Палестинці — Вікіпедія

Палестинські араби
Кількість 12 мільйонів
Ареал

Палестинська національна адміністрація - 3,761 млн осіб [1]
Йорданія — 1,9 млн ос.
Ізраїль — 1,54 млн ос.
Сирія — 573 тис. ос.
Чилі — 500 тис. ос.
Ліван — 405 425 ос.
Саудівська Аравія — 250 245 ос.
Мексика — 120 тис. ос.
Єгипет — 70 245 ос.
США — 67 843 ос.
Гондурас — 54 тис. ос.
Кувейт — 50 тис. ос.
Бразилія — 50 тис. ос.
Ірак — 34 тис. ос.
Ємен — 25 тис. ос.
Канада — 23 975 ос.
Австралія — 15 тис. ос.
Колумбія — 12 тис. ос.
Вірменія — 1,4 тис. ос.

Пакистан — 500 ос.
Близькі до: Араби
Мова Арабська
Релігія Іслам сунітського толку, Християнство

Палестинці (араб. الفلسطينيون‎,al-filasTīnīyyūn, івр. פלסטינים‎) або палестинські араби — арабська етнічно-культурна група, що проживає в Палестині (на Західному березі річки Йордан секторі Газа, Галілеї і в Зайорданні). Загальна чисельність становить 9.6 млн осіб (станом на 2003 рік), з них 4.8 мільйонів проживає в діаспорі[2].

Палестинські араби становлять основну частину населення на території, контрольованій Палестинською національною адміністрацією (ПНА) (3,761 млн ос.) і в Йорданії (1,9 млн). Крім того, вони проживають в Ізраїлі (1,54 млн) і інших державах близькосхідного регіону — Сирії (573 тис.), Лівані (405 425) та ін. Також існують їхні численні громади в деяких американських країнах — Чилі (500 тис.)[3][4], США (67,8 тис.), Гондурасі (54 тис.), Бразилії (50 тис.) і ін.

Дотримуються мусульманського та християнського віросповідань.

Самовизначення[ред. | ред. код]

Сім'я палестинських арабів на початку XX століття.

Згідно з визначенням Організації визволення Палестини, даному в палестинській Хартії:

Параграф 5. Палестинцями вважаються арабські громадяни, які постійно проживали в Палестині до 1947 року, незалежно від того, були вони виселені або залишилися там. Всі народжені від палестинського батька після цієї дати в Палестині або за її межами також є палестинцями.

Параграф 6. Євреї, які традиційно проживали в Палестині до сіоністського вторгнення, також повинні розглядатися як палестинці[5].

Припущення про походження палестинських арабів[ред. | ред. код]

Палестинська сім'я в поселенні Янун. 2004 рік.
Палестинська дівчинка з Калькілії, Західний берег річки Йордан.
Мусахан — палестинська страва.

Деякі автори стверджують, що палестинські араби є нащадками корінних жителів Палестини, що проживали тут ще до заселення землі євреями, що сталося в XIII столітті до нашої ери[6]. Такої думки дотримується і лівий ізраїльський політик і журналіст Урі Авнері[7]. Згідно з цими авторам, палестинські араби — це нащадки ханаанців і філістимлян, змішані з нащадками інших народів, що вторгалися в Ханаан протягом історії — вавилонян, хетів, єгиптян, євреїв, персів, греків, римлян, арабів і турків. За цією версією в 7 столітті після вторгнення арабів, місцеве населення прийняло іслам і поступово перейшло на арабську мову.

Ясир Арафат заявляв, що він нащадок стародавнього доеврейского населення Ханаану[8]. Це на думку палестинців доводить їхнє право на Палестину, оскільки за цією версією вони з'явилися в країні ще раніше появи євреїв, які прийшли з Єгипту[7].

Більшість генетичних досліджень вказує на високу схожість між генами євреїв і палестинців[9]. На думку деяких дослідників, до 85 % палестинців мають єврейське коріння, і серед них ще недавно були поширені юдейські звичаї.[10] Однак інші дослідники вказують на те, що в арабів взагалі (а не тільки палестинців) генетична схожість з євреями ще сильніша, ніж у палестинських арабів зокрема. При цьому, вони пропонують розглядати генетичну близькість євреїв і палестинських арабів в контексті генетичної близькості євреїв і арабів в цілому.[11]

Джеймс Паркес[12], один з фахівців з історії Палестини, заперечує віднесення палестинців до якогось одного певного народу, включаючи арабів. Він писав у книзі «Чия земля?»[13], що "до 1914 основна частина населення Палестини не мала ніяких почуттів приналежності до чого-небудь більш суттєвого, ніж до свого села, клану або конфедерації кланів. […] До цього моменту неможливо було говорити про належність [їх] до якоїсь національності, і що слово «араб» треба було використовувати обережно. Воно було застосовано до бедуїнів і до частини містян і знаті, проте не годилося для опису основної маси сільського населення селян-Фаллахів ".

Згідно з Паркесом, у XIX столітті було зібрано достатньо «надійної інформації про їхні звичаї, релігії і походження». Виявилося, що «найдавнішим елементом серед Фаллахів були не араби; коли араби прийшли в Палестину, Фаллахи вже були там». Це доводиться, за словами Паркеса, «наявністю звичаїв, які не були продуктом ісламу, а нагадували в деяких випадках пра-ізраелітську релігію, а в деяких випадках — фрагментарний єврейський звід законів»

Паркес писав: "Прибульці (араби) ніколи не були достатньо численні, щоб витіснити існуюче населення. … Можна з повною підставою сказати, що найдавніший елемент палестинських селян складається в основному з колишніх євреїв та колишніх християн. … Існують цілі села, які сьогодні мусульманські, але протягом двох останніх століть були християнськими і єврейськими.

Заперечення існування палестинського народу[ред. | ред. код]

Ряд джерел заперечують існування палестинського народу як такого. Існування палестинського народу не визнають також деякі араби, як, приміром Джозеф Фара, американський журналіст, християнин арабського походження, відомий як один з найвідданіших друзів Ізраїлю у світі,[14][15] і американець арабо-палестинського походження, за власним зізнанням колишній член ОВП і терорист Валід Шебат.[16][17]

Аргументи прихильників цього підходу такі:[18][19][20]

  • До 1967 не відомі згадки палестинців як окремого народу;
  • Не існує і не існувало раніше ні палестинської мови, ні палестинської культури, ні будь-яких інших ознак, за якими палестинських арабів можна було відрізнити від арабів Єгипту, Лівану або Йорданії;
  • Навіть у той час, коли ця територія перебувала під арабським контролем, не існувало держави, званої «Палестина» і керованої палестинцями. З цього приводу один з найбільших сходознавців Бернард Льюїс сказав:[20]

З кінця існування Єврейської держави в давнину і аж до Британського мандата регіон, що нині позначається як Палестина, ніколи не був країною і не мав чітких кордонів, тільки адміністративні межі.

  • Після Першої Світової війни в Єрусалимі видавалася арабська газета «Південна Сирія».[21]

За словами прем'єр-міністра Ізраїлю Голди Меїр, до проголошення держави Ізраїль в 1948 році палестинцями називали проживаючих в Палестині євреїв[22]. Про це ж писав у своїй книзі «Місце під сонцем» ще один прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу[23]. При цьому «Palestine Post» була єврейської газетою, а Палестинський філармонічний оркестр — єврейським колективом. Британці називали палестинцями єврейських солдатів британської армії, зокрема бійців «Єврейської бригади». Слово «палестинці», що застосовується по відношенню до євреїв — жителям Палестини до 1948, можна зустріти в газетах і звітах того часу, а також у художніх творах, наприклад у романі відомого американського письменника Леона Юріса «Ексодус».

Існування палестинського народу заперечували також лідери арабських націоналістів. Зокрема, 1937 арабські лідери заявили членам британської Комісії Піля, що термін «Палестина» — це взагалі «вигадка сіоністів».[20]

Член Виконкому Організації визволення Палестини, що стояла на позиціях панарабізму[24], Захір Мухсейн в інтерв'ю голландській газеті «Трау» сказав:

Палестинського народу не існує. Заснування палестинської держави є лише засобом продовження нашої боротьби проти держави Ізраїль за арабську єдність … Насправді немає ніякої різниці між йорданцями, палестинцями, сирійцями та ліванцями. Лише з політичних і тактичних міркувань ми говоримо про існування палестинського народу, так як арабський національний інтерес вимагає протиставити сіонізму існування окремого палестинського народу. Через тактичні міркування не може Йорданія, яка є державою з визначеними межами, пред'явити претензії на Хайфу і Яффо. Але як палестинець я, безумовно, можу вимагати Хайфу, Яффо, Беер-Шеву і Єрусалим. Однак у той момент, як ми повернемо собі наші права на всю Палестину, ми не будемо баритися ні хвилини, щоб об'єднати Палестину з Йорданією.[23][25][26][27][28]

Аналогічне висловлювання, але з твердженням, що Палестина належить Сирії, а ніякого «палестинського народу» не існує робив також президент Сирії Хафез Асад.[29]» Всі знають, що Палестина є ніщо інше, як південна частина Сирії "стверджував в 1956 році, перед Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй засновник і перший голова ОВП Ахмед Шукейрі, у той час представник Саудівської Аравії в ООН.[20]

Генерал-лейтенант румунської розвідки Іон Міхай Пачепа, який втік на Захід, писав:

Спочатку на світ з'явився винайдений Радами так званий «палестинський народ», який нібито «потребував самовизначення». Цей термін, «палестинський народ», сфабрикований майстрами радянської дезінформації в 1964 році, коли була створена Організація Визволення Палестини (ОВП), за задумом його авторів, мав на увазі арабів, що живуть на території Палестини. Вперше він був вжитий у вступній частині палестинської хартії (декларації політичних вимог), написаної в Москві в тому ж 1964 році. Хартію затвердили 422 члени палестинського національного Ради, ретельний відбір яких проводився в КДБ.[30]

Біженці[ред. | ред. код]

Палестинські діти в школі для біженців. 1948 рік.
Докладніше: Палестинські біженці

В ході Арабо-ізраїльської війни 1947—1949 років значна частина арабів — жителів Палестини, на заклик своїх духовних лідерів[31][32][33], а також з примусу ізраїльських військ[34], покинули місця свого проживання, що розташовані на території, визначеній для єврейської держави, відповідно до резолюції ООН про розділ Палестини, і частини території, визначеної під арабську державу і переселилися на території, визначені тією ж резолюцією для арабської держави: окуповані Йорданією Західний берег річки Йордан і окупований Єгиптом Сектор Газа. Частина палестинських арабів також емігрувала в інші арабські держави, зокрема в Сирію і Ліван. Жодна арабська держава, за винятком Йорданії, не надала переселеним на її територію палестинським арабам громадянства та супутніх прав, і не доклала зусиль для їх абсорбції, незважаючи на їхнє важке гуманітарне становище в перші роки.

Створене ООН в грудні 1949 Близькосхідне агентство ООН для допомоги палестинським біженцям і організації робіт (БАПОР) визнає як біженців переміщених під час воєн палестинців та їхніх нащадків (понад 4 млн осіб). Це єдина група вимушених мігрантів у світі, до якої застосовується правило визнання біженцями нащадків, народжених за межами країни.

За даними ООН чисельність зареєстрованих БАПОР палестинських біженців (на 31 березня 2006) — 4375050 чоловік. У тому числі в Йорданії — 1835704, в Сирії — 434896, в Лівані — 405425, на Західному березі річки Йордан — 705207, в секторі Газа — 993818 html.

Поштова марка ООН, присвячена правам палестинського народу, 1981 (Нью -Йорк — Скотт # 343, Женева — Скотт # 98, Відень — Скотт # 17)

ООН[ред. | ред. код]

За пропозицією Генеральної Асамблеї ООН починаючи з 1978 р. 29 листопада відзначається Міжнародний день солідарності з палестинським народом. Цього дня в 1947 році Генеральна Асамблея рекомендувала план розділу Палестини.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Palestinians grow by a million in decade Jerusalem post 02 / 09/2008
  2. ↑ Statistical Abstract of Palestine No. (5) Palestinian Central Bureau of Statistics
  3. ↑ / descendientes de árabes en porcentajes.
  4. ↑ 500.000 mil descendientes de palestinos en Chile. Архів оригіналу за 13 травня 2011. Процитовано 30 липня 2011.
  5. ↑ Текст Палестинської Хартії. Вікіджерела.
  6. ↑ A History of the Israeli-Palestinian conflict By Mark A. Tessler] стор.69
  7. ↑ а б Так чия ж АКРА? Урі Авнер
  8. ↑ When Israel and the Arabs Were Allies, By Peter Feinman , 12-22-08. Архів оригіналу за 3 липня 2009. Процитовано 30 липня 2011.
  9. ↑ Jewish and Middle Eastern non-Jewish populations share a common pool of Y- chromosome biallelic haplotypes
  10. ↑ 10 втрачених колін Ізраїлю шукають не там, де слід було?. Архів оригіналу за 21 листопада 2011. Процитовано 30 липня 2011.
  11. ↑ При цьому, мається на увазі подібність базових гаплотипів кожної з груп, які дають уявлення про генетичну близькість їх прабатьків, див. Анатолій Клесів. Пошуки зниклих колін Ізраїлю за допомогою ДНК-генеалогії. [Архівовано 10 березня 2012 у Wayback Machine.] Встановлено, що базовий гаплотип палестинських арабів ближче до арабського, ніж до єврейського.
  12. ↑ James William Parkes
  13. ↑ Whose land?: A history of the peoples of Palestine
  14. ↑ view/3332/7 / Міфи Близького Сходу[недоступне посилання з липня 2019], Джозеф Фара
  15. ↑ «Я користуюся репутацією одного з найстійкіших прихильників Ізраїлю.» (Джозеф Фара). Архів оригіналу за 9 липня 2014. Процитовано 30 липня 2011.
  16. ↑ / didkowskaja_i_p / nacizmneumerdoc.shtml Нацизм не помер — він прийняв іншу форму
  17. ↑ частина джерел і він сам, називають його колишнім палестинським терористом, інші, (в їх числі ізраїльська газета Jerusalem Post Палестинський «терорист» виявився сіоністом / The Palestinian «terrorist» turned Zionist [Архівовано 9 серпня 2018 у Wayback Machine.], ставлять під сумнів правдивість розповідей Шебата про своє життя.
  18. ↑ Коли немає необхідності бачити розвиток подій в їх далекій перспективі …
  19. ↑ [http: / / www.idelo.ru/527/20.html Листи з Ізраїлю // Єрусалимський тупик // Палестинський Франкенштейн]
  20. ↑ а б в г 307.html Що таке "Палестина "?[недоступне посилання з вересня 2019]
  21. ↑ Why There are Arabs in Israel[недоступне посилання з червня 2019]
  22. ↑ "Немає такої нації як палестинці, вони ніколи не існували. До 1948 року ми були палестинцями. "Голда Меїр, 15 червня 1969
  23. ↑ а б Беньямін Нетаньягу Місце під сонцем, Глава четверта
  24. ↑ The Original Palestine National Charter
  25. ↑ А якщо не заохочувати? Борис Шустеф, 19.10.2006. Архів оригіналу за 16.06.2007. Процитовано 16.06.2007.
  26. ↑ Запах здохлої кішки в Ізраїлі, Елі Ліхтенштейн 27 лютого 2005
  27. ↑ The Real Truth From The PLO
  28. ↑ Bush cannot tell us the truth
  29. ↑ "You do not represent Palestine as much as we do. Never forget this one point: There is no such thing as a Palestinian people, there is no Palestinian entity, there is only Syria. You are an integral part of the Syrian people, Palestine is an integral part of Syria. Therefore it is we, the Syrian authorities, who are the true representatives of the Palestinian people «oh yeah?
  30. ↑ Хто винайшов «мирний процес» і " палестинський народ "?
  31. ↑ rjews.net / epshtein-book.shtml Алек Д. Епштейн, Ізраїль і проблема палестинських біженців: історія і політика, 2005 р. Архів оригіналу за 17 серпня 2013. Процитовано 17 липня 2019.
  32. ↑ htm History repeats itself 1948 & 2006 Arabs called to leave Haifa to facilitate the killing of Jews, by Itamar Marcus and Barbara Crook, Aug. 13, 2006[недоступне посилання з липня 2019]
  33. ↑ PA daily: Arab leaders caused the refugee problem, by Itamar Marcus and Barbara Crook, Dec. 17, 2006. Архів оригіналу за 16 вересня 2009. Процитовано 30 липня 2011.
  34. ↑ Morris, Benny (2003). The Birth of the Palestinian Refugee Problem Revisited. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-00967-7 стр.423-436, стр.438, стр.492, стр.538

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Палестинці&oldid=41157647