Отто Пауль Герман Дільс — Вікіпедія

Отто Пауль Герман Дільс
нім. Otto Diels
Народився	23 січня 1876(1876-01-23) Гамбург Німеччина
Помер	7 березня 1954(1954-03-07) (78 років) Кіль, Німеччина
Країна	Німеччина
Діяльність	хімік, викладач університету
Alma mater	Гумбольдтський університет Берліна
Галузь	хімія
Заклад	Кільський університет
Науковий керівник	Герман Еміль Фішер
Вчителі	Герман Еміль Фішер
Відомі учні	Курт Альдер Карл Вільгельм Розенмунд
Аспіранти, докторанти	Karl Wilhelm Rosenmundd Курт Альдер
Членство	Леопольдина Баварська академія наук
Відомий завдяки:	Реакція Дільса-Альдера
Батько	Герман Дільс
Брати, сестри	Людвіг Дільсd Павль Дільс
Нагороди	Нобелівська премія з хімії (1950)
Отто Пауль Герман Дільс у Вікісховищі

Отто Пауль Герман Дільс (нім. Otto Paul Herrmann Diels) (23 січня 1876, Гамбург, — 7 березня 1954, Кіль) — німецький хімік-органік.

Біографія[ред. | ред. код]

Отто Пауль Герман Дільс народився в Гамбурзі і був другим з трьох синів Германа Дільса, вчителя та відомого філолога, і Берти Дільс (до шлюбу Дубель). Коли Отто виповнилося два роки, сім'я переїхала до Берліна, де його батько був обраний професором класичної філології Берлінського університету. У шість років Дільс вступив до Йоахімштальської гімназії в Берліні. У двадцять Дільс вступив до Берлінського університету для вивчення хімії. У 1900 р. він під керівництвом Еміля Фішера блискуче захистив докторську дисертацію і став асистентом Фішера в університетському Хімічному інституті.

У 1904 р. Дільс відкрив незвичайне поєднання, що містить три атоми вуглецю і два атоми кисню, яке він назвав недоокис вуглецю. У тому ж році він почав вивчення структури маловивченої речовини — холестерину. Проводячи дегідратацію (видалення водню), він отримав з холестерину один з кетонів — холестерон.

У 1904 р. Дільс стає лектором, а в 1906 р. — професором органічної хімії. Протягом цього часу він поширив сферу своїх інтересів на інші галузі хімії і в 1907 р. опублікував вдало написаний і широко відомий підручник «Введення в органічну хімію». У 1913 р. він став керівником факультету органічної хімії університету.

Після року роботи ад'юнкт-професором Хімічного інституту Королівського університету Фрідріха Вільгельма (нині Гумбольдтський університет Берліна) Дільс повертається в Берлінський університет як повний (дійсний) професор. У 1916 р. він прийняв призначення на посаду професора хімії і директора Хімічного інституту Університету Крістіана Альбрехта (пізніше Кільського університету). З 1925 р. він ректор цього університету.

Нестатки і руйнування, викликані другою світовою війною, ускладнили подальше виконання Дільсом своїх досліджень. Бомбардування англо-американської авіації зрештою зруйнували не тільки Хімічний інститут і його бібліотеку, але і будинок Дільса. Два його сини були вбиті на Східному фронті, і в 1944 р. він подав заяву про відставку, яка була прийнята в наступному році. Однак після війни у віці 70 років він повернувся до інституту, де працював над його відновленням до остаточної відставки в 1948 р.

Стримана людина з тонким почуттям гумору, його поважали за сміливість та оригінальність наукових ідей. У молодості фанатичний альпініст, Дільс у вільний час захоплювався живописом. Він помер в Кілі 7 березня 1954, незабаром після свого 78-річчя.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Вважаючи, що структурна модель холестерину, запропонована іншими дослідниками, є хибною, Дільс знову розпочав вивчати цю речовину. Після спроб застосування традиційних методів він виявив, що при змішуванні селену з холестерином відбувається дегідратація останнього, причому при перемішуванні і нагріванні не відбувається деструкції, присутньої в інших методиках. Дільс був першим з дослідників, хто застосував селен для дегідратації різних сполук, і цей метод, відкритий у 1927 р., був згодом застосований іншими хіміками для отримання поліненасичених масел. Сполуку, яку отримав Дільс, виявилася базовою молекулою багатьох природних сполук, і незабаром вона була використана іншими експериментаторами для пояснення структури і хімічної природи кортизону, статевих гормонів, стероїдів і вітамінів групи D.

У 1928 р. Дільс з одним зі своїх колишніх студентів, Куртом Альдером, опублікував статтю, в якій вони вперше пояснювали дієновий синтез. Такий тип синтезу спостерігається, коли дієн (молекула, що містить два подвійні зв'язки між атомами вуглецю) з'єднується з молекулою, званої філодіеном (буквально — люблячий дієн), яка має один подвійний зв'язок між атомами вуглецю. Продукт такого з'єднання — це шестичлена циклічна молекула, звана аддукт. Хоча дієновий синтез вже був виявлений іншими хіміками, цьому явищу не було дано наукового пояснення. У статті Дільс і Альдер описали, як вони з'єднали з одночасним перегрупуванням вуглецевих зв'язків циклопентадієн (дієн) з бурштиновим ангідридом (філодієном) з утворенням високостабільного аддукта (3,6-ендометілен-4-тетрагідрофталевого ангідриду). До того часу деякі органічні реакції були важкі для вивчення, оскільки температури і використовувані методи аналізу впливали на результати. Дільс і Альдер помітили, що багато дієнів поширені в природі і що дієни і Філодем легко реагують при звичайних температурах. З цього спостереження вони уклали, що дієновий синтез може дати хімікам новий підхід для дослідження різних типів органічних реакцій. У наступні роки дієновий синтез дійсно став незамінним засобом для хіміків-органіків, які застосовували його при синтезі таких речовин, як ліки, вітаміни, гормони, стероїди, синтетичні каучуки і пластмаси.

Співпраця Дільса з Альдера тривало до 1936 р. (Альдер був прийнятий в штат заводу «І. Г. Фарбеніндустрі» у Леверкузені).

Нагороди[ред. | ред. код]

Дільс і Альдер в 1950 р. були нагороджені Нобелівською премією з хімії «за відкриття і розвиток дієнового синтезу». У своїй промові при презентації лауреатів Арне Фредга, член Шведської королівської академії наук, схарактеризував хімію вуглецевмісних сполук як «щось малозрозуміле, насилу пояснюване і розуміле людьми». "Синтез Дільса і Альдера, — сказав Фредга, — в наш час^[коли?] отримав розвиток як один з найважливіших робочих методів органічної хімії. За допомогою цього методу може бути легко синтезовано велика кількість сполук складної будови, які неможливо або надзвичайно важко отримати будь-яким іншим способом ". Хвороба не дозволила Дільсу бути присутнім на церемонії нагородження. У Нобелівській лекції, опублікованій в наступному році, він порушив питання про значення ароматичної основи будови молекули стероїдів.

Крім Нобелівської премії, Дільс був нагороджений медаллю Адольфа фон Байєра Німецького хімічного товариства (1930), отримав почесний медичний ступінь в Кільському університеті. Він був членом академій наук Геттінгена, Галле та Мюнхена.

Родина[ред. | ред. код]

Дільс одружився в 1909 р. з Паульо Геєр і мав трьох синів і двох дочок.