Отто-Герман фон дер Говен — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Отто фон дер Говен.
Отто-Герман фон дер Говен
Мітавський обер-бургграф
1786 — 1796
 
Народження: 13 листопада 1740(1740-11-13)[1]
Фокенгоф, Курляндія
Смерть: 15 червня 1806(1806-06-15)[1] (65 років)
Гульбен, Росія
Національність: німець
Підданство: Курляндія (до 1795), Росія
Релігія: лютеранин
Рід: Говени
Батько: Отто-Крістофер фон дер Говен
Мати: Єлизавета фон Мірбах
Нагороди: Орден святого Станіслава
Орден святої Анни

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

О́тто-Ге́рман фон дер Го́вен (нім. Otto Hermann von der Howen; 13 листопада 1740(17401113) — 15 червня 1806) — курляндський державний діяч, старший радник, правник, дипломат. Один із організаторів російської анексії Курляндії. Представник шляхетного німецького роду Говенів. Народився у Фокенгофі, Курляндія. Син курляндського ландгофмейстра Отто-Крістофера фон дер Говена і Єлизавети-Доротеї фон Мірбах. Навчався у Кільському (1759) і Страсбурзькому університетах (1761). Обраний депутатом ландтагу Курляндії-Семигалії. Працював курляндським послом у Варшаві (1765—1771, 1778—1780), нагороджений Орденом святого Станіслава. Підтримував кандидатуру Карла-Християна на пост курляндського герцога, перебував у опозиції до проросійських Біронів. Арештований і ув'язнений росіянами у Ризі (1771—1774). Після звільнення змінив погляди, став одним із лідерів проросійської партії в Курляндії. Займав посади секретаря (1776—1786) і ландмаршала ландтагу (1776), очолював Гольдінгенське обер-гауптманство, став обер-бургграфом Мітави (1786—1796). Був на чільних позиціях у кількох масонських ложах. Виступав посередником між курляндським лицарством і герцогом Петером фон Біроном (1776, 1793). Разом із росіянами визначав курляндсько-російський кордон (1783). Брав активну участь у російській операції з анексії Курляндії-Семигалії (1794—1795): керував проросійською фракцією в ландтазі, ініціював прийняття резолюцій про розрив Курляндії з Польщею і приєднання до Російської імперії, очолював курляндську делегацію до Санкт-Петербургу, де оформив анексію і склав присягу на вірність Росії. Отримав від російської імператриці Катерини ІІ посаду таємного радника і маєтки, а від імператора Павла I — сенаторство і Орден святої Анни 1-го ступеня. Помер на поштовій станції Гульбен, на шляху із Санкт-Петербурга до Мітави.

Імена[ред. | ред. код]

  • О́тто-Ге́рман фон дер Го́вен (нім. Otto Hermann von der Howen, лит. Oto Hermanis fon der Hovens) — повне ім'я.
  • Отто-Герман аб Говен (нім. Otto Hermann ab Howen) — варіант імені[2]; згадується у його праці 1759 року.
  • О́тто фон дер Го́вен (нім. Otto von der Howen) — коротке ім'я.
  • О́тто Ка́рлович фон дер Го́вен (рос. Отто Карлович фон дер Ховен) — російське ім'я із фіктивним патронімом[3]; у документах того часу просто — фон Го́вен (рос. Фонъ Говенъ)[4].

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Отто-Крістофер, батько Отто-Германа

Отто-Герман фон дер Говен народився 13 листопада 1740 року в Фокенгофі, у родині курляндського високопосадовця Отто-Крістофера фон дер Говена, ландгофмейстра герцога Курляндії та Семигалії, і Єлизавети-Доротеї фон Мірбах[5][6], доньки ландгофмейстра Генріха-Георга фон Мірбаха. Рід баронів Говенів був одним із найзаможніших і найвпливовіших у герцогстві, тому хлопця чекала блискуча кар'єра[7].

У юності Говен ходив до великої міської школи в Мітаві[5][6]. Згодом він вивчав міжнародне право у Кільському університеті, який закінчив 11 листопада 1759 року, написавши роботу про недоторканність послів[8]. Свої студії Говен продовжив у Страсбурзькому університеті, котрий завершив 1761 року[5][6].

1763 року Говен повернувся до герцогства Курляндії та Семигалії[5][6] й зайнявся політикою, був обраний депутатом до Курляндського ландтагу. Як і його батько він належав до партії, яка підтримувала попереднього герцога, саксонського принца Карла-Християна, сина саксонського курфюрста і польського короля Августа III, і виступала проти російського ставленика — герцога Ернста-Йоганна фон Бірона[5][6].

У 1765—1771 роках Говен працював послом Курляндії-Семигалії у Варшаві, столиці Речі Посполитої, представляючи інтереси курляндського лицарства при польському дворі[5][6].

Арешт[ред. | ред. код]

Ризький замок, в якому Говен був ув'язнений в 1771—1774 роках

25 листопада 1769 року герцог Ернст-Йоганн фон Бірон зрікся престолу на користь свого сина Петера, але зберіг за собою право пожиттєво користуватися прибутками з герцогських землеволодінь[9][5][6]. На січневій сесії курляндського ландтагу в 1770 році Говен із однодумцями засудили цей акт і закликали лицарство не присягати Бірону[9]. Це суперечило політичним інтересам Російської імперії, тому проти Говена почала діяти російська агентура Колегії іноземних справ.

25 січня і 5 лютого 1770 року Іван Сімолін, російський представник у Курляндії, намагався схилити Говена й курляндське лицарство до угоди з герцогом Петером[9]. Умовляння не подіяли, тому Бірон розпустив збори і призначив нову сесію на 10 (21) червня 1770 року, на якій депутати мусили скласти присягу[9].

У відповідь курляндські лицарі відправили Говена послом до Варшави, де він прохав призначити новим герцогом Карла-Християна замість Петра Бірона, вступив у зв'язок із саксонським двором і Барською конфедерацією[9]. Сімолін, за підтримки великого канцлера Анрія Млодзейовського, поставив курляндцям ультиматум, щоб вони відкликали посла[9]. Ті проігнорували вимогу і роздратована Катерина ІІ наказала арештувати Говена[9].

1771 року, за запитом Каспара фон Зальдерна, російського міністра-резидента у Варшаві, польська влада ув'язнила Говена в мазовецькому Пултуську[9]. Згодом, виконуючи розпорядження цариці, ув'язненого конвоювали потайки під іменем «поручника Пекштіна» до Риги, яку контролював російський генерал-губернатор Юрій Броун[9]. У російських тенденційних джерелах цей інцидент представляли як покарання Говена за «велику нетактовність», яку він був допустив у суперечках із польськими сановниками[3].

25 жовтня 1771 року Говена посадили цілком таємно в Ризькому замку[5][6]. Ним займалася Канцелярія таємних і розшукових справ, російська спецслужба, до створення якої долучилося чимало курляндців у часи «біронівщини»[9]. Арештанта тримали в камері під караулом, без права на листування і прогулянки[9]. На червень 1772 року, згідно з донесеннями генерал-губернатора, Говен тяжко захворів і весь опух «від нестачі свіжого повітря»[9].

7 (18) жовтня 1774 року батько Говена, Отто-Крістофер, написав листа Броуну і звернувся на ім'я Катерини ІІ з проханням помилувати сина[9]. За три дні Броун зробив відповідний запит до керівника колегії іноземних справ Микити Паніна та самої цариці[9]. 22 жовтня Панін дав дозвіл на звільнення, зазначаючи: «що хоча він [арештант] як зухвалець, який вчинив перед Росією тяжкий злочин, ображаючи її письмово, і заслуговує на вічне ув'язнення, але ми з єдиного милосердя в тому прощаємо його… сподіваючись, що те, що сталося з ним, послужить йому для виправлення…»[9]. За час ув'язнення на Говена витратили 1064 талера, які Панін наказав поставити на рахунки надзвичайних витрат Ризького губернаторства і не стягувати їх з батька арештованого[9].

Проросійський діяч[ред. | ред. код]

Після звільнення Говен знову зайнявся політичною діяльністю, був вдруге обраний до ландтагу. Він перейшов на бік проросійської партії й здобув величезний вплив у курляндській політиці[5][6]. Згідно з тенденційними російськими джерелами Говен «не простив полякам» свого ув'язнення і зробився «палким прихильником Росії»[3], проте зважаючи на те, що ув'язнили його саме росіяни, а не поляки[5][6], мотивація барона змінити політичний табір до кінця не зрозуміла.

8 серпня 1776 року Говен виступив посередником при підписанні «Акту примирення» між герцогом Петером фон Біроном і курляндським лицарством[5][6]. За це герцог нагородив Говена річною пенсією в 1000 талерів, а ландтаг обрав на посаду секретаря лицарства (нім. Ritterschaftsseketär), яку він займав до 1786 року[5][6].

У 1778—1780 роках Говен вдруге працював курляндським послом у Варшаві[5][6]. 1779 року він очолив Мітавську масонську ложу «Три короновані мечі» (фр. Trois Epées couronnées, нім. Zu den drei Gekrönten Schwerdtern), а наступного року став інспектором іншої масонської ложі в Мітаві «Три короновані серця» (фр. Loge d’Adoption des trois Cœurs couronnés)[10][11].

Весною 1783 року Говен як перший уповноважений курляндського лицарства увійшов до складу курляндсько-російської комісії з визначення кордону і владнання торговельних питань[5][6]. Результатом його роботи стала травнева курляндсько-російська конвенція[3], яка разом зі встановленням меж між Курляндією і російською Ліфляндією, надавала широкі господарські права російському купецтву.

1786 року Говен займав посаду гауптмана в Шрунден, а згодом очолював Гольдінгенське обер-гауптманство і обіймав пост ландмаршала, голови ландтагу[5][6]. З грудня 1786 року він став обер-бургграфом у Мітаві і залишався на цій посаді до 1796 року.

Як представник курляндського лицарства і проросійської партії Говен перебував у опозиції до герцога Петера фон Бірона, останньої гарантії автономності Курляндії. 31 січня 1793 року, за ініціативи барона, було ухвалено так звані «Композиційний акт» між герцогом і лицарством[12], які принижували роль першого й надавали лицарям ширші права[13].

Російська анексія[ред. | ред. код]

Докладніше: Анексія Курляндії та Семигалії
Катерина ІІ урочисто приймала Говена в Зимовому палаці.
Будівля Сенату — місце присяги Говена на вірність Росії

У вересні 1794 року, напередодні поразки повстання Костюшка і третього поділу Речі Посполитої, Говен ініціював у Курляндському ландтазі обговорення питання про те, щоб «ліквідувати ленну залежність Курляндії від Речі Посполитої та віддатися під патронат Росії», прохаючи в неї збереження прав і привілеїв для лицарів і земств. Проти цього категорично виступив герцог Петер, який вбачав у пропозиції підрив державного ладу Курляндії, гарантом якого виступала сама Росія[14].

На початку листопада того ж року Говен розпочав інформаційно-політичну кампанію: він розіслав курляндському лицарству нову петицію, яку підписали 33 шляхетні особи, з вимогою скликати терміновий ландтаг для прийняття рішення про майбутнє Курляндського герцогства[14]. Згодом схожу петицію отримав і герцог Петер, підписану багатьма місцевими баронами, що закликала «підпорядкуватися повністю російській імператриці й віддати її великодушності долю Курляндії»[14].

27 січня 1795 року герцог Петер прибув до Санкт-Петербурга, де після зустрічі з Катериною ІІ йому дали зрозуміти, що Курляндія остаточно перестала бути леном Польщі й відходить Росії[14]. Герцог сподівався, що під російською короною Курляндія збереже формальну автономію, як було при польських королях. Але Говен наполягав на здачі самостійності і повному приєднанні до Росії[14].

5 (16) березня 1795 року, в понеділок, у Мітаві зібрався ландтаг на вимогу Говена. За два дні, у середу, проросійська партія здобула перемогу. Депутати одноголосно прийняли два документи: Маніфест «про зречення від ленної залежності, що існувала донині з Польщею»[15] й «Акт шляхетного лицарства і земства герцогств Курляндії і Семигалії про їхнє підлягання Її імператорській величності» Катерині ІІ[14].

Ландтаг обрав делегацію на чолі з Говеном, яка 19 березня прибула до Петербурга[14]. Курляндські представники перебували в російській столиці майже місяць, готуючи документи у справі приєднання герцогств до Росії. 15 квітня, у п'ятницю, делегація Говена прибула до Зимового палацу, де їх урочисто зустрічала Катерина ІІ. Представники ландтагу передали росіянам акти про приєднання Курляндії до Російської імперії, а ті дали гарантії свободи віросповідання, а також непорушності майнових прав лицарства[14].

20 квітня, у середу, курляндська делегація на чолі з Говеном прибула на засідання Сенату, де урочисто склала присягу на вірність Російській імперії[14]. До 1 травня всіх мешканців Курляндії та Семигалії змусили присягнути Росії[14]. Лише герцог Петер, якого 17 (28) березня 1795 року російські урядовці змусили зректися трону[14], відмовився складати присягу, і 30 серпня назавжди виїхав до Пруссії.

6 червня 1795 року Катерина ІІ підписала наказ про приєднання Курляндського герцогства до Російської імперії з одночасним перетворенням його на Курляндське намісництво з центром у Мітаві[14].

Останні роки[ред. | ред. код]

Говен отримав від російської імператриці Катерини ІІ посаду таємного радника і два маєтки[5][6].

19 грудня 1796 року імператор Павло І надав Говену сенаторство[16]. Барон увійшов до складу Третього департаменту[4], який займався справами територій на особливих правах — України, Курляндії, Ліфляндії, Естляндії, Виборга і Нарви тощо. Через рік, 7 листопада 1797 року, імператор відзначив його Орденом святої Анни 1-го ступеня.

Протягом свого життя Говен накопичив великі землеволодіння в Курляндії: Новий Бергфрід (з 1786), Алауен (1789—1791), Веезіт, Данненфельд, Люббен, Ессерн, Тінген (1792—1796), Івен та інші. Говену також належали родинні землі Фокенгоф і Гренцгоф (1795—1805), Сурс і Штрібен (1793—1797)[5][6]. Він був одним із найбільших курляндських поміщиків, господарем численних кріпаків-латишів.

15 червня 1806 року Говен помер на поштовій станції Гульбен[5][6], на шляху із Санкт-Петербурга до Мітави[3][17].

Сім'я[ред. | ред. код]

Докладніше: Говени

Праці[ред. | ред. код]

  • Mielck, Johann Bertram; Howen, Otto Hermann von. Disputatio Iuris Gentium Universalis De Sanctitate Legatorum [Диспут про недоторканність послів у міжнародному праві]. Kilonii: Bartschius, 1759. [1]
  • Howen, O. H. Relation von der in Warschau geführten Negoce. Mitau, 1768[17].
  • Oelsen, C. E; Taube, E. J.; Howen, O. H.; Sacken, M. Celsissime Dux, Gratiotissime Princeps ac Domine! (Litterae de dato Mitaviae die 20 Junii 1789). 1791[18].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б BBLD - Baltisches biografisches Lexikon digital — 2012.
  2. ↑ Howen, Otto Hermann von // Katalog der Deutschen Nationalbibliothek.
  3. ↑ а б в г д е ж Ховен, фон-дер, Отто Карлович // Русский биографический словарь А. А. Половцова. 1901, Т. 21, с. 380.
  4. ↑ а б Придворный календарь 1799 года. Санкт-Петербург, 1898, С. 157.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Howen, Otto Hermann v. der (1740—1806) // Baltisches biografisches Lexikon digital.
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Howen, Otto Hermann v. der // Deutschbaltisches biographisches Lexikon 1710—1960. Köln-Wien, 1970, S. 341—342.
  7. ↑ GHBR Kurland, 3-1, S. 308—313.
  8. ↑ Meyer, W. Baltische Studenten in Kiel 1665—1865. Kiel: W G Mühlau, 1930; Mielck, Johann Bertram; Howen, Otto Hermann von. Disputatio Iuris Gentium Universalis De Sanctitate Legatorum. Kilonii: Bartschius, 1759.
  9. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Бартенев 1869, 3, С. 269—279.
  10. ↑ Губерти, Н. В. Материалы для русской библиографии: хронологическое обозрение редких и замечательных русских книг XVIII столетия, напечатанных в России. Москва, 1881. Вип. 2, С. 287.
  11. ↑ Pīrāgs 2008, № 45, S. 74—75.
  12. ↑ Kompositionsakte zwischen Seiner Hochfürstlichen Durchlaucht, dem Herzoge und Einer Wohlgebornen Ritter- und Landschaft. Mitau, 1793.
  13. ↑ Oberländer, Keller 2008, S. 49.
  14. ↑ а б в г д е ж и к л м н Бильбасов, В. Присоединение Курляндии // Русская старина. 1895, Т. 83, № 1, С. 3—55.
  15. ↑ Манифест благородного рыцарства и земства герцогств Курляндского и Семигальского, об отречении от существовавшей по ныне с Польшею связи. Санкт-Петербург, 1801.
  16. ↑ Курков, К. Н. Члены Правительствующего Сената — высшего законосовещательного органа Российской империи: 22 февраля 1711 — 3 марта 1917. Москва: Готика, 2005. С. 112.
  17. ↑ а б в г von der Howen (Otto Herman) // Allgemeines Schriftsteller- und Gelehrten-Lexikon der Provinzen Livland, Esthland und Kurland. Mitau, 1829, Bd 2., S. 351—353.
  18. ↑ Jagiell. folio, str. 10. Należy do: Zażalenie z strony Stanu Rycerskiego.
  19. ↑ Придворный календарь 1799 года. Санкт-Петербург, 1898, С. 71.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Kompositionsakte zwischen Seiner Hochfürstlichen Durchlaucht, dem Herzoge und Einer Wohlgebornen Ritter- und Landschaft. Mitau, 1793. (LVVA 5759-2/1340, S. 1—14.)
  • Oberländer, E.; Keller, V. Kurland: vom polnisch-litauischen Lehnsherzogtum zur russischen Provinz. Paderborn: Schöningh, 2008.
  • Winkelmann, E. Bibliotheca Livoniae historica. Systematisches Verzeichnis der Quellen und Hülfsmittel zur Geschichte Estlands, Livlands und Kurlands. Commissionäre der Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften, St. Peterburg u. a. 1870 (2-е доповнене видання — Berlin: Weidmann, 1878 [2]).
  • Манифест благородного рыцарства и земства герцогств Курляндского и Семигальского, об отречении от существовавшей по ныне с Польшею связи. Санкт-Петербург, 1801. [3]

Монографії. Статті[ред. | ред. код]

Довідники[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Отто-Герман фон дер Говен

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Довідкові видання
Нормативний контроль
Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Отто-Герман_фон_дер_Говен&oldid=29977296