П'єр Бланшар (актор) — Вікіпедія

П'єр Бланшар
фр. Pierre Blanchar
Ім'я при народженні Густав П'єр Бланшар (фр. Gustave Pierre Blanchard)
Дата народження 30 червня 1892(1892-06-30)
Місце народження Скікда, Французький Алжир
Дата смерті 21 листопада 1963(1963-11-21) (71 рік)
Місце смерті Сюрен
Поховання Cimetière de Charonned
Громадянство Франція Франція
Професія актор
Роки активності 1922 — 1921
Діти Dominique Blanchard
IMDb ID 0087018
Кубок Вольпі (1935)
П'єр Бланшар у Вікісховищі

П'єр Бланша́р (фр. Pierre Blanchar, повне ім'я — Густа́в П'єр Бланша́р (фр. Gustave Pierre Blanchard); 30 червня 1892, Скікда, Алжир — 21 листопада 1963, Сюрен, О-де-Сен, Франція) — французький актор театру та кіно. Лауреат Кубка Вольпі за найкращу чоловічу роль .

Біографія[ред. | ред. код]

Могила П. Бланшара в Парижі

П'єр Бланшар народився у Французькому Алжирі, учасник Першої світової війни. З 1919 почав виступати в театрі «Одеон», потім навчався в Паризькій консерваторії і працював у різних драматичних театрах. З 1921 почав зніматися в кіно (перший фільм «Тато, добре серце», режисер Анрі Крос) й одночасно працював акторам в різних паризьких театрах. На початку кінокар'єри Бланшар виступав в амплуа «перших коханців», потім створив декілька значних романтичних образів. Повною мірою талант Бланшара проявився у фільмах, де він грав людей важкої, іноді трагічної долі. У фільмі П'єра Шеналя «Злочин і кара» (Crime et Châtiment, 1935) за романом Ф. М. Достоєвського зіграв Раскольнікова, за що був удостоєний Кубку Вольпі за кращу чоловічу роль на МКФ у Венеції (1935). Виконав головні ролі у фільмах «Пікова дама» (La dame de pique, 1937) Федора Оцепа за твором А. С. Пушкіна і «Гравець» (Le Joueur, 1938) Луї Дакена і Герхарда Лампрехта за романои Достоєвського.

Під час окупації Франції в роки Другої світової війни Бланшар знявся в головній ролі у фільмі режисера Ж. Деланнуа «Понкарраль, полковник Імперії» (1942). Характер відважної людини, що боролася проти Бурбонів, був близький мужнім героям Французького Опору. У 1943—1945 роках Бланшар був одним з командирів загонів Руху Опору, одночасно очолював Комітет звільнення французького кіно, що зіграв велику роль в об'єднанні передових діячів кіно в період боротьби проти фашистських окупантів. Бланшар брав участь у збройному повстанні проти нацистських окупантів в Парижі (серпень 1944 року)[1]. У 1940-і роки знімався в патріотичних фільмах — «Батьківщина» (1946, режисер Л. Дакен) та ін. Бланшар був одним з перших викладачів Інститут вищої кіноосвіти в Парижі.

Загалом П'єр Бланшар знявся у 54 фільмах. Остання стрічка з його участю — «Чорний монокль» (Le Monocle noir, 1961) режисера Жоржа Лотнера.

Особисте життя[ред. | ред. код]

П'єр Бланшар був одружений з акторкою Мартою Віно[fr] (уродженою Лагранж); подружжя мало доньку — також акторку Домінік Бланшар (нар. 2.06.1927).

Фільмографія[ред. | ред. код]

Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
1920 кф Тато, добре серце Papa bon coeur
1922 ф Жоселен Jocelyn Альфонс де Ламартен
1923 ф У садах Мурсії Aux jardins de Murcie Ксав'є
1924 ф Вискочка L'arriviste Жак де Міранд
1927 ф Шахіст Le joueur d'échecs Болеслав Воровський
1929 ф Капітан Фракасс Le capitaine Fracasse барон де Сігоньяк / капітан Фракасс
1929 ф Діана — історія парижанина Diane - Die Geschichte einer Pariserin лейтенант Гатсон Мервіл
1932 ф Дерев'яні хрести Les croix de bois ад'ютант Жильбер Демаші
1932 ф Атлантида L'Atlantide капітан Сент-Аві
1932 ф Мелодрама Mélo П'єр, чоловік
1932 ф Красуня моряка La belle marinière Сільвестр
1933 ф Ця стара каналія Cette vieille canaille Жан Трапу
1934 ф На краю світу Au bout du monde Жан Арно
1934 ф Золото L'or Франсуа Бертьє
1935 ф Турандот, принцеса Китаю Turandot, princesse de Chine Калаф
1935 ф Диявол у пляшці Le diable en bouteille Ків
1935 ф Злочин і кара Crime et châtiment Раскольніков
1935 ф Коханці і злодії Amants et voleurs Клод Брізен
1935 ф Човнярі з Волги Les bateliers de la Volga лейтенант Вадим Борзін
1936 ф Винен Le coupable Жером Лескуєр
1937 ф Людина нізвідки L'homme de nulle part Матіас Паскаль / Адріан Мейс
1937 ф Мадемуазель лікар Mademoiselle Docteur Грегор Курден «Кондуйон»
1937 ф Пікова дама La dame de pique Арман
1937 ф Бальний записник Un carnet de bal Тьєррі Рейналь
1937 ф Справа ліонського кур'єра L'affaire du courrier de Lyon П'єр-Жозеф Лезюрк
1938 ф Дивний пан Віктор L'étrange Monsieur Victor Бастьєн Робіно
1938 ф Гравець Le joueur Олексій Нікітін
1938 ф Королівське розлучення A Royal Divorce Наполеон Бонапарт
1940 ф Груднева ніч Nuit de décembre П'єр Дармон
1940 ф Божий слід L'empreinte du Dieu Доміціон Ван Берген
1941 ф Зоряна молитва La prière aux étoiles П'єр Флорен
1942 ф Сніг на слідах La neige sur les pas Марк Румене
1942 ф Понкарраль, полковник імперії Pontcarral, colonel d'empire Понкарраль
1943 ф Таємниці Secrets Рене
1943 ф Єдине кохання Un seul amour Жерар де Клерґ
1944 ф Горбань Le bossu кавалер Анрі де Лагарде
1946 ф Пасторальна симфонія La symphonie pastorale пастор Жан Мартенс
1946 ф Батьківщина Patrie граф Рісоор
1947 ф Небесний батальйон Le bataillon du ciel Ферейн
1948 ф Після кохання Après l'amour Франсуа Месуле
1949 ф Бал Купідона Bal Cupidon Фліп
1949 ф Доктор Леннек Docteur Laennec доктор Рене, Теофіль Леннек
1950 ф Мій друг Сенфуан Mon ami Sainfoin Сенфуан
1959 ф Розбірки серед жінок Du rififi chez les femmes пірат
1959 ф Катя Katia Кубаров
1961 ф Чорний монокль Le monocle noir маркіз де Війємор
Режисер
  • 1943 : Таємниці / Secrets
  • 1943 : Єдине кохання / Un seul amour

Визнання[ред. | ред. код]

Нагороди та номінації П'єра Бланшара[2]
Рік Категорія Фільм Результат
Венеційський міжнародний кінофестиваль
1935 Велика золота медаль Національної фашистської асоціації для найкращого актора Злочин і кара Перемога
Національна рада кінокритиків США
1938 Найкраща акторська гра Бальний записник Перемога

Примітки[ред. | ред. код]

  1. SPIEGEL ONLINE — Nachrichten. Архів оригіналу за 19 жовтня 2013. Процитовано 25 квітня 2019.
  2. Нагороди та номінації П'єра Бланшара на сайті IMDb (англ.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • БЛАНШАР, Пьер // Кинословарь. В 2 т / Гл. ред. С. Ю. Юткевич. — М. : «Советская энциклопедия», 1966. — Т. 1 : А — Л. — С. 191. — 85000 прим. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]