Портал:Геологія — Вікіпедія

Осадонакопичення (рос. осадконакопление, англ. sedimentation; нім. Sedimentanhäufung f, Sedimentation f) –

Осадонакопичення - процес взаємодії поверхневих геосфер Землі – атмосфери, гідросфери і літосфери за участю різних організмів (біосфери), який веде до утворення осадів на поверхні суші, в ріках, озерах, морях, океанах.

Джерело енергії для процесу осадконакопичення – сонячна радіація, що трансформується на поверхні Землі і у водних басейнах в різні біологічні і геологічні процеси. Джерелом речовини для утворення осадів є продукти вивітрювання і перемиву порід суші, берегів водних басейнів, життєдіяльності організмів, вулканічних вивержень і матеріалу, що надходить із космосу..::::::::::::::::читати далі

Га́бро — магматична інтрузивна рівномірнозерниста порода, що складається з основного плагіоклазу, моноклінного піроксену, олівіну або рогової обманки.

Мінеральний склад і властивості: Другорядні мінерали: титаномагнетит, біотит, нефелін і ін. фельдшпатоїди, іноді кварц і ортоклаз.

Характерні акцесорні мінерали: апатит, піротин, плеонаст, хроміт і пікотит.

Густина 2,8—3,2.

Текстура масивна, однорідна.

Колір чорний, темно-зелений, рідше плямистий.

Габро — глибинний аналог базальту..::::::::::::::::читати далі

Гли́на  (англ. clay, нім. Töne m pl)— пластична осадова гірська порода, що складається в основному з глинистих мінералів (каолініт, гідрослюди тощо). Тип глини виділяють за переважанням в ній того чи іншого глинистого мінералу. Глини становлять близько 50 % всіх осадових гірських порід земної кори.

Глини — землисті незцементовані гірські породи, утворені частинками розміром менше 0,01 мм переважно глинистих, а також інших мінералів, що здатні з водою утворювати пластичну тістоподібну масу, яка при висиханні зберігає надану форму, а після випалювання набирає твердість каменю і міцність.

За характером технологічних вимог промисловості серед глин виділяють чотири найважливіші групи: легкоплавкі, вогнетривкі та тугоплавкі; каоліни; адсорбційні (високодисперсні монтморилонітові).

Глина може бути білою, сірою, червоною, жовтою, блакитною або чорною. За розташуванням виділяють глину підстелення..::::::::::::::::читати далі

Мармур (англ. marble, нім. Marmor) — карбонатна дрібно-, середньо- та крупнозерниста метаморфічна гірська порода, що утворилася внаслідок перекристалізації вапняку або доломіту.

В перекладі з грецької — мармур — сяючий камінь.

Складається головним чином з кальциту, іноді з домішками доломіту. Колір білий. Мармур з домішками — рожевого, жовтого, сірого й чорного кольорів. Твердість 3. Густина в залежності від домішок від 1900 до 2800 кг/м³; опір стисненню 100–250 МПа; опір зламу 10-30 МПа; водопоглинання 0,15-0,50%; пористість не більша за 1%. Найбільшою міцністю і найкращою поліровністю відрізняються дрібнокристалічні М. із зубчатим зв'язком зерен. Мармур відрізняються винятковою різноманітністю забарвлення і малюнка. Особливо ціняться білі однорідні відміни (статуарний, скульптурний мармур) завдяки здатності пропускати світло на певну глибину і створювати відтінки..::::::::::::::::читати далі

Алма́з (від араб. ألماس‎, almās — нездоланний, англ. diamond; нім. Diamant) — безбарвний прозорий мінерал класу самородних неметалів, тверда кристалічна кубічна алотропна видозміна Карбону. Алмаз належить до дорогоцінних каменів і є найтвердішою з відомих речовин (твердість 10 за шкалою Мооса за означенням). Алмази можуть бути як природними, так і синтетичними. Промислові алмази завдяки своїй надзвичайній твердості використовуються для шліфування, свердління і різання, буріння твердих гірських порід, обробки твердих металів та їхніх сплавів тощо.

Найбільші родовища алмазу розташовані в Південній Африці та в Якутії. Щорічний світовий видобуток алмазу становить приблизно 300 кг. В останні роки алмаз почали одержувати штучно при дуже високих тисках і високій температурі.::::::::::::::::читати далі

На́фта^[1](від грец. ναφθα; лат. petroleum, від грецької Πέτρα (камінь) латини: oleum (олія)), також земляна́ олі́я, теку́чка або кип'я́чка — горюча корисна копалина, складна суміш вуглеводнів різних класів з невеликою кількістю органічних кисневих, сірчистих і азотних сполук, що являє собою густу оліїсту рідину. Забарвлення в неї червоно-коричневе, буває жовто-зелене і чорне, іноді зустрічається безбарвна нафта.^[2] Нафта має характерний запах, легша за воду, у воді нерозчинна..::::::::::::::::читати далі

Марганцеві руди (рос. марганцевые руды, англ. manganese ores; нім. Manganerze n pl) — мінеральні утворення з вмістом манґану у таких кількостях, при яких його доцільно вилучати за сучасного рівня розвитку техніки. М.р. почали використовуватися в кінці XVIII ст. для виготовлення фарб і медичних препаратів. У природі відомо близько 160 мінералів, що вміщують манґан. Основні з них (вміст манґану до 72%) — псиломелан (45-60%), брауніт (69%), піролюзит (63,2%), манґаніт (62,5%), родохрозит (47,8%), гаусманіт (72%), манґанокальцит (7-25%), родоніт (32-41%), вернадит (44-52%), олігоніт (23-32%).

Розрізняють такі М.р.:

• оксидні,
• карбонатні,
• оксидно-карбонатні.::::::::::::::::читати далі

Кам'яна́ сіль — осадова гірська порода, складена більше, ніж на 90% галітом. Також галіт часто називають кам'яною сіллю.

Кам'яна сіль - безбарвна або сніжно-біла, частіше забарвлена домішками глин, тальку (сіра), оксидами і гідрооксидами заліза (жовта, оранжева, рожева, червона), бітумами (бура) осадова гірська порода з групи евапоритів.

Містить хлориди і сульфати натрію, калію, магнію і кальцію, броміди, йодиди, борати, гіпс, домішки карбонатно-глинистого матеріалу, доломіт, анкерит, магнезит, бітуми і т.д...

Поклади К.с. відомі у всіх геол. системах. Найважливіші зосереджені в кембрійських, девонських, пермських і третинних відкладах. К.с. складають потужні пластові поклади і ядра склепінчастих структур (соляних куполів і штоків), утворюють прошарки, лінзи, гнізда і вкраплення в інш. породах.::::::::::::::::читати далі

Ленський вугільний басейн — басейн на заході Якутії та у південно-східній частині Красноярського краю Росії. Локалізований в західній частині Республіки Саха (Якутія) і лише на крайньому північному заході — Красноярського краю.

Видобувати вугілля почали 1928 року.

Площа бл. 400 тис. км². Балансові запаси вугілля 2 млрд т. Займає східну частину Сибірської платформи. Промислова вугленосність басейну пов'язана з юрськими, крейдовими й неогеновими відкладами. Басейн розташований в межах Приверхоянського крайового прогину і Вілюйської синеклізи. На основі відмінності геологічної будови і вугленосності басейн розчленовують на північну і південну частини; в кожній з них виділяють вугленосні райони.

Виявлено понад 150 вугільних пластів, потужність більш як 50-и з них перевищує 0,1 м. Розвідано 20 родовищ.

Вугілля буре (основні запаси) й кам'яне, мало- та середньозольне. Сапропелеве вугілля (богхеди) є тільки в Оленекському і Анабаро-Хатангському вугленосних районах.::::::::::::::::читати далі

Борборема (Borborema) — район скарнових родовищ руд вольфраму і рідкіснометальних пегматитів у Бразилії. Більшість родовищ відкрита і розробляється з 40-х років XX століття.

Район складений метаморфізованими відкладами Бразильського щита протерозойської доби серії Сеара (кварцити, окварцовані слюдяні сланці, граувакки, аркози, конгломерати, біотит-ґранатові сланці, лінзи вапняків, мармурів, амфіболіту і тактитів). Породи утворюють антиклінальну складку і прорвані інтрузіями гранітів, аплітів, діоритів, монцонітів, пегматитів, розбиті численними тектонічними порушеннями. Дві смуги родовищ руд вольфраму (загальним числом близько 300) пов'язані з дрібнозернистими скарноподібними породами — тактитами, складеними ґранатом, піроксеном, епідотом, кальцитом і кварцем, а також роговою обманкою, везувіаном, воластонітом, флюоритом і турмаліном. Рудні тіла лінзоподібної форми; довжина — дек. км, потужність до 2 м. Середній вміст WO₃ в руді 0,8%. Загальні запаси руди бл. 10 млн т. Найбільші родовища — Кішаба, Мальяда-ду-Анжику, Мальяда-Лімпа, Брежу, Бодо (Боду), Кафука, Боніту..::::::::::::::::читати далі

Делаверський басейн — основна сировинна база нафтопереробної та калійної промисловості США. Розташований в штаті Нью-Мексико і Техасі.

Калієносний басейн відкритий у 20-і роки 20 століття. Промислове освоєння — з 1931 року.

Розміри басейну 265х153 км. Експлуатується Карлсбадське родовище, в межах якого відкрито 35 пластів калійних солей верхньопермської доби. Промислові запаси K₂O близько 100 млн т. Потужність калієносного горизонту 75 м.::::::::::::::::читати далі

Західноєвропейська платформа - являє собою зруйновану герцинську складчасту споруду у фундаменті і мезозойський осадовий чохол. Платформа заходить вузьким «язиком» у межі Західної України і занурюється під товщу порід Передкарпатського прогину. Подібна за формуванням до Скіфської плити.

Західноєвропейська платформа являє собою монокліналь півн.-східного падіння, яка в західній частині має назву Передсудетської, а в сході – Краківсько-Сілезької. Герцинський фундамент представлений дислокованими.::::::::::::::::читати далі

Щоб побачити підкатегорії натисніть на ▻

Жорж-Луї Леклерк де Бюффон (фр. Georges-Louis Leclerc de Buffon), також просто Бюффон, нар. 7 вересня 1707, Монбар, Бургундія — пом. 16 квітня 1788, Париж) — французький натураліст, біолог, математик, геолог, письменник і перекладач XVIII століття . Основна праця Бюффона — «Природнича історія» в 36 томах. Висловив ідею про єдність рослинного і тваринного світу. Автор так званої задачі Бюффона. Член Паризької академії наук.

Бюффон народився 7 вересня 1707 року в бургундському містечку Монбар як старший син Бенжамена-Франсуа Леклерка, що був головою Соляної палати (фр. président du grenier à sel) в Монбарі. Мати Бюффона — Анн-Крістін Марлен — була освіченою жінкою й походила з дуже заможної родини. Зразу після народження сина вона одержала великий спадок. У 1714 році помер її дядько, Жорж Луї Блазон, який був збирачем податків для герцога Савойського. Після смерті вдови Блазон мати Бюффона одержала ще один великий спадок. Тож у 1718 році її чоловік вклав гроші, придбавши неподалік від Монбара садибу Бюффон. Невдовзі він також купив посаду парламентського радника в Діжоні, куди родина й переїхала..::::::::::::::::читати далі

Олександр Євгенович Ферсман (27 жовтня (8 листопада) 1883(18831108), Санкт-Петербург — 20 травня 1945, Сочі) — радянський геохімік і мінералог, один з основоположників геохімії. Дійсний член, віце-президент (1926–1929) Академії наук СРСР.

Олександр Євгенович Ферсман народився у Санкт-Петербурзі. Закінчив гімназію в 1901 р.

Поступив у Новоросійський університет, потім перевівся у Московський університет. Учень В. І. Вернадського — згодом першого Президента Академії наук України. Перші кроки у мінералогії О.Ферсман здійснив у Криму, біля Сімферополя, у лабораторії свого дядька А. Е. Кесслера. Тут ще раніше серед багатої кримської природи він виростав у дитинстві. У юнацтві здійснив багато походів по Криму..::::::::::::::::читати далі

Ткачу́к Лук'я́н (* 15 (28) жовтня 1902(19021028), Немиринці — † 20 червня 1981, Київ) — український радянський вчений в галузі літологічного, петрологічного і петрогенетичного вивчення осадових, осадово-вулканогенних і магматичних гірських порід, доктор геологомінералогічних наук (з 1945 року), професор (з 1945 року), академік АН УРСР (з 17 березня 1972 року^[3]).

Народився 15 (28 жовтня) 1902 року в селі Немиринцях (тепер Ружинського району Житомирської області) в селянській родині. З 1923 року навчався на факультеті професійної освіти геолого-географічного циклу Вінницького інституту народної освіти, а потім перейшов до Київського інституту народної освіти, який закінчив у 1926 році. У 1926–1929 роках навчався в аспірантурі при Інституті геологічних наук..::::::::::::::::читати далі

Седергольм Якоб Йоханнес (20 липня 1863, Гельсінкі, — 26 червня 1934, там же) — фінський геолог і петрограф. Директор геологічної комісії Фінляндії (1893—1933 рр.).

Геологія і петрографія докембрійських гірських порід Фінляндії.

Увів у петрографію термін «мігматит» (1907) і опрацював вчення про мігматити. На честь Якоба Седергольма названо мінерал з групи піротину — седерхольміт (селенід нікелю b-NiSe)..::::::::::::::::читати далі

Сеньковський Юрій Миколайович (* 20 квітня 1931, Львів) — український геолог, учений у галузі генетичної літології, теоретичної мінералогії, геологічної та геохімічної палеоокеанографії.

Завідувач відділу седиментології провінцій горючих копалин Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України (з 1980), доктор геолого-мінералогічних наук (1975), професор, член-кореспондент НАН України (1997), лауреат премії імені В. І. Вернадського НАН України (1994)^[4], член Наукового товариства імені Шевченка, член Регіонального об'єднання дослідників Гуцульщини.::::::::::::::::читати далі

Ґе́орґіус Аґрі́кола (лат. Georgius Agricola, псевд., справжнє ім'я Ґеорґ Бауер (Павер), [Georg Pawer або модерною німецькою мовою Georg Bauer] помилка: {{lang-xx}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога)^[5]; 24 березня 1494 — 21 листопада 1555) — німецький вчений епохи Відродження, філософ, геолог, мінералог, хімік, гірник, металург і лікар, автор першої європейської гірничо-металургійної енциклопедії... є автором книг, присвячених геології, гірничій справі і металургії. Серед них «Про походження і причини підземних речовин» («De ortu el causis subterraneorum», Базель, 1544), «Про природу того, що витікає із землі» («De natura eorum quae efflunt ex terra», Базель, 1546), «Про природу корисних копалин» («De natura fossilium», Базель, 1546), «Про нові і старі метали» («De veterbus et novis metallis», Базель, 1546), «Про походження того, що знаходиться під землею» («De animantibus subterraneis», Базель, 1549) та інші. Праця «Про природу корисних копалин» («De natura fossilium», Базель, 1546) розглядається як базисна для подальшого розвитку мінералогії..::::::::::::::::читати далі

[[Файл:|120пкс|праворуч]] Сергій Вікторович Мейєн (нар. 17 грудня 1935 — † 30 березня 1987) — геолог, еволюционіст, палеоботанік, доктор геолого-мінералогічних наук (1969). В 1958–1987 роках співробітник Геологічного інституту АН СРСР (нині — РАН).

Висунув принцип хронологічної взаємозамінності ознак в стратиграфії і концепцію глобального флорогенезу, засновану на аналізі всього викопного матеріалу щодо наземних рослин. Розвинув концепцію номогенезу.

Сергій Вікторович Мейєн народився в Москві 17 грудня 1935 року в родині нащадка голландських емігрантів.::::::::::::::::читати далі

Гіві Дмитрович Джавахішвілі (груз. გივი ჯავახიშვილი; 18 грудня 1912 - 10 листопада 1985) - грузинський радянський державний діяч. Голова Ради міністрів Грузинської РСР (1953-1975).

Народився в родині лікаря Дмитра Джавахішвілі й Ганни Магалашвілі.

1934 закінчив Закавказький індустріальний інститут, за фахом – інженер-геолог. У 1934-1941 роках був начальником гідрогеологічних партій.

У 1942-1944 роках завідував відділом Держплану Раднаркому Грузинської РСР. Після цього був інструктором відділу пального та енергетики ЦК КП(6) Грузії. З 1945 до 1947 року - заступник завідувача відділу пального та енергетики ЦК КП(6) Грузії. У 1947-1948 роках обіймав посаду заступника секретаря ЦК КП(б) Грузії з паливно-енергетичної промисловості та завідувача паливно-енергетичного відділу ЦК КП(б) Грузії. З 1948 до 1952 року - завідувач відділу важкої промисловості ЦК КП(б) Грузії.::::::::::::::::читати далі

Вільям Крумбейн (англ. William Christian Krumbein) (1902–1979) — відомий американський геолог. На його честь названа медаль Міжнародної асоціації математичної геології (англ. Association for Mathematical Geology) — IAMG. Ця медаль була заснована на 25-му Міжнародному геологічному конгресі в Сіднеї, в 1976 році. Вільям Крумбейн був одним із засновників IAMG.

Крумбейн народився в Бівер-Фолс, Пенсильванія, США, в січні 1902 року і помер 18 серпня 1979 року.::::::::::::::::читати далі

Юджин Шумейкер (англ. Eugene Merle Shoemaker; 28 квітня 1928, Лос-Анджелес, Каліфорнія, США — 18 липня 1997, Аліс-Спрингс, Австралія) — американський вчений-геолог, планетолог. Засновник наукового напрямку — астрогеології. Один з першовідкривачів комети Шумейкерів-Леві 9, яка врізалася в Юпітер.

У 19 років отримав диплом бакалавра Каліфорнійського технологічного інституту. Спочатку працював у геологічній службі США, розвідував поклади урану в Колорадо та Юті. 1951 року одружився з Керолін Спеллман. Після відвідин Аризонського метеоритного кратера (1952 року) зацікавився походженням кратерів на Місяці.

Виконав порівняльне дослідження невеликого кратера, що утворився внаслідок ядерного вибуху в Юті, з Аризонським кратером. 1954 року отримав диплом фахівця. Докторський ступінь отримав 1960 року за дослідження Аризонського кратера..::::::::::::::::читати далі

Долина монументів або Долина пам'ятників (навахо Tsé BiiNdzisgaii, англ. Monument Valley) — унікальне геологічне утворення, розташоване на північному сході штату Аризона і на південному сході штату Юта (США), вздовж кордону між штатами, на території резервації індіанського племені навахо, один з національних символів Сполучених Штатів Америки.

Долина монументів розташована в районі так званих «Чотирьох кутів» на кордоні штатів Аризона і Юта, на захід від кордону штатів Колорадо та Нью-Мексіко. Долина розташована на вистоті 1900 м і є частиною плато Колорадо. Температура в Долині монументів коливається від - 3 °C узимку до 30 °C улітку. Опади, щостановлять на рік близько 20 см, перепади температури та вітер є основними факторами вивітрювання порід, які сприяли утворенню Долини монументів. Верхній шар рівнини, що складається з м'яких осадових порід, був повністю зруйнований, але над рівною пустельною поверхнею залишився ряд скель-останців, складених з менш вразливого щодо вивітрюванню червоного пісковика..::::::::::::::::читати далі

• http://geo.web.ru/
• http://www.geo.gov.ua/
• http://geoinf.kiev.ua/
• http://geology.lnu.edu.ua/index_u.html
• http://www.geo.komisc.ru/
• http://dynamo.geol.msu.ru/
• http://www.ggf-dnu.org.ua/
• http://geology.gov.kz/ru/
• http://geo.web.ru/db/top_geo.html
• http://www.stratigraphy.org/
• http://www.izdatgeo.ru/
• http://oilbook-bagrad.hoter.ru/
• http://www.ginras.ru/
• http://hydro-geo.com.ua/geologiya
• http://www.geonews.ru/
• http://www.jurassic.ru/
• http://www.webois.org.ua/jewellery/stones/magia-kamney.htm
• http://www.bibliofond.ru/view.aspx?id=437822
• http://geo.mfvsegei.ru/200k/index.html
• http://www.mining-enc.ru/
• http://smach.narod.ru/

• {{Геологія}} 
• {{Корисні копалини країн світу}} 
• {{Геологія України}} 
• {{Гірська порода}} 
• {{Картка:Нафтове родовище}} 
• {{Нафтогазогеологічне районування}} 
• {{Геологія країн світу}} 
• {{Ресурси і запаси корисних копалин}} 
• {{Уламкові осадові породи}} 
• {{Геологічні шари Землі}} 
• {{Геологія-доробити}} 
• {{Картка:Нафтове родовище}}