Патик Володимир Йосипович — Вікіпедія

Володимир Йосипович Патик
Володимир Йосипович Патик
Народження 9 жовтня 1926(1926-10-09)
Чорний Острів, Бібрський повіт, Львівське воєводство, Польща
Смерть 28 серпня 2016(2016-08-28) (89 років)
  Львів
Поховання Личаківський цвинтар[2]
Національність українець
Країна СРСР СРСРУкраїна Україна
Жанр художник
Навчання Львівська національна академія мистецтв
Діяльність художник
Напрямок станковий (пейзаж, тематична картина) та монументальний живопис[1]
Нагороди
Народний художник України
Заслужений художник України
Заслужений художник України
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня

Володимир Йосипович Патик (9 жовтня 1926, Чорний Острів, Бібрський повіт, Львівське воєводство, Польща — 28 серпня 2016, Львів, Україна) — український живописець, пейзажист, майстер натюрморту. Член Спілки Художників України з 1958 року, Заслужений художник України (1996), лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка (1999), Народний художник України (2006). Почесний громадянин Львова[3].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в селі Чорний Острів Бібрського повіту, Львівського воєводства Польща).

Навчався в художньо-промисловій школі. У 1953 році закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (викладачі — Роман Сельський, Микола Федюк, Йосип Бокшай).

Володимир Патик об'їздив майже всю Україну, бував у Карпатах, далеко на Півночі Росії, в Мурманську, малював у Балтійських країнах, Сибіру, Середній Азії — і всюди митця захоплювала краса природи, люди та їхні заняття. Таким чином вироблялася власна живописна манера Патика, його особливий, темпераментний почерк. Митець вдається до контрастів червоного й зеленого, оранжево-жовтого і синьо-фіолетового, червоного й білого, до різноманітних технічних засобів — мозаїки, фрески, найбільше — до олійного живопису, пастелі, різних графічних засобів. Останнім часом (від 1990-х) головну формотворчу роль у мистецькій манері майстра відіграє чистий колір, що підвищує емоційну активність картини і підкреслює декоративне вирішення композицій. Володимирові Патику близькі українська ікона і тосканські примітиви, равенські мозаїки і живописці італійського Проторенесансу.

У 1996 році Володимиру Йосиповичу було присвоєно почесне звання Заслуженого художника України, а у 1999 році присуджено Шевченківську премію за серію робіт «Земля Шевченка» і твори останніх років.

У 2006 році, своє 80-тиліття, художник відзначив у Національному музеї під час експонування власної виставки.

Живопис написаний в 2008 році був для митця головнішим. Адже за словами автора: «За моє творче життя вимальовано 500—600 кг фарби, замальовано 1875 м полотна і зрисовано 1,5 тонни паперу…І зараз я живу з повним відчуттям смаку до праці, до життя, до кохання, з незаземленими мріями…і не визнаю паспортного віку»[4].

2 листопада 2009 року Президент України Віктор Ющенко, за визначний особистий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність та високий професіоналізм, нагородив народного художника України Володимира Патика орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня[5].

У 2009 році у львівській галереї «Зелена канапа» відбулася персональна виставка Володимира Патика — «Роботи, яких Ви раніше не бачили».[4]

У 2010 році відбулася ще одна виставка творів митця під назвою: «Було колись — на Україні…». На виставці були представлені малюнки та пастелі з натури Володимира Патика, створені протягом 1970—1980 років, самовіддано фіксуючи образ зникаючої мальовничої України від Криму до Карпат[6].

28 серпня 2016 року, один з найвидатніших митців в українському малярстві другої половини XX століття, яскравий представник галицької школи живопису, Народний художник України Володимир Йосипович Патик відійшов у вічність[7]. Поховали митця 30 серпня 2016 року в родинному гробівці на Личаківському цвинтарі (поле № 69) у Львові[8].

На 9 вересня 2016 року було заплановано відкриття його персональної виставки з нагоди 90-ліття митця[9].

Твори[ред. | ред. код]

  • «Через кладку» (1955);
  • «Палаючий манускрипт» (1964, про спалення рукописів у Бібліотеці АН УРСР у квітні того ж року);
  • «Шевченко на батьківщині», «Гуцульська мадонна» (1965);
  • «Дівчина з Буковини» (1966);
  • «Довбуш — наша слава» (1967);
  • «Третя подорож на Україну» (1968);
  • «Т. Г. Шевченко серед селян» (1969);
  • «Степ біля Чигирина» (1976);
  • «Тиша» (1976);
  • «Реквієм» (кінець 1960 — початок 1970-х років — навіяний рядками поезії Василя Симоненка «На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил»);
  • «Земля Шевченка», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Околиця села Шевченкове» (1981);
  • «Пам'ять» (1982 — про трагедію Голодомору 1933 року);
  • «Ранок над Дніпром», «Лемківська пісня (Никифор і Антонич» (1982);
  • «Осінь над Тясмином» (1983);
  • «Відгомін 1933» (1984, полотно, олія);
  • «Околиця Золочева» (2008);
  • «Остання путь» (1987);
  • «Ох, не однаково мені», «Над Дніпром», «Соняхи» (1988);
  • «Чи буде суд, чи буде кара» (1989);
  • «Відродження нації» (1990);
  • «Монмартр» (1995);
  • «Реве та стогне Дніпр широкий» (1997);
  • серія «По Черкащині» (1980—1981);
  • розписи у кінотеатрі ім. Богдана Хмельницького у Львові;
  • мозаїки біля магазину «Океан» (вул. Володимира Великого) та на території заводу «Кінескоп» (вул. Героїв УПА) у Львові.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Митці: Патик Володимир Йосипович. avs-art.com.ua. «AVS-art» gallery. Процитовано 9 липня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  2. https://city-adm.lviv.ua/news/society/public-sector/234008-volodymyra-patyka-pokhovaiut-v-rodynnomu-hrobivtsi-na-lychakivskomu-kladovyshchi
  3. Мистецька галерея: Володимир Йосипович Патик. zhydachivrairada.com.ua. Жидачівська районна рада. Архів оригіналу за 23 липня 2021. Процитовано 9 липня 2022.
  4. а б Мистецька галерея «Зелена канапа». Виставки: Володимир Патик. artgreensofa.com. Зелена канапа. Архів оригіналу за 25 серпня 2018. Процитовано 9 липня 2022.
  5. Володимир Патик отримав орден від президента. infolviv.net. 5 листопада 2009. Процитовано 9 липня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  6. Виставка «Було колись, на Україні» Володимира Патика. artgreensofa.com. Зелена канапа. Процитовано 9 липня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  7. Помер відомий український художник. 24tv.ua. 24 Канал. 28 серпня 2016. Процитовано 9 липня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  8. Поховають митця в родинному гробівці на Личаківському кладовищі. zik.ua. ZIK. 30 серпня 2016. Архів оригіналу за 31 серпня 2016. Процитовано 30 серпня 2016.
  9. На 90-му році життя помер визначний львівський художник Володимир Патик. zik.ua. ZIK. 30 серпня 2016. Архів оригіналу за 28 січня 2021. Процитовано 30 серпня 2016.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Деркач Н. «Щоб бути оригінальним, треба залишитися самим собою…» // Український шлях. — 1998. — 22 січня.
  • Овсійчук В. Володимир Патик. — Львів, 1997.
  • Патик В. «В моє життя Шевченко увійшов з дитинства…» // У Кобзаревій славі. — Київ. — 1999.
  • Патык В. На родной земле: Альбом. — Москва : Советский художник, 1973. — 31 с. (рос.)
  • Шевченківські лауреати. 1962–2007: Енциклопедичний довідник / Автор-упор. М. Г. Лабінський; вступ. слово І. М. Дзюба. — 2-ге вид., змін. і доп. — Київ : Криниця, 2017. — С. 459—460. — ISBN 978-966-7575-81-6.

Посилання[ред. | ред. код]