Повстання Глинського — Вікіпедія

Повстання Глинського
Дата: лютий—вересень 1508 року Місце: Результат: Перехід Глинських на московську службу
Сторони
Глинські та їх прихильники	Урядові сили
Командувачі
Глинський Михайло Львович	Острозький Костянтин Іванович

Повста́ння Миха́йла Гли́нського — виступ групи князів під керівництвом Михайла Львовича Глинського в 1508 році, що став підсумком боротьби за владу між двома угрупованнями знаті в Великому князівстві Литовському в останні роки князювання Олександра Ягеллончика^[1]. Безпосередньою причиною початку заколоту послужило те, що новий великий князь литовський Сигізмунд I під впливом чуток, розповсюджуваних особистим ворогом Глинського Яном Заберезинським, відсторонив Михайла від займаних ним посад. Після невдачі мирного вирішення справи в суді Глинський і його прихильники, якими переважно були члени клану Глинських, підняли повстання. Вірогідною ціллю Глинського було відокремлення руських (українських, білоруських) земель в окрему державу з військовою поміччю Великого князівства Московського та Кримського ханства. Через деякий час заколотники перейшли на службу до великого князя московського Василя III, тим самим змінивши суть виступу, перетворивши його в частину московсько-литовської війни 1507–1508 років. Загальний неуспіх дій бунтівників і московських військ призвів до того, що згідно з мирним договором, Глинські та їх прихильники отримали право виїхати до Москви з усім рухомим майном, але їх великі володіння були конфісковані.

Михайло Львович Глинський. І повстання 1508 р[ред. | ред. код]

Михайло Глинський походив з маловідомого князівського роду з земель давньої Переяславщини. Глинські виводили свій рід од потомка Мамая, який прийшов у Литовсько-Руську державу за часів Вітовта і, охрестившись, отримав у володіння маєтки в Подніпров'ї, в тому числі Глинськ.

Виїхавши на Захід замолоду, Михайло Глинський тривалий час перебував при дворі цісаря Максимільяна, також служив при дворі саксонського курфюрста Альбрехта. До Литовсько-Руської держави цей «великих здібностей і високої вдачі чоловік» (як характеризує Глинського поляк-сучасник) повернувся в останніх роках XV ст. Тут Глинський одразу став улюбленцем в. князя Олександра. В 1499 р. Глинський дістав уряд «маршалка дворного». Незважаючи на перехід у католицтво, Михайло Глинський скоро здобув прихильність руських (українських та білоруських) панів Великого князівства. Користуючись своїм впливом в державі, Глинський пороздавав уряди представникам руської знаті, насамперед своїм своякам, так: один брат Михайла Іван дістав маршалківство, другий брат Василь — староство Берестейське тощо. Цим Глинський не тільки здобув популярність серед Руси, але і нажив ворогів серед Литви. На чолі опозиції до Глинського став литовський пан Ян Заберезинский, маршалок земський і воєвода троцький.

У 1506 р. сильно захворів король, в. князь Олександр. По Литві пішла чутка, що Михайло Глинський отруїв Олександра і що, опираючись на Русь, маршалок великокняжого двору планує захопити Велике князівство. В той же час в землі Литовсько-Руської держави напало велике татарське військо. Назустріч татарам з військом вийшли гетьман Кишка і Глинський. Кишка у дорозі захворів і командування перейшло до Глинського. Під Клецьком Глинський розгромив татар. А через два тижні помер в. князь Олександр. Литовські пани, побоюючись, що Глинський, маючи при собі військо, спробує здобути великокняжий стіл, проголосили великим князем Жиґимонта, сина Казимира Ягеллончика. Глинський же одним з перших присягнув на вірність Жиґимонту.

Але ця лояльність Глинського не врятувала. Жиґимонт відібрав у нього маршалківський уряд і держави, його брата Івана перевів з Київського воєводства на нижче рангом Новгородське воєводство. До того ж ще й Заберезинский звинуватив Глинського у державній зраді та в намаганні дістати великокняжий стіл. Глинський з цього приводу вимагав суду, але дарма. Тож Михайло від'їхав у свої туровські маєтки, де почав готуватися до повстання.

Змова і повстання[ред. | ред. код]

Літом 1507 р. Михайло Глинський зав'язав зносини з московським великим князем і кримським ханом. Восени того ж року до границі Литовсько-Руської держави наблизилось московське військо. Хоча похід військ Василія III був невдалим, він став сигналом Глинському для відкритого виступу.

2 лютого 1508 р. Михайло Глинський здійснив наїзд на двір свого ворога Яна Заберезинского під Городном, схопив і вбив його. З цього почалося повстання. В Новгородку Михайло зібрав нараду, на якій було рішено захопити Вільно. Та литовські пани вчасно підготувалися до оборони столиці і цей план довелося одкинути. Тоді Михайло Глинський напав на Ковенський замок та спробував визволити ув'язненого там хана Золотої орди Ших-Ахмата [Ших-Ахмат був ворогом кримського хана Менґлї-ґерая і можливо у Глинського з цього приводу була якась домовленість з Менґлї-ґераєм, або ж Глинський просто планував використати Ших-Ахмата у переговорах з кримським ханом]. Ковенська залога оборонилася, Глинський одступив.

Дальше бунтівні магнати намагалися підняти руську знать. Михайло Глинський підняв повстання на своїй Туровщині і захопив сусідній Мозир, але не зміг взяти Слуцьк та Мінськ. Брат Михайла Василь рушив у Київську землю і обложив Житомир та Овруч. Стрийковський пише, що «Василь Глинський намовляв руську шляхту й бояр, аби добровільно пристали до його брата, що постановив — і в тім йому поможе Бог, що на те його подвигнув! — відібрати в. князівство з рук Литви й вернути Руси, як перед тим бувало споконвіку, та відновити Київську державу; тими обіцянками він звів дуже багато київських бояр, так що декотрі йому й присягали». Джерела не повідомляють, чи піддались Василю Глинському якісь городи на Київщині, та схоже цей задум Глинських не був здійснений.

Головну ж вагу Глинський покладав на закордонну допомогу. У Мозирі Глинський зустрівся з московським послом Ґубой-Моклоковим, скоро до Глинського приєдналося і московське військо на чолі з Остафієм Дашковичем. Тож князі Глинські знову взяли в облогу Мінськ, також послали загони воювати інші землі Великого князівства, так що окремі ватаги доходили до самого Вільна. На весну 1508 р. московський великий князь вислав нові полки на Литву у напрямку Смоленська та Полоцька. Кримський хан також збирався в похід (зрештою Менґлї-ґерай вислав військо на Київщину коли повстання було вже в завершальній фазі). З Кракова вирушив і король, в. князь Жиґимонт з військом. Під Новгородком Жиґимонт об'єднав польське військо з литовським, яке мобілізував гетьман Костянтин Острозький, і рушив на повстанців. Глинський, дізнавшись про наближення польсько-литовського війська, покинув облогу Мінська і пішов до московського війська, що стояло під Оршею. Війська Глинського та московські полки перебрались через Дніпро та одступали на схід, але Жиґимонт пішов за ними та погромив. У липні 1508 р. Михайло Глинський утік до Москви.

Доля Михайла Глинського у Московському князівстві склалася трагічно. Очевидно, не без участі Глинського у 1512 р. почалася війна між Великим князівством Московським і Великим князівством Литовським, яка тривала до 1522 р. Під час війни з Литвою, як оповідає Герберштайн, Глинський просив московського великого князя надати йому у володіння завойовану Смоленську землю — та був тільки висміяний Василієм за надмірну честолюбність. В 1514 р. Глинський рішився на повернення до Литви. Московський князь дізнався про цей намір і наказав ув'язнити Глинського. У темниці Михайло просидів до 1526 р. Після смерті в. князя Василія III (1530 р.), Глинський брав участь у політичній боротьбі в Московському князівстві. У 1534 р. був вдруге ув'язнений. Того ж року Михайло Глинський помер.

Значення повстання[ред. | ред. код]

Повстання Михайла Глинського було останньою конвульсією руської знаті в польсько-литовській монархії перед остаточним поглинанням цього суспільного елементу польською та литовською знаттю, що сталося після Люблінської унії.

Див. також[ред. | ред. код]

• Глинський Михайло Львович

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 4. — Київ-Львів, 1907
• Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя / рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), Т. У. Бялова і інш. ; мастак З. Э. Герасімович. — 2-е выданне. — Мінск : Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі, 2005—2010. — Т. 1—3. — ISBN 978-985-11-0392-4. (біл.)
• Кром М. М. Меж Русью и Литвой. Пограничные земли в системе русско-литовских отношений конца XV–первой трети XVI в. — М. 2010. — 320 с.

п о р Історія України Доісторичні часи Палеоліт Мезоліт Неоліт Трипільська культура Стародавність Гети Кімерійці Сатархи-спалеї Роксолани Греки Кельти Будини Неври Гелони Алазони Скіфи Сармати Давньогрецькі колонії Північного Причорномор'я Херсонес Ольвія Скіфія Сарматія Бастарни Скіри Венеди Карпи Костобоки Готи Оюм Гуни Імперія гунів Русини Рус Раннє середньовіччя Племена слов'ян Анти Союз Склавини Літописні племінні союзи слов'ян Білі хорвати Дуліби Деревляни Поляни Сіверяни Тиверці Уличі Руська держава Теорії походження Норманська Руси Екзоніми Куявія Гардарикі Основні міста Київ Чернігів Переяслав Вишгород Любеч Витачів Білгород Юр'їв Родень Воїнь Вручий Володимир Перемишль Червен Белз Правителі (нелегендарні) Ігор Старий Святослав Ігорович Ольга Ярополк Святославич Володимир Святославич Святополк Володимирович Ярослав Мудрий Інші Візантійська імперія фема Херсон Кримські готи Авари Каганат Булгари Стара Велика Болгарія Кара Булгар Закарпаття Перше Болгарське царство Велика Моравія Угорське королівство Народи степу Хозарський каганат Печеніги Половці Пізнє середньовіччя Королівство Руське Галицьке князівство Волинське князівство Золота Орда Велике князівство Литовське і Руське Київське князівство Чернігівське князівство Переяславське князівство Глинське князівство Феодоро Генуезька Газарія Кримське ханство Козаччина Запорозька Січ Річ Посполита Хмельниччина Гетьманщина Руїна Коліївщина Новий час Російська імперія Малоросія Слобожанщина Новоросія Кубань Османська імперія Чортомлицька Січ Олешківська Січ Задунайська Січ Австро-Угорщина Королівство обох Галичин Королівство Галичини та Володимирії Герцогство Буковина Закарпаття Новітній час Українська революція УНР Українська Держава Директорія ЗУНР Кримська Демократична Республіка Кубанська Народна Республіка Український далекосхідний рух СРСР УСРР/УРСР Голодомор Сталінські репресії Україна в Другій світовій війні УПА Депортація кримських татар Відлига Період застою Дисидентський рух Перебудова Революція на граніті Румунське королівство Хотинське повстання Татарбунарське повстання Польська Республіка Пацифікація у Галичині Ревіндикація Чехословаччина Карпатська Україна Сучасність Проголошення незалежності Помаранчева революція Революція гідності Російсько-українська війна (з 2014) Російське вторгнення в Україну (з 2022) Категорія Вікісховище