French
DeutschПавлов Микола Петрович — Вікіпедія
 | ||
 | ||
| Особисті дані | ||
|---|---|---|
| Повне ім'я | Микола Петрович Павлов | |
| Народження | 20 червня 1954 (69 років) | |
| Київ, Українська РСР, СРСР | ||
| Зріст | 170 см | |
| Вага | 70 кг | |
| Громадянство |  Україна | |
| Позиція | захисник, півзахисник | |
| Професіональні клуби* | ||
| Роки | Клуб | І (г) |
| 1972—1975 1976—1978 1979—1981 1982 1983—1984 |  «Спартак»/ «Буг» (Брест) «Крила Рад» (Куйбишев) «Динамо» (Мінськ) «Чорноморець» (Одеса) «Дніпро» (Дніпропетровськ) | 62 (1) 91 (1) 24 (0) 52 (4) |
| Національна збірна | ||
| Роки | Збірна | І (г) |
| 1984 |  СРСР | 1 (0) |
| Тренерська діяльність** | ||
| Сезони | Команда | Місце |
| 1988 1989—1990 1990—1991 1991—1994 1992, 1994 1995 1996 1997—2004 2006 2007—2012 2012—2015 | «Колос» (Нікополь) «Таврія» «Кристал» (Херсон) «Дніпро» (Дніпропетровськ) Україна «Динамо» (Київ) «Таврія» «Металург» (М)/«Іллічівець» «Сталь» (Алчевськ) «Ворскла» «Іллічівець» |  ,   |
| Звання, нагороди | ||
| Нагороди |  | |
| * Ігри та голи за професіональні клуби | ||
| ** Тільки на посаді головного тренера. | ||
| Дані оновлено 15 березня 2010. | ||
Микола Петрович Павлов (* 20 червня 1954, Київ) — радянський футболіст, український футбольний тренер. Заслужений тренер України. З 7 грудня 2016 року — Президент Всеукраїнського об'єднання тренерів з футболу. Почесний президент футбольного клубу «Лівий Берег» з 2017 року[1][2].
Клубна кар'єра[ред. | ред. код]
Розпочав футбольну кар'єру 1972 року в команді другої ліги чемпіонату СРСР «Спартак» (Брест), яка 1973 року змінила назву на «Буг». 1976 року перейшов до команди «Крила Рад» з Куйбишева (сучасна Самара), що виступала у вищій лізі радянського футболу. Протягом 1979—1981 років захищав кольори мінського «Динамо», 1982 року провів один сезон в одеському «Чорноморці». Завершив ігрову кар'єру в дніпропетровському «Дніпрі», у складі якого провів сезони 1983 та 1984 років.
Усього у вищій лізі чемпіонату СРСР 210 разів виходив на поле, забив 6 голів.
Виступи за збірну[ред. | ред. код]
Після тріумфу дніпропетровського «Дніпра» в чемпіонаті СРСР 1983 року отримав запрошення до збірної країни. Провів у її складі лише 20 хвилин у товариському матчі проти збірної ФРН, де був замінений через травму, отриману у зіткненні з майбутньою зіркою німецького футболу Руді Феллером.
Тренерська кар'єра[ред. | ред. код]
Завершивши у 30 років ігрову кар'єру, вступив до вищої тренерської школи. Першою командою молодого тренера став «Колос» (Нікополь), що грав у другій лізі союзної першості. Згодом були першолігова «Таврія» та ще один представник другої ліги — херсонський «Кристал».
1991 року приєднався до тренерського штабу дніпропетровського «Дніпра», а перед початком першого чемпіонату незалежної України у 1992 році очолив команду. Укомплектована значною мірою з молодих гравців, учорашніх дублерів, команда здобула за результатами цього сезону бронзові нагороди, обігравши у матчі за третє місце донецький «Шахтар». Наступного сезону Павлов привів «Дніпро» до срібних нагород чемпіонату, команда поступилася першим місцем київському «Динамо» лише за різницею забитих та пропущених голів. Під час керівництва «Дніпром» також залучався до тренерського штабу збірної України, виконував обов'язки головного тренера національної команди в трьох матчах у 1992 та 1994 роках.
1994 року через конфлікт з керівництвом клубу залишив «Дніпро» і переїхав до Києва, де став начальником команди «Динамо». Наприкінці очолював київську команду як головний тренер, привівши її до чергового чемпіонського звання.
1996 року очолив новачка вищої ліги — маріупольський «Металург», який під керівництвом Павлова швидко закріпив за собою місце у верхній частині турнірної таблиці національної першості, а в сезоні 2000—2001 досяг найкращого за всю історію команди 4-го місця в чемпіонаті. Залишив маріупольську команду, яка на той час змінила назву на «Іллічівець», у 2004 році, після скандалу, пов'язаного з публічними нецензурними висловами на адресу арбітра Віталія Годуляна, який призвів до річної дискваліфікації тренера.
Після кількарічного відпочинку повернувся до великого футболу у 2007 році, очоливши полтавську «Ворсклу». Під керівництвом Павлова команда здобула свій перший (в незалежній Україні) та допоки єдиний трофей — Кубок України в сезоні 2008—2009, здолавши у фінальному матчі донецький «Шахтар». Також при ньому клуб вперше вийшов у груповий етап ліги Європи в сезоні 2011—2012.
З сезону 2012–2013 знову став головним тренером маріупольського «Іллічівця». Але формально залишився головним тренером «Ворскли»[3], адже не розірвав діючий контракт з клубом[4] і тому всю першу половину сезону провів не на лаві запасних «Іллічівця», а на трибунах[5]. За підсумками сезону 2014—2015 команда покинула прем'єр-лігу і Павлов завершив роботу з нею.
Офіційно завершив кар'єру футбольного тренера 2 лютого 2017 року.[6]
20 травня 2018 року в рамках святкування чергової річниці від часу заснування Всеукраїнського об'єднання тренерів відбулася презентація книги М. П. Павлова «Нема нічого кращого від правди», написаної у співавторстві з українськими журналістами Артуром Валерком та Анатолієм Янголем.
Досягнення[ред. | ред. код]
Як гравця[ред. | ред. код]
- Чемпіон СРСР: 1983 (у складі «Дніпра»).
- Бронзовий призер чемпіонату СРСР: 1984 (у складі «Дніпра»).
Як тренера[ред. | ред. код]
- Чемпіон України: 1994–1995 (з «Динамо»).
- Срібний призер чемпіонату України: 1992–1993 (з «Дніпром»).
- Бронзовий призер чемпіонату України: 1992 (з «Дніпром»).
- Володар Кубка України: 2008–2009 (з «Ворсклою»).
Особисті[ред. | ред. код]
- Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2009)[7]
- Почесний громадянин Полтави[8]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Павлов: Лівий берег? Президент клубу виконує всі побажання. fclb.kiev.ua. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 18 жовтня 2021.
- ↑ «Лівий Берег» (Київ): 11 місце Групи 2 сезону 2020/21 на проміжному етапі :: Новини. www.aafu.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 18 жовтня 2021.
- ↑ Бабаєв: «У нас є старший тренер „Ворскли“ Свистун і є головний тренер Павлов». Архів оригіналу за 6 січня 2013. Процитовано 6 січня 2013.
- ↑ http://www.champion.com.ua/football/2012/09/28/509205/. Архів оригіналу за 16 жовтня 2012. Процитовано 6 січня 2013.
- ↑ С тренером на трибунах. Архів оригіналу за 17 січня 2013. Процитовано 6 січня 2013.
- ↑ Дубина, Олег. Погляд через об’єктив: Микола Павлов. doa.in.ua (uk-ua) . Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 8 лютого 2017.
- ↑ Указ Президента України N 729/2009. Архів оригіналу за 23 вересня 2009. Процитовано 15 березня 2010.
- ↑ Почесні громадяни м. Полтави. Архів оригіналу за 15 вересня 2017. Процитовано 5 грудня 2018.
Посилання[ред. | ред. код]
- Профіль Миколи Павлова на офіційному сайті «Ворскли». (рос.)
- Статистика на klisf.info (рос.)
- Біографія [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- Мохнач Віталій Микола Павлов: «Те, про що каже Саленко, і близько бути не могло». Наставник полтавської «Ворскли» розповів «УМ» про зовсім не договірний матч «Динамо», причини своєї екстравагантної поведінки та рецепт виховання футболістів. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // «Україна Молода» № 094—095 за 3-4 червня 2011 року
- Павлов презентував свою книгу+де придбати[недоступне посилання з червня 2019]
|
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
