Війна — складне суспільно-політичне явище, пов'язане з розв'язанням протиріч між державами, народами, національними і соціальними групами з переходом до застосування засобів збройної боротьби, що відбувається у формі бойових дій між їх збройними силами. Це специфічна форма вияву соціальних відносин, у якій домінує збройна боротьба як продовження політики, що підпорядковує своїм цілям усі сфери суспільного життя.
За визначенням К.фон Клаузевіца, «Війна є продовження політики іншими засобами»:::::::::::::::: Докладніше
AN/APY-1/2(V) ODR — американськаавіаційна багатофункціональна імпульсно-доплерівська радіолокаційна станція системи AWACS, розроблена компанією Westinghouse Electric. Встановлена на літаках E-3 Sentry. Виробляється з 1972 року, за цей час пройшла декілька модернізацій. Вдосконалений варіант AN/APY-1 на сучасній елементній базі — APY-2. За цей час виготовлено і встановлено на літаки E-3 Sentry 68 станцій, в тому числі модифікації AN/APY-2. РЛС з підсистемою обробки даних бортовим комп'ютером 4PiCC-1, розробленим компанією IBM, забезпечує стійкий супровід одночасно до 100 цілей. Оператори РЛС можуть розпізнавати цивільні і військові літаки, визначати серед них літаки противника, здійснювати стеження за ними (в тому числі на низьких висотах незалежно від характеру рельєфу місцевості), керувати і видавати інформацію цілевказівки своїм літакам, що перебувають в тому самому районі. З моменту введення у 1977 році літаків E-3А до складу авіації ППО і Тактичного авіаційного командуванняПС США вони пройшли дві фази модернізації. У процесі модернізацій, крім забезпечення відповідно до стандартів НАТО можливостей по виявленню надводних цілей, були змінені параметри сигналу РЛС таким чином, щоб уникнути взаємних перешкод системи АВАКС і наземних радарів системи ППО в Західній Європі. Була встановлена суміщена з AN/APY-1 система радіоелектронної і радіотехнічної розвідки AN/AYR-1. Удосконалилося програмно-апаратне забезпечення бортового комп'ютера, підвищилася також чутливість РЛС. Пізніше додалися нові консолі відображення радіолокаційної обстановки, цифрового супутникового зв'язку, глобальної системи навігації та новий режим роботи систем.::::::::Докладніше
Ганнібал (пун.𐤇𐤍𐤁𐤏𐤋𐤟𐤁𐤓𐤒, BRQ ḤNBʿL; 247—183 р.р. до н. е.), повне ім'я Ганнібал Барка, карфагенський полководець, вважається одним з найвеличніших полководців в історії. Батько Ганнібала Гамількар Барка успішно командував карфагенськими військами під час Першої Пунічної війни. Його молодшими братами були Магон і Гасдрубал. Ганнібал жив у період найбільшого напруження на теренах Середземномор'я. За легендою, у віці 9 років він заприсягнувся батькові довічно бути ворогом Риму. Ставши головнокомандувачем карфагенського війська в Іспанії, розпочав Другу Пунічну війну, атакувавши місто Сагунт. Одним з його найбільших військових успіхів став перехід з Іберійського півострова через Піренеї та Альпи в Італію. Протягом перших трьох років війни Ганнібалові вдалося здобути три великі перемоги в Італії — при Требії, Тразименському озері та Каннах, у яких проявився талант Ганнібала як полководця. Ганнібал продовжував військові дії на території Італії протягом 15 років, але римлянам вдалося переломити хід війни, перейшовши в наступ спочатку в Іспанії, а потім і в Африці. Викликаний карфагенською владою на допомогу для захисту столиці, Ганнібал зазнав поразки у битві при Замі. Після війни Ганнібал займався політичною діяльністю, зокрема, недовго обіймав посаду суфета, допоки у 196 р. до н. е. не був звинувачений в антиримській діяльності й змушений був відправитися у вигнання. У вигнанні Ганнібал служив радником при дворі сирійського правителя Антіоха ІІІ Великого і розробляв план війни проти Риму. У 190 р. до н. е. після поразки Антіоха ІІІ у битві при Магнезії знову був змушений тікати. Останній свій притулок Ганнібал знайшов у Віфінії, де у 183 р. до н. е. був зраджений місцевим правителем і, не бажаючи здаватися римлянам, наклав на себе руки. Ганнібал вважається одним із найвеличніших військових стратегів в історії, а також стоїть в одному ряду з такими полководцями античності, як Александр Македонський, Гай Юлій Цезар та Пірр Епірський.::::::::Докладніше
Glock 17 (укр.Глок 17) — австрійський пістолет, розроблений фірмою Glock для потреб австрійської армії. Він став першим зразком озброєння, розробленим цією фірмою. Одержаний в результаті зразок виявився досить вдалим і зручним для застосування, завдяки чому пізніше він був прийнятий на озброєння армії Австрії під позначенням Р80. Завдяки своїм бойовим якостям і надійності набув широкого розповсюдження як цивільна зброя самооборони. Фірмою Glock випускаються модифікації цього пістолета в різних варіантах під різні патрони, наприклад: 9×19 мм ПарабелумGlock 19, .40 S&W — Glock 22, 10mm Auto — Glock 20, .357 SIG — Glock 31, .45 ACP — Glock 36 і .45 GAP — Glock 37. Особливістю конструкції пістолета є відсутність прапорця запобіжника і курка. Пістолет здебільшого зроблений з високоміцного термостійкого (до 200 °C) пластика. Завдяки цьому Glock 17 легкий і надзвичайно міцний. Принцип дії — «вихопив і стріляй», запобіжника немає, проте постріл не відбудеться без повного натискання спускового гачка «безпечної дії». Складається з 33 частин, і неповне розбирання здійснюється за секунди. На сьогоднішній день існують п'ять виробничих покоління Glock 17. Покупцям пропонуються на вибір пістолети третього, четвертого чи п'ятого покоління, те ж відноситься і до більшості інших моделей Glock, але деякі моделі (Glock 17L, Glock 24, Glock 25, Glock 28, Glock 36, Glock 38, Glock 39, Glock 42, Glock 43) пропонуються тільки в третьому поколінні, а деякі (Glock 40 и Glock 41) тільки в четвертому.::::::::::::Докладніше
Медаль «За видатні заслуги» армії США (англ.Army Distinguished Service Medal) — військова нагорода армії США. Медаллю «За видатні заслуги» армії нагороджуються представники всіх видів Збройних сил США за зразкове виконання службового обов'язку, у тому числі і не пов'язане з безпосередньою участю в бойових діях. Медаль заснована в 1918 р. для військовослужбовців армії США, а з 1919 р. — для військових моряків. З 1942 р. нею стали нагороджувати і службовців торговельного флоту, що здійснили бойові подвиги. Винагорода присвоюється як у воєнний, так і в мирний час. У воєнний час цією медаллю може бути нагороджений і іноземець. Медаль «За видатні заслуги» армії була затверджена Указом Президента США Вудро Вільсона від 1 лютого1918 року і підтверджена актом Конгресу від 7 вересня 1918 року. Генеральним наказом Військового департаменту № 6 від 12 січня 1918 року було визначено наступний опис нової нагороди: «Бронзова медаль відповідного дизайну та стрічка, яку потрібно носити замість неї, вручається Президентом будь-якій особі, яка, перебуваючи на службі в будь-якій посаді в армії, і чия служба під час виконання обов'язків урядової служби була пов'язана з високою відповідальністю, і була оцінена як видатна у воєнний час або у зв'язку з проведенням військової операції проти озброєного ворога Сполучених Штатів». Акт Конгресу від 7 вересня 1918 року визначив різні типи та ступені героїзму та заслуженої служби та включив такі положення до критеріїв нагородження. Поточна законодавча санкція на медаль «За видатні заслуги» — Розділ 10 Кодексу США, розділ 3743.:::::::::Докладніше
Проблема самовільного залишення солдатами поля битви або місця служби існувала зі стародавніх часів. Тому, вживалися суворі міри покарання, аж до смертної кари. Так, стародавні єгиптяни, тим хто втік під час битви з поля бою, відрізали язик. Греки позбавляли дезертирів права займати почесні посади у суспільстві, одягали в ганебні сукні, голили їм половину голови і в такому вигляді виставляли протягом трьох днів на торговій площі. За збіглого спартанця, як людину безчесного, не могла вийти заміж ні одна дівчина. У Римі за дезертирство покладалася конфіскація майна і смертна кара або продаж в рабство (за однією з версій так став рабом-гладіаторомСпартак). Стародавні германцівішали дезертирів на дереві, як зрадників; інші полководці, втім, обмежувалися обрізанням носа, вух, язику або виколюванням очей
За Наполеонівських війн у Франції призову до армії не підлягали одружені чоловіки, тому багато хто намагався таким чином уникнути призову. До кінця Імперії стали непоодинокими шлюби, в яких наречена була на 20 років старша за нареченого
У Радянському Союзі явище дезертирства мало масовий, іноді глобальний характер, особливо за часів війни з нацистською Німеччиною. Дослідники Д. Дьогтєв і М. Зефиров у своїй книзі «Все для фронту?» наводять статистику: число дезертирів за період цієї війни становило 1 700 000 осіб, тих, хто всіляко ухилявся — 2,5 мільйона. Тільки в період з початку війни до кінця 1941 органи НКВС затримали понад 710 тисяч дезертирів і понад 71 тисячу ухильників
За даними Міністерства оборони США, в період з 1 липня 1966 по 31 грудня 1973 року 503 926 американських військовослужбовців дезертирували під час війни у В'єтнамі. Деякі з них мігрували до Канади
Лівонська війна — велика війна східноєвропейських і скандинавських держав у 1558–1583 роках за контроль над Лівонією. Відбувалася на території сучасних Естонії, Латвії, Білорусі та Росії. Учасниками війни були Московія, Лівонія, Литва (з 1569 року — Річ Посполита), Данія, а також Швеція. Війна почалася в січні 1558 року з нападу Московії на Лівонську конфедерацію і захоплення Дерпта, Нарви та інших міст. Майже одночасно, 1561 року, до північної Лівонії вторглися шведи, які заснували в ній Естонське герцогство. Члени конфедерації виявилися неспроможними зупинити загарбників й 1561 року уклали Віленську унію з Великим князівством Литовським. За умовами цього союзу Литва вступала у війну на боці лівонців. Замість конфедерації створювали литовські протекторати — Лівонське герцогство і Герцогство Курляндії і Семигалії. Внаслідок підписання литовсько-лівонського союзу Московське царство розпочало наступ на Литву й 1563 року захопило Полоцьк. Під тиском ворога ВКЛ було змушене укласти 1569 року Люблінську унію з Польським королівством, об'єднавшись у конфедерацію — Республіку Обох Націй (Річ Посполиту). Московія, намагаючись закріпити свої успіхи в Лівонії, 1570 року створила на завойованих землях власний протекторат — Лівонське королівство. Того ж року проти Московського царства виступила Швеція й завдала йому поразок на московській території. 1578 року союзне польсько-литовсько-русько-шведське військо розбило московську армію у битві під Венденом, внаслідок якої Москва втратила наступальну ініціативу у війні. Союзники вторглися у володіння супротивника й взяли в облогуПсков. 1582 року цар Іван Грозний здався Речі Посполитій на умовах Ям-Запольського миру та відмовився від усіх завоювань у Лівонії та Полоцьку. 1583 року Москва підписала Плюсський мир зі шведами, які отримали Інгрію та північну Лівонію з Естонським герцогством. Внаслідок війни припинила існування Лівонська конфедерація, землі якої опинилися розподіленими між Річчю Посполитою, Швецією та Данією-Норвегією. Річ Посполита і Швеція поступово стали лідерами регіону, а Московське царство вступило в період тривалої політично-економічної кризи.::::::::Докладніше
Список лінійних кораблів Великої Британії — перелік лінійних кораблів, які перебували на озброєнні Королівського військово-морського флоту Великої Британії. У 1907 році, до революції у військово-морській справі, спричиненої появою «Дредноута», при будівництві якого був реалізований так званий принцип «all-big-gun» («усі гармати великі»), Королівський флот Великої Британії мав 62 лінкори, що перебували або на озброєнні, або на стадії будівництва, маючи перевагу у 26 кораблів у порівнянні з Францією та 50 — з Німецькою імперією. Поява дредноута в 1906 році викликала гонку озброєнь із серйозними стратегічними наслідками, оскільки країни будували власні дредноути. Володіння сучасними бойовими кораблями було не тільки життєво важливим для військово-морської могутності, але й представляло становище нації у світі. Німеччина, Франція, Російська імперія, Японія, Італія, Австро-Угорщина та Сполучені Штати — всі вони почали програми будівництва дредноутів; держави другого рангу, включаючи Османську імперію, Аргентину, Бразилію та Чилі, що не мали власні потужності у будівництві кораблів такого класу, замовляли будівництво дредноутів на британських та американських верфях.::::::::Докладніше
Ви можете написати власні статті. Для цього наберіть слово або термін, про який ви бажаєте створити статтю, у панелі «Пошук», що знаходиться згори зліва, і натисніть кнопку «Перейти». Якщо статті за вказаним словом або терміном Ви не знайшли, можете створити її використовуючи панель «Створити статтю» розміщену нижче.