Парламент — Вікіпедія

Парла́мент (досл. «говорильня», «балаканина» від фр. говорити) — вищий державний законодавчий орган. За загальним правилом парламенти є виборними органами, більшість яких у світі обирається за різними видами пропорційної виборчої системи^[1].

За більшістю конституцій парламент покликаний здійснювати загальне керівництво зовнішньою політикою держави. Однак, сфери його компетенції значною мірою залежать від державного ладу, розвитку демократії, тощо.

Традиційними питаннями, що розв'язує Парламент є:

внутрішньодержавні питання;
питання війни та миру;
територіальні зміни;
ратифікація міжнародних договорів та угод;
визначення видатків на зовнішньо- та внутрішньополітичні та іншого характеру заходи.

В Україні єдиним органом законодавчої влади є Парламент — Верховна Рада України. В Англії такий законодавчий орган називається парламентом, в США — конгресом, в Швеції — риксдагом, в Норвегії — стортингом тощо.

Найперший парламент у світі — Ісландський Альтінґ, датується близько 930. Англійський парламент датується 1265. У Франції перший парламент називався Генеральні Штати, і вперше був скликаний у 1302 р. Законодавчий орган США називається Конгресом і складається з Палати представників і Сенату. Англійський парламент був об'єднаний з шотландським у 1707 і з ірландським в 1801–1922. Представники середнього класу стали входити до складу парламенту з 1832, міського робітничого класу з 1867, сільського — з 1884, жінки — з 1918 і 1928. Тривалість роботи скликання парламенту в 1694 була зафіксована три роки, сім — в 1716 і п'ять — у 1911. Заробітна плата членам парламенту була введена з 1911 р.

Важливу роль у забезпеченні діалогової комунікації між парламентами та громадськістю відіграють друковані парламентські видання, які діють у формі парламентської газети та парламентського журналу. Головною метою їхньої діяльності є: 1) об’єктивне і своєчасне висвітлення діяльності парламенту та його органів; 2) офіційне оприлюднення прийнятих законів, нормативно-правових актів та іншої офіційної інформації; 3) роз’яснення з боку авторитетних правників прийнятих законів або законопроєктів, які ще знаходяться на стадії обговорення чи будуть найближчим часом подані на розгляд парламенту; 4) підняття та розгляд актуальних проблем державотворення, правотворення та соціально-економічних перетворень, які мають місце у країні тощо^[2].

Назви парламентів країн світу[ред. | ред. код]

Докладніше: Список парламентів країн світу

Республіканська асамблея — Португалія
Асамблея Албанії — Албанія
Бундестаг — Німеччина
Dewan Rakyat — Малайзія
Всекитайська рада народних представників — Китай
Конгрес США — США
Генеральні Кортеси — Іспанія
Едускунта — Фінляндія
Федеральні Збори — Росія, Швейцарія
Фолькетінг — Данія
Кнесет — Ізраїль
Риксдаг — Швеція і Фінляндія
Народна Скупщина — Сербія та Чорногорія
Стортинг — Норвегія
Сабор — Хорватія та Боснія і Герцеговина
Рійгікогу — Естонія
Національрат — Австрія
Саеїма — Латвія
Народно Сабраніе — Болгарія
Сансад — Індія
Ландтаг — князівство Ліхтенштейн
Олій Мажліс — Узбекистан
Парламент — Казахстан
Верховна Рада — Україна

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Шаповал В. М. Парламент [Архівовано 28 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 68. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
Нестерович В.Ф. Конституційно-правові засади інституту лобіювання: зарубіжний досвід та перспективи для України: Монографія / В.Ф. Нестерович. Луганськ: РВВ ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка, 2010. 752 с.
Нестерович В.Ф. Роль друкованих парламентських видань у забезпеченні діалогової комунікації між парламентами та громадськістю / В.Ф. Нестерович. Віче. 2015. № 13. С. 34-38.
Нестерович В.Ф. Виборче право України: Підручник / В.Ф. Нестерович. Київ: Видавництво Ліра-К, 2017. 504 с.
Шаповал В. М.. Парламент [Архівовано 28 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.

Література[ред. | ред. код]

Ю. Шведа. Парламент // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.535 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред. | ред. код]

Парлямент // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1298. — 1000 екз.
Парламент // Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / За заг. ред. В. О. Ріяки. — Київ : Юрінком Інтер, 2006. — С. 133-145.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Нестерович В.Ф. (2017). Виборче право України. Київ: Видавництво Ліра-К,. с. 432-433 (504 с).
↑ Нестерович В.Ф. (2015). Роль друкованих парламентських видань у забезпеченні діалогової комунікації між парламентами та громадськістю. Віче. № 13. с. 34—38.

Це незавершена стаття про політику.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Нестерович В.Ф. (2017). Виборче право України. Київ: Видавництво Ліра-К,. с. 432-433 (504 с).

[2] Нестерович В.Ф. (2015). Роль друкованих парламентських видань у забезпеченні діалогової комунікації між парламентами та громадськістю. Віче. № 13. с. 34—38.

[1]

[2]