Міфоло́гія або мітологія (грец.μυθολογία від μῦθος — переказ та λόγος — слово; виклад стародавніх сказань, переказів) — сукупність пов'язаних міфів певних людських спільнот. Архаїчні міфи здебільшого елементарні за змістом, позбавлені зв'язної фабули та не утворюють чітких міфологій. З розвитком суспільств міфи перетворюються на розгорнуті розповіді, пов'язуються один з одним, утворюючи цикли. Сукупність міфів складає основу міфологічного світогляду, який притаманний як для первісного суспільства, так і для, певною мірою, сучасного.
Перу́н (дав.-рус. пєроунъ) — язичницький бог слов'ян і балтів, верховний бог у Київській Русі IX—X ст, володар неба, повелитель грому і блискавки, бог родючості, пізніше покровитель князів та їхніх дружинників, військової справи. Верховним богом усієї Київської Русі Перун став за князів Ігоря, Святослава і Володимира Великого, витіснивши з цього статусу місцевих божеств різних регіонів. Вірогідно, що Перун мав декілька регіональних і сезонних іпостасей, як Прове та Ярило.
Неодноразово згаданий у літописах як бог, якого вшановували в Київській Русі, відомі також його скульптурні зображення та місця вшанування. В реконструкціях стародавніх міфів Перун визволяє свою наречену з полону викрадача, що нерідко асоціюється з Велесом. Цей міфологічний мотив, широко відомий по Євразії, отримав відображення в народних казках.
Заміщення Перуна святим Іллею вірогідно почалося ще задовго до хрещення Русі, коли частина київської еліти прийняла християнство. В сучасному мистецтві Перун часто постає як запальний, войовничий бог.
Війна українців проти російських окупантів неодмінно стане основою для майбутніх міфів і легенд, що надихатимуть не одне покоління. Переконані — їм теж знайдеться місце у Вікіпедії.
А поки війна триває, доглядачі порталу зосереджені на тих статтях, які підтримують бойовий дух України, дають наснагу на опір і визволення.
Джамбатіста Віко — висунув ідею про закономірність виникнення міфу на певних етапах розвитку думки, міф як особливий спосіб мислення, міфологічні основи мистецтва.
Брати Шлегелі, брати Грімм, Генріх Гейне, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Йоганн Гердер — збирали міфологію та фольклор Європи, займалися їх порівнянням щодо різних культур, вивченням міфу та фольклору як зосередження народного досвіду й цінностей. Показували важливість міфу для творення мистецтва, подальшого виникнення науки та філософії.
Фрідріх Ніцше — обґрунтовував необхідність існування нової міфології в тогочасній культурі, згубність культури, заснованої на самій лише логіці та науці.
Фрідріх Макс Мюллер, Адельберт Кун, Едвард Шварц — вважали міф наслідком спотворення первісних спроб описати і зрозуміти світ. Стверджували раціональність, але обмеженість мислення давніх людей.
Роберт Грейвс — укладач і коментатор античних міфів, дослідник первісної міфології Європи.
Ернст Кассірер, Олексій Лосєв, Поль Рікер — досліджували міф як символічну форму культури, в якій відображається світ та складається його несуперечлива модель.
Ролан Барт, Михайло Бахтін, Юрій Лотман — показали, що міф може виступати знаковою системою, котра виділяє та пов'язує значущі для людини предмети, явища тощо.
Хорватський лінгвіст Радослав Катічіч і етнограф Вітомір Белай у 1987 та 1998 роках відповдіно спробували реконструювати міф про Ярила як божество, що помирає та відроджуться кожного року. Його міфічний життєвий цикл відображав життєвий цикл пшениці, від її «народження» під час посіву, через її «молодість» і «жертовну смерть» під час жнив.
У викладі Катічіча та Белая, Ярило був сином бога-громовержця Перуна. Ярило народився в останню ніч лютого, на свято язичницького Нового року. Тієї ночі Ярила викрали посланці ворога Перуна, бога Велеса, і віднесли до підземного світу мертвих (Вирію), де Велес усиновив його та виховав. З приходом весни Ярило повернувся з підземного царства верхи на коні, приносячи на землю весну і родючість. Він закохався в свою сестру Мару та відсвяткував з нею весілля в день літнього сонцестояння (Івана Купала). Цей священний шлюб забезпечив достаток на землі, а також приніс тимчасовий мир між Перуном і Велесом. Однак, оскільки Ярило зраджував Марі, вона (або Перун чи брати Ярила) вбила його. З частин тіла Ярила Мара збудувала собі новий будинок — ця метафора натякає на омолодження всього космосу. Проте без чоловіка Мара перетворилася на стару й потворну богиню смерті, зрештою померши до кінця року. Кожного року, як пояснювали Радослав Катічіч і Вітомір Белай, історія повторюється в обряді і природний цикл починається заново.
Меду́за (грец. Μέδουσα) — одна з найвідоміших горгон, які були дочками бога моря Форкія та богині глибин Кето. Медуза мала крила, кігті та палаючі очі, а на голові змій замість волосся. Ті, хто її бачив або на кого дивилася вона, перетворювалися на камінь.
Персей обезголовив Медузу, з її тіла вийшли воїн Хрісаор і крилатий кінь Пегас. За допомогою голови Медузи Персей перетворив на камінь невдячних Атланта, Полідекта і його гостей. З головою Медузи також пов'язується виникнення коралів — ними стали водорості, на яких лежала відрізана голова Медузи.
Ранні міфи та зображення описують Медузу чудовиськом — її покарала потворністю Афіна за те, що Медуза осквернила її храм. Пізніше в драматургії та образотворчому мистецтві її образ стає більш трагічним — як несправедливо покараної та вбитої жінки, а потворні риси, за винятком змій на голові, зникають. За сучасності Медуза символізує небезпечну красу, а також жіночу помсту.
Яри́ло — давній слов'янський персонаж, що уособлював родючу силу весняного сонця. За рідкісними винятками, не згадувався як бог. У балтійських слов'ян Ярилу тотожний Яровит. В українських віруваннях знаний також як Благовісник або Великий Грім.
Популярний образ Ярила більшою мірою заснований на білоруських текстах із етнографії XIX ст. В них оповідається про Ярила як босого юнака в білому одязі з вінком із трави на голові, який сидить на білому коні і тримає в правій руці людську голову, а в лівій — колосся жита. Відомий мотив протиставлення молодого і старого Ярила, де старий, минулорічний, поступається місцем молодому, іноді в ході сутички. Менш знаний український Ярило носить білу керею з вінком маків і хмелю на голові. В правій руці тримає серп, а в лівій — сніп злаків.
Ярило починав весну, звільняючи дощ, у чому його функції частково перетинаються з Перуном. Так, у Литві тамтешній аналог Перуна, Перкунас, сповіщав про дозвіл на початок праці в полі громом. Балтійський Яровит має виражені войовничі риси, які поділяє з персонажем українців — Благовісником. Той не лише «відмикає» небо, щоб пролити на землю дощ, а також воює з нечистою силою, пускає стріли в чорта, має такі пізні риси, як стріляння в нечисть із козацької гармати. Можливо, що Ярило був не окремим персонажем, а одним із аспектів Перуна.
Цар девів Індра ненавмисно образив мудреця Дурвасу, за що той прокляв Індру і всіх девів. Їх покинула сила та удача і противники девів асури захопили владу над всесвітом. За порадою Вішну обидві сторони повинні були поділити владу чесно, взявши собі скарби із молочного океану. Та Вішну пообіцяв девам, що сприятиме їх перемозі.
Деви і асури поставили в океані гору Мандара, яку обернули змієм Васукі. Гора оберталася, коли змія тягнули в різні боки, збиваючи молоко. Проте асури тримали змія за голову і страждали від його вогняного дихання, тоді як деви тримали за хвіст. Води океану з часом перетворилися на молоко, а потім на масло, з кинутих до океану трав виникло 14 скарбів, серед них і посудина отрути, що загрожувала вбити все живе. Шива випив отруту, від чого його шкіра стала синьою.
Нарешті з океану сплила і посудина з амрітою, за яку почалася запекла боротьба. Асурам вдалося перемогти і заволодіти напоєм безсмертя. Тоді Вішну набув подоби надзвичайно вродливої дівчини Мохіні. Відволікшись на неї, асури не помітили як Вішну викрав амріту та роздав її девам. Таким чином деви стали безсмертними, а з асурів лише Раху, видавши себе за дева, встиг ковтнути напою. Мохіні відрубала Раху голову, але вона вже стала безсмертною і відтоді, прагнучи помсти, проковтує сонце й місяць. Коли це стається, настають місячні та сонячні затемнення.
Мономіф (англ.Monomyth) або подорож героя — загальний шаблон, на якому вибудовуються міфи всіх народів світу. Описаний Джозефом Кемпбеллом у його книзі «Тисячоликий герой» (1949). За Кемпбеллом, у основі всіх міфів лежить бажання повернутися у внутрішньоутробний стан і наступне усвідомлення необхідності дорослішання, щоб стати самостійними.
Сім основних сюжетів — за Крістофером Букером, існує всього 7 сюжетів, до яких зводяться всі міфи й художні твори: «перемога над чудовиськом», «із грязі в князі», «пригода», «подорож і повернення», «комедія», «трагедія», «відродження».
Слід розрізняти божеств і персоніфікацій. Якщо божества керують певними явищами та уособлюють їх, то персоніфікації лише подають явища чи поняття в видимій формі. Наприклад, Правда і Кривада в казках — це персоніфікції, але зовсім не богині.
French
Deutsch
