Павелко Андрій Васильович — Вікіпедія

Андрій Павелко
Павелко Андрій Васильович
Андрій Павелко 2019 року
Народився	7 жовтня 1975(1975-10-07) (48 років) Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	політик
Alma mater	Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого і Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара
Членство	Верховна Рада України VIII скликання і Верховна Рада України VII скликання
Посада	Президент Федерації футболу України
Партія	Блок Петра Порошенка
Родичі	Олександр Петровський (сват)
Діти	Микита Анастасія Ліза (позашлюбна)
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
7-го скликання
безпартійний (ВО «Батьківщина»)	12 грудня 2012	—	22 жовтня 2013
Народний депутат України
8-го скликання
Блок Петра Порошенка	27 листопада 2014	—	29 серпня 2019
Картка на сайті Верховної Ради України

Андрі́й Васи́льович Паве́лко (нар. 7 жовтня 1975, Дніпро, УРСР) — український політик, народний депутат. З 6 березня 2015 до 25 січня 2024 року — президент Української асоціації футболу^[1]. Син Андрія Микита — зять дніпровського кримінального авторитета Олександра Петровського («Нарік»)^[2]. 16 червня 2023 Шевченківський районний суд Львова затвердив обвинувачення прокуратури в шахрайстві та розкраданні Павелком коштів у розмірі 26.5 млн грн, призначених для будівництва заводу з виготовлення штучної трави. Згідно з рішенням суду Павелка взяли під варту та відправили на 60 днів у СІЗО без можливості внесення застави^[3][4].

Освіта[ред. | ред. код]

Закінчив Юридичну академію ім. Я. Мудрого, спеціальність — «правознавство» (2003), факультет перепідготовки фахівців ДНУ, спеціальність — «менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» (2005), аспірант заочної форми навчання Дніпропетровського інституту Академії державного управління при Президентові України на кафедрі «Державне управління та місцеве самоврядування».

Кар'єра[ред. | ред. код]

• 1993–1994 — технік Дніпропетровського ІОЦ.
• 1995–1997 — директор АТЗТ «Стройдніпросервіс», м. Дніпро.
• 1997–1998 — заступник директора «Дніпромайн», м. Дніпро.
• 1998–2001 — директор ТОВ «Ніктранс», м. Дніпро.
• 2001–2003 — заступник директора, директор «Дніпромайну», м. Дніпро.
• З 2001 — голова Федерації футболу в Дніпропетровській області.
• З 2003 — заступник генерального директора ТОВ «Вініл» (колишній «Дніпромайн»).
• 17 березня 2009 — обраний головою Дніпровського обласного відділення Національного олімпійського комітету України
• 28 вересня 2010 — висунутий Фронтом змін у кандидати на посаду міського голови м. Дніпра.
• 6 березня 2015 — обраний президентом Федерації футболу України.
• З 2015 по 2017 рік — заступник голови Комітету національних асоціацій УЄФА.
• 11 травня 2017 року — обраний членом Дисциплінарного комітету ФІФА. 
• 1 червня 2017 року — обраний заступником голови Юридичного комітету УЄФА.
• 16 червня 2017 року — обраний президентом Громадської спілки «Українська асоціація футболу».
• 7 лютого 2019 року — обраний до складу Виконавчого комітету УЄФА.
• 29 травня 2019 року — обраний головою Комітету УЄФА зі статусу гравців, трансферів, агентів та матч-агентів.

Політика[ред. | ред. код]

Посів друге місце на виборах мера Дніпра (12 % голосів), пройшов до Дніпровської міськради, де очолив комісію з питань освіти, культури, молоді та спорту.

На парламентських виборах 2012 року балотувався до парламенту від партії «Батьківщина», ставши нардепом. Голова підкомітету з питань електроенергетики Комітету ВРУ з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки.

У жовтні 2013 року вийшов з партії «Фронт змін», очолив партію «Демократи» (колишня Партія національно-економічного розвитку України) та був виключений з фракції «Батьківщини» у ВРУ^[5].

На парламентських виборах 2014 став нардепом від БПП (№ 33 за партійним списком)^[6]. Заступник голови фракції, голова Комітету ВРУ з питань бюджету. Є, зокрема, автором закону «Про запобігання впливу на результати офіційних спортивних змагань корупційних правопорушень» (2243а^[7]), який увів чіткішу законодавчу схему щодо протидії та відповідальності за договірні матчі.

Розслідування, арешт[ред. | ред. код]

Павелка підозрювали в зловживанні при будівництві штучних футбольних міні-полів, у червні 2018 НАБУ відкрило відповідне провадження. ТОВ «Ініціативи майбутнього», діяльність якої повязують з братами Суркісами, була заявником провадження^[8]. У січні 2022 року в САП заявили^[9], що доказі вини Павелка втановлено не було^[10]. Справу передали до Нацполіції.

2020 року у Верховній раді утворили тимчасову слідчу комісію з розслідування будівництва штучних футбольних міні-полів, після початку роботи комісії було відкрито сім кримінальних проваджень в Україні, інші справи — в Німеччині, Швейцарії та на Кіпрі^[11]. 2020 року представники НАБУ, ГПУ і Нацполіції заявили про відсутність кримінальних проваджень щодо Павелка^[12].

У листопаді 2020 року нардепи відмовилися голосувати за продовження термінів роботи ТСК^[13] Проміжні висновки комісії свідчили про відсутність доказів проти керівництва УАФ^[14].

29 листопада 2022 року, Печерський районний суд міста Києва призначив заарештувати Павелка та Генерального секретаря УАФ Юрія Запісоцького на два місяці з заставою 9,88 млн грн^[15][16], однак невдовзі, після внесення застави, він вийшов на волю.

У лютому 2023 року, Печерський районний суд міста Києва відсторонив від посади президента Української асоціації футболу Андрія Павелка до 17 березня у зв'язку з обвинуваченнями у корупції та розкраданні коштів^[17].

16 червня 2023 року, Шевченківським районним судом м. Львова^[18] було ухвалено рішення про арешт президента УАФ Андрія Павелка, його відправили до СІЗО на 60 діб^[19]. Адвокати УАФ заявили про замовність кримінального переслідування Павелка, а рішення про арешт назвали безпідставним та оскаржили його.

У липні 2023 року Апеляційний суд не задовольнив прохання Андрія Павелка про зміну запобіжного заходу^[20].

29 лютого 2024 року, Львівський апеляційний суд звільнив Андрія Павелка з-під варти^[21].

Боротьба з корупцією[ред. | ред. код]

Під час роботи у ВРУ ініціював прийняття закону про «Запобігання впливу на результати офіційних спортивних змагань корупційних правопорушень», який парламент прийняв у листопаді 2015 року^[22][23].

Законопроєкт включає в себе механізми запобігання та виявлення впливу корупційних правопорушень на результати спортивних змагань, питання відповідальності за порушення та усунення їхніх наслідків, міжнародного співробітництва у боротьбі з корупцією у сфері спорту^[24][25].

Родина[ред. | ред. код]

• Син Микита, донька Анастасія^[26].
• Сват — Олександр Петровський, кримінальний авторитет з м. Дніпра^[27].

Скандали[ред. | ред. код]

• Кубок Ліги чемпіонів з'явився на фото в Instagram в руках позашлюбної доньки Павелка Лізи Чаус (її мати — Катерина Чаус)^[26]. Фото згодом видалили, але це спричинило негативну реакцію чиновників УЄФА, бо за правилами трофей має переміщатися виключно під охороною та передаватися тільки офіційним особам^[28][29]. Згодом кубок виставили в одному з храмів м. Дніпра, де Павелко тримає його зі своїм сватом, кримінальним авторитетом, підприємцем і меценатом Олександром Петровським^[27].
• У червні 2018 року НАБУ відкрила справу за фактом будівництва заводу для виробництва трави для футбольних полів. У 2022 році НАБУ повідомило про відсутність вини Павелка, і САП змінив у ній підслідність.
• В листопаді 2019 року ГПУ на запит адвоката видала інформацію, що кримінальних проваджень щодо Павелка не було^[30].
• У вересні 2018 року низка антикорупційних організацій заявила, що НАЗК затягує перевірку декларації Павелка щодо розслідування конфлікту інтересів через сумісництво в бюджетному комітеті ВРУ та ФФУ^[31].
• У серпні 2021 року Українська асоціація футболу повідомила про відмову Андрія Шевченка продовжити контракт з УАФ та надалі обіймати посаду головного тренера національної збірної ^[32].

Нагороди[ред. | ред. код]

• Іменна вогнепальна зброя (21 листопада 2015) — за досягнення високих спортивних результатів, вагомий внесок у розвиток вітчизняного футболу, піднесення міжнародного авторитету Української держави^[33]
• Медаль «За працю і звитягу» (19 серпня 2006) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного футболу, досягнення високих спортивних результатів футбольними збірними командами України, підготовку спортсменів міжнародного класу^[34].
• Відомча заохочувальна відзнака МВС України «Вогнепальна зброя» (6 травня 2014) — пістолет «Sig Sauer Р226 ЕЕ Е2», № W 743052, калібр 9x19 мм^[35]
• Медаль Федерації футболу України «За заслуги» (2005)

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Павелко Андрій Васильович

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Павелко Андрій Васильович

• Досьє на Rbc.ua [Архівовано 8 лютого 2022 у Wayback Machine.]
• Досьє на сайті «Фронту змін»

п о р Президенти Федерації футболу України Віктор Банніков (1991–1996) • Валерій Пустовойтенко (1996–2000) • Григорій Суркіс (2000–2012) • Анатолій Коньков (2012–2014) • Андрій Павелко (2014-2024) • Андрій Шевченко (з 2024)

п о р Голови комітетів ВРУ VIII скликання Аграрної політики та земельних відносин Тарас Кутовий (2014—2016) Будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства Сергій Скуратовський Бюджету Андрій Павелко Ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю Олександр Третьяков Державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування Сергій Власенко Екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Микола Томенко (2014—2016) Економічної політики Андрій Іванчук Європейської інтеграції Ірина Геращенко (2014—2016) Законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Андрій Кожем'якін Закордонних справ Ганна Гопко Запобігання і протидії корупції Єгор Соболєв (2014—2017) Інформатизації та зв'язку Олександр Данченко Культури і духовності Микола Княжицький Науки і освіти Лілія Гриневич (2014—2016) Національної безпеки і оборони Сергій Пашинський Охорони здоров'я Ольга Богомолець Паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Микола Мартиненко (2014—2015) Податкової та митної політики Ніна Южаніна Прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Григорій Немиря Правової політики та правосуддя Руслан Князевич Промислової політики та підприємництва Віктор Галасюк Регламенту та організації роботи Верховної Ради України — Свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар Сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму Артур Палатний Соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення Людмила Денісова (2014—2018) Транспорту Ярослав Дубневич Фінансової політики і банківської діяльності Сергій Рибалка (2014—2017)