінці 1940-х років. Дерев'яну православну церкву під бляшаним дахом, збудовану від 1924 до 1927 p., було знято з реєстрації 10 червня 1960 р. і розібрано. Нині споруджено цегляну церкву. Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир Мукачівської єпархії Української Православної Церкви.

Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир

І хоча монастир був заснований порівняно недавно, в 2000 році, підстава його, з життєвої точки зору, було не зовсім звичайним. У селі Осій, поруч з яким стоїть монастир, жив на спокої священик Георгій Петровцій. Йому було вже більше шістдесяти років, здоров'я його було слабким і він хотів прийняти чернецтво. Одного разу на Великдень йому приснився сон, і сон цей повторився тричі — три дні поспіль. Йому снилося, що він сидить на горі і на протилежній горі, через річку, бачить чудовий монастир, і голос з неба каже отцю Георгію: «Строй на цьому місці монастир!». І як недавно з'ясувалося, це місце, в урочищі Кам'янка, непроста: там знайшли стародавні келії, вирубані в скелі, за зовнішнім виглядом схожі на келії в Києво-Печерській лаврі. Своєрідні склепіння, ніші для свічок та ікон. Таких келій там кілька. Є там і одна велика печера, вирубана в формі хреста. У цій печері прекрасна акустика, і, судячи з усього, у ній знаходився храм. Заплановано з часом відновити в ньому богослужіння.

У архіві Свято-Пантелеймонівського жіночого монастиря містяться документи, які характеризують існування монастиря протягом перших 5 років існування як Свято-Пантелеймонівського храму. Багато інформації про засновника протоієрея Георгія Петровція, про подальше існування церкви, перетворення її на чоловічий монастир 26 липня 2005 року, затвердження намісника архімандрита Петра (Прядка). Надалі Свято-Пантелеймонівську обитель було реорганізовано на жіночий монастир. Документи, що підтверджують цей факт, знаходяться у поточному архіві даного монастиря. Серед них — указ Високопреосвященнійшого Феодора, керуючого Мукачівською православною єпархією, у якому йдеться про призначення насельниці Свято-Успенського жіночого монастиря у селі Домбоки Мукачівського району інокині Сергії (Марційчук), в.о настоятельниці новоствореного жіночого монастиря.

Перша письмова згадка про відкриття школи в селі Осій припадає на 1860 рік. Хроніка школи с. Осій, яка велася з 1919 по 1943 рр., згадує, що перша школа при греко-католицькій парафії була відкрита в 1860 році. Першим півце-вчителем в парафіяльній школі працював церковний дяк Василь Чепак. А після його смерті в 1875 році вчителем було обрано його сина Андрія, який працював в школі до 1898 року. А до 1902 року вчителем школи був Яцина.

В 1902 році відкривається державна початкова школа. Таким чином в цей період в селі існують дві школи — державна та парафіяльна з двома класами, у яких навчаються діти чотирьох шкільних років.

В 1912 році вчителем у державній школі був призначений Іванчов, який на свої кошти будує шкільне приміщення в присілку Лази, котре держава в нього орендує. В 1912—1913 навчальному році в селі працюють три класи, у яких навчається 180 дітей. До 1919 року навчання викладалося угорською мовою

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 3468 осіб, з яких 1720 чоловіків та 1748 жінок.^[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 3555 осіб.^[2]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[3]

Мова	Відсоток
українська	99,47 %
російська	0,51 %
білоруська	0,03 %

Етимологія[ред. | ред. код]

Цікаві дослідження назви села зробив уродженець с. Осій, археолог та етнограф Михайло Потушняк, син поета Федора Потушняка. Він звернув увагу на топонімічні назви і виявив, що багато з них мають болгарську основу, тобто залишилися у спадок від давніх поселенців — болгар. Ця версія отримала підтвердження і археологічними розкопками — в одному з урочищ було виявлено залишки поселення, яке належало древнім болгарам. І справді, для болгар слово «осій» означає затінена сторона гори або тінисте місце.

Відомі люди[ред. | ред. код]

В селі Осій народились відомі постаті:

Віта Остапчук (Кізляк) співачка, війсковослужбовець ЗСУ

Туристичні місця[ред. | ред. код]

Свято-Пантелеймонівський жіночий монастир
Геологічний заказник «Зачарована Долина»
храм св. арх. Михайла. 1859.
храм св. Юрія. 1927.
в урочищі Кам'янка, функціонують дві траси середньої та низької складності, які підходять для новачків гірськолижного спорту. Довжина трас 600 і 800 метрів, а перепад висоти становить 50-70 метрів. Коротша траса, яка розташована праворуч є більш пологою і рівномірною. Вона є вдалим варіантом для навчання новачків, які хочуть з нуля навчитись кататись на лижах чи сноуборді. Довший спуск є стрімкішим й екстремальнішим, розрахованим на більш досвідчених лижників і сноубордистів. На трасах діє бугельний підйомник завдовжки 450 метрів та ратрак. Пропускна спроможність підйомника становить 720 чоловік на годину. В темний час доби траси освітлюються.
Зачаро́вана Доли́на — геологічний заказник загальнодержавного значення. Охороняється мальовниче міжгір'я у верхів'ї Смерекового потоку (Ялового потоку) з оригінальними кам'яними утвореннями. Скелі з вторинних кварцитів заввишки від 20 до 100 м внаслідок вивітрювання набули різноманітних фантастичних форм, що нагадують руїни замків (Городище Велетня), дерева (Смерековий Камінь), тварин (Верблюд-Велетень, Соколята). Є тут скам'янілий водоспад — потік застиглої лави. На правому березі потоку є печера з джерелом мінеральної води. Рослинний покрив утворений різновіковим буковим лісом з домішками ялини європейської. Також тут багатий тваринний світ.
Через село протікають двадцять струмків, є кілька термальних джерел, що не замерзають і в сильні морози та мають лікувальні властивості.
На південь від Осою знаходиться закрита шахта з видобутку бурого вугілля, що діяла у 40-90-х рр. ХХ століття. У минулому осійчани також вели видобуток залізної руди, червоної глини та будівельного каменю.