Пейко Микола Іванович — Вікіпедія

Пейко Микола Іванович
Народився 12 (25) березня 1916[1]
Москва, Російська імперія[1]
Помер 1 липня 1995(1995-07-01)[1][2][3] (79 років)
Москва, Росія[1]
Поховання Домодєдовське кладовищеd
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність композитор, музичний педагог
Alma mater Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Знання мов російська
Заклад Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського
Членство Спілка композиторів СРСР
Жанр опера
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
заслужений діяч мистецтв РРФСР Сталінська премія
IMDb ID 1195935

Микола Іванович Пейко (12 (25) березня 1916, Москва — 1 липня 1995, Москва) — російський композитор, диригент, педагог. заслужений діяч мистецтв РРФСР (1964). Лауреат двох Державних премій.

Біографія[ред. | ред. код]

В 1933—1937 роках навчався в музичному училищі при Московській консерваторії у І. В. Способіна (теоретичні дисципліни).

В 1940 закінчив Московську консерваторію, де навчався у Н. Я. Мясковського (композиція), М. П. Ракова (оркестровка), В. А. Цуккермана (аналіз музичних форм).

У 1943 Пейко почав викладати в консерваторії, спочатку як асистент Д. Д. Шостаковича та Миколи Мясковського, а незабаром очолив власний композиторський клас. Пейко також був керівником композиторської кафедри в Інституту імені Гнесіних1958 — професор). Належить до числа найбільших композиторів-симфоністів Росії ХХ століття. Н. Пейко — один з найавторитетніших після Мясковського композиторів-педагогів московської композиторської школи. Здобув репутацію видатного енциклопедиста свого часу. Виховав понад 50 композиторів, серед яких Юрій Абдоков, Софія Губайдуліна, Олексій Ларін та інші.

Н. І. Пейко помер 1 липня 1995 в Москві. Похований на Домодєдовському кладовищі поруч із дружиною, Іриною Михайлівною Пейко-Оболенською.

Творчість[ред. | ред. код]

Стиль пов'язаний з традиціями російської та західної симфонічної музики, в тому числі — творами М. Я. Мясковського. У пізній період творчості експериментував з дванадцятитоновою технікою, залишаючись прихильником традиційного ладо-тонального мислення. Твори композитора відрізняються яскравою та вишуканою оркестровкою та поетичною глибиною. Цикл симфоній Пейко належить до числа найбільш значущих в європейській симфонічної культурі ХХ століття. Композитор володів рідкісним аналітичним даром, що сприяло написанню ряду блискучих критичних статей і есе, в тому числі про 27-му симфонію Мясковського, інструментальні мініатюри О. Мессіана, В. Лютославського та ін. Великий вплив на творче мислення композитора мало його серйозне (впродовж усього життя) захоплення шахами.

Основні твори[ред. | ред. код]

Балети
  • «Жанна д'Арк» (1953—1955)
  • «Абакаяда» (1983)
Ораторії
  • «Ніч царя Івана» (1967, перероблена в оперу)
  • «Днів давніх бій» (1981)
Оркестрові твори
  • Дев'ять симфоній (1945, 1946, 1957, 1965, 1968, 1972, 1980, 1986, 1992)
  • Концерт для фортепіано з оркестром (1943—1947)
  • Симфонічна сюїта «З російської старовини» (1948)
  • «Молдавська сюїта» (1949—1950)
  • Сім п'єс на теми народів СРСР (1950)
  • Дві концертні сюїти для скрипки та оркестру (1953, 1968)
  • Симфонічна балада (1956)
  • «З якутських легенд» (1940—1957)
  • Концерт-симфонія (1974)
  • Еонцерт для гобоя та камерного оркестру (1983)
  • «12 афоризмів та постлюдія» (1993)
  • Концерт для малої домри та оркестру (1967)
Камерні твори
  • Фортепіанний квінтет (1961)
  • Чотири струнних квартети (1962, 1965,…)
  • «Легенда» для кларнета і арфи та ін.
  • Пісні, романси, музика до театральних постановок та кінофільмів
Опера
  • «Айхилу»
Музика до фільмів і мультфільмів

Нагороди та премії[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #13358433X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б Musicalics

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Рыбакина Е. Николай Пейко: очерк жизни и творчества. — М.: Музыка, 1980

Посилання[ред. | ред. код]