Петров Олександр Іванович — Вікіпедія

Олександр Іванович Петров

рос. дореф. Александр Иванович Петров
Олександр Іванович Петров
Олександр Іванович Петров
Олександр Іванович Петров
Петров — дворянський рід
Прапор
Прапор
Седлецький віце-губернатор
2 серпня 1874 — 11 квітня 1878
Попередник: Андрій Іванович Друкарт
Наступник: Миколай Федорович Іваненко[ru]
Прапор
Прапор
21-й Мінский губернатор
30 серпня 1879 — 30 січня 1886
Попередник: Валерій Іванович Чариков
Наступник: Миколай Миколаєвич Трубецький
Прапор
Прапор
Харківський губернатор
30 січня 1886 — 24 березня 1895
Попередник: барон Олександр Олександрович Ікскуль
Наступник: Герман Августович Тобізен
Прапор
Прапор
Сенатор
1897 — 15 серпня 1915
 
Народження: 16 лютого 1838(1838-02-16)
Санкт-Петербург
Смерть: 15 серпня 1915(1915-08-15) (77 років)
Санкт-Петербург
Поховання: Олександро-Невська лавра
Освіта: Полоцький кадетський корпус
Рід: Петров
Нагороди:
Орден Святого Олександра Невського Орден Святого Володимира орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла орден Святої Анни III ступеня з мечами і бантом орден Святої Анни III ступеня Орден «За громадянські заслуги» орден князя Данила I орден Святого Станіслава Medal For the suppression of the Polish rebellion Medal For works on peasants organizing in Poland медаль «У пам'ять царювання імператора Олександра III»

Олександр Іванович Петров (16 лютого 1838 — 15 серпня 1915) — російський державний діяч, мінський і харківський губернатор, сенатор, дійсний таємний радник.

Біографія[ред. | ред. код]

Походить з дворян Саратовської губернії.

Закінчив курси у Полоцькому кадетському корпусі та Офіцерській стрілецькій школі (06.06.1857).

У 1859 році закінчив школу по першому розряду. Служив у лейб-гвардійському стрілецькому Імператорської фамілії батальйоні.

У 1863 році переведений до лейб-гвардійської стрілецької батареї Імператорської фамілії. Брав участь у справах проти польських заколотників і за відзнаку біля села Монтвидове 12 червня нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом.

У 1865 році відряджений з Найвищого дозволу для занять при установчому комітеті до Королівства Польського, де був комісаром Келецької комісії по селянським справам.

У 1866 році зарахований до статс-секретарів Царства Польського.

У 1868 році призначений комісаром Скерневицького повіту Варшавської губернії.

Займає посаду Седлецького віце-губернатора (02.08.1874 — 14.04.1878); далі: Мінський губернатор (30.08.1879 — 30.01.1886); Харківський губернатор (30.01.1886& — 24.03.1895). Помічник Варшавського генерал-губернатора з цивільної частини (24.03.1895 — 12.02.1897).

У 1897 році Всемилостивіше повелено бути присутнім у Правлячому Сенаті.

З 1894 року гофмейстер Двору Його Імператорськї Величності. Почесний громадянин Мінська. Почесний громадянин Харкова.

Був головою комітету по спорудженню Храму Христа Спасителя в Бірках, зведеного у 1894 році на місці трущеня імператорського поїзда у 1888 році.

Дійсний статський радник (01.04.1879), таємний радник (30.08.1887), гофмейстер (1894), дійсний таємний радник (06.06.1907).


Попередник: Голова
Харківської губернії
1886 — 1895
Наступник:
Ікскуль Олександр Олександрович
(1884 — 1886)
Герман Августович Тобізен
(1895 — 1902)

Родина[ред. | ред. код]

  • Дружина — Олександра Михайлівна Петрова, голова Харківського товариство взаємної допомоги вчительок та виховательок з 1890 років

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]