Періодизація історії — Вікіпедія

Періодизація історії — поділ історії людства на періоди.
Періодизація в історії — раціональний спосіб впорядкування масиву емпіричної та теоретичної інформації за часовою протяжністю з метою поглиблення пізнання й розуміння змінних станів об’єктів навколишнього світу. Заснована на властивостях людського інтелекту виокремлювати і поділяти інформацію на кількісно та якісно однорідні групи й систематизувати її за часовими та просторовими критеріями для отримання теоретичних знань. Застосовується в усіх науках як засіб виявлення і фіксації якісних та кількісних змін в об’єкті пізнання^[1].

Періоди[ред. | ред. код]

Основною категорією і кількісною основою будь-якої періодизації минулого є "історичний час" (див. Час історичний). У давнину первісні людські спільноти вимірювали час природними циклами і вважали його нерухливим, незмінним, циклічно повторюваним, а міфологічна свідомість обмежувала часові рамки подій переважно сьогоденням.

Водночас уже в давні часи зароджувалось уявлення про незворотність і лінійність часу, що знайшло, зокрема, відображення у творах грецького мислителя Гесіода (8–7 ст. до н. е.), який поділяв минуле людства на "золоту", "срібну", "мідну", "героїчну" та "залізну" добу. Справжня революція у сприйнятті часу і простору пов'язана з іудеохристиянською монотеїстичною традицією, яка запровадила універсальні категорії лінійного часу, простору і суспільних змін на засадах есхатологічного і телеологічного трактування людського земного буття. У творах ранніх і пізніших християнських теологів була розвинута і утверджена універсальна теологічна версія історії з особливою опорою на категорію лінійного історичного часу – до і після Різдва Ісуса Христа, якою користуються донині. У рамках універсальної періодизації людського буття в європейському середньовіччі застосовувалися періодизації локальні – за окремими правліннями, державами (царствами), видатними подіями тощо.

Критерії для виділення історичних періодів можуть бути різними — від фізично-календарного характеру (роки, десятиліття, століття, тисячоліття тощо) до рубежів, пов’язаних зі змінами форм господарювання, суспільних ладів, мислення, ідеологій, способів комунікацій, екологічних трансформацій тощо^[1].

В європейській історичній науці було прийнято таку періодизацію історії:

Час до появи людини нажаль не відомо.
Доісторичність: поява людини — 2000-3000 до н. е. (поява писемності);
Античність: 800 до н. е. — 600 н. е. (зруйнування Риму);
Середньовіччя: 479-1492 (відкриття Америки);
Ранній новий час: 1492—1790 (Французька революція);
Новий час: 1790—1916 (Перша світова війна);
Новітній час: 1914 — сьогодення.

За країною[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ ^а ^б Зашкільняк Л. О. Періодизація в історії [Архівовано 31 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 152. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. — К. : Либідь, 1996.
Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — К. : Либідь, 2000-2002-2006. — 592 с. — ISBN 966-06-0245-6.
Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.
Рубель В. А. Нова історія Азії та Африки: Постсередньовічний Схід (XVIII — друга половина XIX ст.). — К. : Либідь, 2007. — 560 с. — ISBN 966-06-0459-9

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Періодизація історії

Період [Архівовано 22 травня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.

[ЕІУ-1] а ^б Зашкільняк Л. О. Періодизація в історії [Архівовано 31 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 152. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.

[1]