Портал:Океанологія — Вікіпедія

ОКЕАНОЛОГІЧНИЙ ПОРТАЛ
Портал створено для зручної навігації масивом статей Вікіпедії про Світовий океан, окремі його елементи, фізико-хімічні процеси в товщі його вод і на поверхні, геологію дна, окремі океанологічні науки і дисципліни, науковців-океанологів, першовідкривачів і мандрівників.

Над чим працюємо
Редактори
П:ОКЕ

Про океанологію Тематичний тиждень
Океаноло́гія (від дав.-гр. ὠκεανός — океан і λόγος — думка, слово) — комплексна природнича наука, що досліджує Світовий океан. Окремі його дисципліни вивчають фізичні процеси циркуляції у морському водному середовищі, оптичні, акустичні, магнітні та інші його особливості, виявляє закономірності взаємодії земної атмосфери й океану, хімію (гідрохімічні особливості морських вод та формування хімічного балансу океану) та біологію (рослинний і тваринний світ, біологічну продуктивність морів, можливість відтворення біологічних ресурсів). До океанології відносять також геологію морського дна, завдання якої — вивчення будови земної кори в межах океану, рельєфу його дна, а також генезис родовищ корисних копалин.


У Вікіпедії розпочався Тиждень Індії (нове), триває кампанія «Кожній книзі — свій читач» (#EveryBookItsReader)
Поспішайте долучитися до учасників!
редагувати
  Вибрана стаття

Альбатро́си або Альбатро́сові (Diomedeidae) — родина морських птахів ряду буревісникоподібних (Procellariiformes), широко поширених у Південному океані (води навколо Антарктиди) і в північній частині Тихого океану. На півночі Атлантики вони відсутні, проте на підставі викопних залишків можна припустити, що раніше вони зустрічалися і там. Альбатроси вважаються одними з найкрупніших літаючих птахів, а у мандрівного (Diomedea exulans) і південного королівського альбатросів (Diomedea epomophora) розмах крил досягає рекордної величини — до 3,7 м і навіть більше. У забарвленні оперення у більшості альбатросів переважають чорні, білі й бурі кольори. Ніздрі містяться по боках дзьоба, кожна в окремій трубочці. Крила вузькі й довгі..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибране зображення
Степан Макаров
редагувати
  Океанологічна термінологія
Структурні елементи будови дна Світового океану

Континента́льний схил (рос. континентальный склон, англ. continental slope, нім. Kontinentalabfall m, Kontinentalabhang m) — частина околиці континенту, яка лежить між континентальним шельфом та континентальним підніжжям. Зона різкого збільшення глибини в межах від 100 — 200 і до 3 000 — 3 500 м з боку океану за бровкою шельфу.

Характерна особливість рельєфу материкового схилу — різка розчленованість долиноподібними формами — підводними каньйонами. Частіше всього це продовження під водою річкових долин. Припускають, що вони мають комплексне походження. Первісна їх поява, можливо, пов’язана з тектонічними розломами, а подальша розробка каньйонів вже продовжується суспензійними (турбідітними) потоками, що утворюються під час підводних зсувів. Сповзаючий матеріал рухається по схилу з великою швидкістю (70 — 90 км/год.) на сотні кілометрів, еродуючи морське дно.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Океани та обрані моря

Атланти́чний океа́н, раніше Атланті́йський океа́н — другий за величиною, після Тихого океану, океан на Землі. Назва походить від імені міфічної країни Атлантиди.

Східною межею Атлантичного океану є береги Євразії та Африки, західною — Північної та Південної Америки, південною — Антарктиди. Також на сході межує з Індійським океаном, на заході — з Тихим, на півночі — з Північним Льодовитим. В цих межах площа океану — 91,7 млн. км², середня глибина — 3 926 м, об'єм — 337 541 тис. км³. Атлантичний океан видовжений по широті.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані затоки та бухти Світового океану

Фінська затока (фін. Suomenlahti, ест. Soome laht, швед. Finska viken, рос. Финский залив) — затока на сході Балтійського моря... В палеозойську еру 300-400 мільйонів років тому вся територія сучасного басейну Фінської затоки була покрита морем. Осадові відкладення того часу — пісковики, піски, глини, вапняки — покривають потужною товщею (понад 200 м) кристалічний фундамент, що складається з гранітів, гнейсів і діабазів. Сучасний рельєф утворився в результаті діяльності льодовикового покриву (останнє, Валдайське заледеніння було 12 тисяч років тому)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані протоки Світового океану
Малаккська протока

Малаккська протока (малай. Selat Melaka) — протока між півостровом Малакка та островом Суматра; сполучає Андаманське море з Південно-Китайським морем через Сингапурську протоку

  • Довжина 957 км,
  • Найменша ширина 15 км;
  • Глибина 12 м;

У стратегічному та економічному плані Малаккська протока, поряд з Суецьким і Панамським каналами, — один з найважливіших морських шляхів. Це провідний шлях, що з'єднує Індійський океан з Тихим, протокою здійснюється зв'язок між трьома найбільш населеними країнами світу — Індією, Індонезією та Китаєм. На рік через протоку проходить близько 50 тис. кораблів, які обслуговують, за різними оцінками, від однієї п'ятої до однієї четвертої усього морського товарообігу. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані океанічні течії, вири та аномалії
праворучТечія Ірмінгера поблизу Ісландії.

Течія Ірмінгера — течія у північній частині Атлантичного океану неподалік від Ісландії. Відхиляється від Північно-Атлантичної течії.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи рівнинного рельєфу океанічного дна
Південно-Сандвічева острівна дуга.
Південно-Сандвічева острівна дуга.
Південно-Сандвичів жолоб

Південно-Сандвічів жолоб — глибоководний дугоподібний жолоб у південній частині Атлантичного океану (часто відносять до Південного океану). Простягається із зовнішнього боку Південно-Сандвічевої острівної дуги приблизно на 1200 км. Максимальна глибина 8428 м..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи гірського рельєфу океанічного дна
Рельєф дна Північного Льодовитого океану

Хребет Менделєєва — підводне гірське пасмо у центральній частині Північного Льодовитого океану. Простягається на 1500 км від острова Врангеля до центральної частини хребта Ломоносова. Відкритий у 1949 році радянською високоширотною повітряною експедицією та названий на честь Д. І. Менделєєва. Назва «Хребет Менделєєва» збереглась лише за тією частиною підводного хребта, що лежить в російському секторі Арктики, іншу частину називають підняттям Альфа (назва американської дрейфуючої арктичної станції). Схили хребта більш пологі й менш розчленовані ніж у хребта Ломоносова.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані підводні печери та гроти Світового океану
Велика Синя Печера

Вели́ка Си́ня Печера (Діра) (англ. Great Blue Hole) — велика підводна печера біля узбережжя Белізу. Вона розташована біля центральної частини рифу Лайтгаус, невеликого атола за 100 км від материка і міста Беліз. Печера має круглу форму, понад 330 м в діаметрі і 140 м завглибшки. Вона сформувалася як вапнякова печера протягом останнього льодовикового періоду, коли рівень моря був набагато нижчим..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи берегової лінії Світового океану: півстрови та миси
Аравійський півострів, вигляд з космосу
Аравійський півострів, вигляд з космосу

Араві́йський піво́стрів — найбільший півострів Азії, між Червоним і Аравійським морем та Перською затокою; близько 3 млн км².

Частина докембрійської Африканської платформи, відокремлена в третинному періоді від Африки западиною Червоного моря; на сході кристалічні гірські породи докембрію вкриває товстий пласт молодих осадових порід, які містять значні поклади нафти; височинний, на заході брилисті гори висотою до 3 760 м; тропічний сухий і дуже сухий клімат; спорадичні опади, до 100 мм на рік; розлогі пустелі: Великий Нефуд, Малий Нефуд і найбільша піщана пустеля на Землі — Руб-Ель-Халі; постійні ріки відсутні, численні сухі долини (ваді).

В основі Аравійського півострова залягають давні кристалічні породи, перекриті на сході мезозойськими і третинними вапняками і пісковиками..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані острови та рифи Світового океану

Ньюфа́ундленд (англ. Newfoundland МФА: [nufənˈlænd] Нуфанле́нд "новознайдена земля"; фр. Terre-Neuve) — острів біля північно-східних берегів Північної Америки, частина канадської провінції Ньюфаундленд і Лабрадор.

Площа острова — 111 390 км², довжина берегової лінії 9 656 км, висота над рівнем моря до 814 м.

Населення — 479 105 чол. (2006), найбільше місто — Сент-Джонс (99 182).

Ньюфаундленд є островом материкового походження, що відокремився в антропогеновому періоді. Він відокремлюється від материкової частини неширокою (16 км) протокою Белл-Айл на півночі і протокою Кабота – на південному заході. Його рельєф так само розчленований і гірський, як і Північних Аппалачів. Переважають хвилясті рівнини із залишковими горбами.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані архіпелаги та групи островів Світового океану

Брита́нські острови́ (ірл. Éire agus an Bhreatain Mhór, англ. British Isles, шотл. Breetish Isles, менс. ny h-Ellanyn Goaldagh) — архіпелаг на північному заході Європи, між Північним морем і Атлантичним океаном. На Британських островах розташовані держави Велика Британія та Ірландія, а також території під владою британської корони.

Площа островів — 315,1 тис. км². Від материкової частини Європи відокремлені Північним морем і протоками Па-де-Кале і Ла-Манш.

Включають великі острови Велика Британія і Ірландія.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Родовища та басейни корисних копалин Світового океану

Балтійська нафтогазоносна область — охоплює Литву, Латвію, Калінінградську область РФ, північно-східну частину Польщі, а також акваторії Центральної і Південної Балтики (шельфи Латвії, Литви, Польщі і Швеції). Перше родовище нафти відкрите в 1968 р.

Площа понад 170 тис. км². З них акваторій близько 70 тис. км².::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані об`єкти природно-заповідного фонду Світового океану

Вели́кий бар'є́рний риф — найбільша у світі система коралових рифів, розташована в Кораловому морі, уздовж східного узбережжя Австралії, біля узбережжя штату Квінсленд. Простягається на &&&&&&&&&&&02300.&&&&002300 км з півдня на північ, починаючи від тропіка Козерога між містами Гладстон і Бандаберг до протоки Торреса, що відокремлює Австралію від Нової Гвінеї. Загальна площа - &&&&&&&&&0348698.&&&&00348 698 км². У північній частині має ширину близько 2 км, у південній — 152 км. На півдні віддалена від берега на 300 км, а далі на північ, біля мису Мелвілла, наближається до материка на відстань до 32 км. Складається з мільярдів коралових поліпів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані антропогенні об'єкти Світового океану
Файл:Dejima-002.jpg

Дедзіма (яп. 出島, дедзіма, "висувний острів"; нід. Desjima, лат. Decima) — штучний острів, споруджений 1636 року за наказом самурайського уряду в Едо на півдні Наґасакі, в Японії. Мав форму віяла площею у 1,3 га. Був єдиним осередком японсько-європейської торгівлі.::::::::::::::::читати далі [[Файл:|120пкс|праворуч]]

редагувати
  Обрані порти Світового океану

Му́рманськ (саамська Мурман ланнҍ, рос. Му́рманск) — місто в Російській Федерації, адміністративний центр Мурманської області. До 1917 року називалося Романов-на-Мурмані.

Мурманськ є одним із центрів Баренцевого Євро-Арктичного регіону. Одне з найбільших міст Арктики.

Плани створення міста існували ще в 70-их рр. XIX століття. Перші дослідники прийшли сюди у 1912 році для обстеження навколишньої місцевості. Відомий мореплавець Федір Літке описував навколишню місцевість ще у 1822 році.

Поселення виникло там, де на всій околиці єдиним жителем був лише помор Семен Коржнєв, який жив, ловлячи рибу і харчуючись нею..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані міста на островах Світового океану

Джака́рта (колишня назва Батавія, офіційна назва Спеціальний столичний регіон Джакарта, індонез. Daerah Khusus Ibukota Jakarta) — найбільше місто і столиця Індонезії, одне з найбільших міст світу.

Місто розташоване на північно-західному узбережжі острова Ява при впадінні річки Чилівунг у Яванське море. Адміністративно входить у Регіон Ява.

Вітрильна шлюпка в затоці Джакарти.

Джакарта розташована на північно-західному узбережжі Яви, в гирлі річки Чилівунг (англ. Ciliwung River, яван. Kali Ciliwung, індонез. Ci Liwung) в бухті Джакарта (англ. Jakarta Bay), яка є затокою Яванського моря. Офіційно, територія Спеціального Округу Джакарти займає 662 км².::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні зони та одиниці районування Світового океану


редагувати
  Океанологічна література
  • Хільчевський В. К., Дубняк С. С. Основи океанології: підручник [Електронний ресурс] - 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: ВПЦ "Київський університет, 2008. — 255 с. — ISBN 978-966-439-015-3
  • Океанографическая энциклопедия. Под ред. З. И. Мироненко : Гидрометеоиздат , 1974 - 632 c. (рос.)
  • Вершинский Николай В. Загадки океана
  • Парамонов А.Н., Кушнир В.М., Забурдаев В.И. Современные методы и средства измерения гидрологических параметров океана.- 1979. Твердый переплет. 248 с.
  • Океан - Атмосфера. Энциклопедия. Л. Гидрометеоиздат 1983г. 464 с.
  • Белинский Н.А., Истошин Ю.В. Моря, омывающие берега Советского Союза. – М :Военное изд – во мин – ва обороны СССР. – 1956. – 195с.
  • Беляев Б.И. Прикладные океанологические исследования. – Л :Гидрометеоиздат. – 1986. – 143с.
  • Бекятев К.А., Середряков В.В. Международные морские организации. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 601с
  • Богданов К.Т. Приливы мирового океана. – М : Наука. – 1975. – 115с.
  • Большаков А. А. КОСМИЧЕСКИЕ МЕТОДЫ В ОКЕАНОЛОГИИ
  • Боровиков П. Лаборатория на морском дне. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 135с.
  • Бортковский Р.С. Тепло – и влагообмен атмосферы и океана при шторме.– Л : Гидрометеоиздат. – 1983. – 158с.
  • Брамсон М.А. Морская рефрактометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с. – Библиогр : стр. 237 – 243.
  • Бреховских Л.М., Лысанов Ю.П. Теоретические основы акустики океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1982. – 262с.
  • Бурков В.А. Общая циркуляция мирового океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1980. – 250с.
  • Бычкова И.А., Викторов С.В. Дистанционное определение температуры моря. – Л :Гидрометеоиздат. – 1988. – 220с.
  • Васильев К.П. Что должен знать судоводитель о картах погоды и состояния моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 229с.
  • Питер Вейль Популярная океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 500с.
  • Ветер, волны и морские порты. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с.
  • Вилькицкий А. Северный морской путь. – С – Петербург. – 1912.
  • Влияние загрязнения поверхностного слоя на тепло–, газо– и влагообмен океана с атмосферой. – Проблемы химического загрязнения вод Мирового океана. Том 3.– Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 128с.
  • Вольцингер Н.Е. Длинноволновая динамика прибрежкой зоны. – Л :Гидрометеоиздат. – 1989. – 263с.
  • Вольцингер Н.Е. Основные океанологической воды. – Л :Гидрометеоиздат. – 1968. – 280с
  • Вольцингер Н.Е. Теория мелкой воды. Океанологические задачи и численные методы. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 206с.
  • Герлах Себастьян Загрязнение морей. Диагноз и терапия. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 262с.
  • Герман В.Х., Левиков С.П. Вероятностный анализ и моделирование колебаний уровня моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1988. – 229с.
  • Гершанович Д.Е., Муромцев А.М. Океанологические основы биологической продуктивности мирового океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1982. – 319с. – Библиогр : стр. 311– 318.
  • Гидро–акустическая техника исследования и освоения океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1984. – 263с.
  • Глаголева М.Г., Скриптунова. Прогноз температуры воды в океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 165с.
  • Глобальный водообмен. – М : Наука, 1975. – 125с.
  • Глуховский Б.Х. Исследование морского ветрового волнения. – Л :Гидрометеоиздат. – 1966. – 282с.
  • Давидан И.Н., Лопатухин Л.И. Ветровое волнение в Мировом океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 256с. – Библиогр : с. 245 –252.
  • Дерюгин К.К., Степанюк И.А. Морская гидрометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. –387с.
  • Дерягин В. Каспий, его прошлое, настоящее и будущее. – Баку :Азерб. Гос. изд – во. – 1977. – 115с.
  • Джеймс Р. Прогноз термической структуры океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1971. – 153с.
  • Динамика гидрографической сети неприливных устьев рек. – М : Моск. отд. Гидрометеоиздат. – 1977. – 295с.
  • Динамика океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 302с.
  • Доронин Ю.П. Взаимодействие атмосферы и океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1981. – 287с.
  • Доронин Ю.П., Хейсин Д.Е. Морской лед. – Л : Гидрометеоиздат. – 1975. – 307с.
  • Доронин Ю.П. Региональная океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 303с. – Библиогр : с. 296 – 298
  • Драган Я.П. Методы вероятностного анализа ритмики океанологических процессов. – Л : Гидрометеоиздат. –1987. – 317с.
  • Дуванин А.И. Волновые движения в море. – Л : Гидрометеорологическое изд – во. – 1968. – 221с.
  • Евгенов Н.И. Морские течения. – Л : Гидрометеорологическое изд –во. – 1957. – 109с.
  • Егоров Н.И. Физическая океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. – 452с.
  • Ерлова Н.Г. Оптика моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 237с
  • Жуков Л.А. Общая океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1976. – 376с
  • Зубов И.И. Основы учения о проливах мирового океана. – М : Гос. изд – во географ. лит – ры. – 1956. – 236с.
  • Зырянов В.И. Теория установивщихся океанических течений. – Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 225с
редагувати
  Морське право

Лондонська конвенція про протоки 1841 року — конвенція, укладена в Лондоні 13 липня 1841 року між Росією, Великою Британією, Францією, Австрією, Туреччиною та Пруссією.

Відновила «стародавнє правило» Османської імперії, відповідно до якого Босфор і Дарданелли оголошувались у мирний час закритими для військових суден усіх країн. За султаном зберігалось право видавати дозволи на прохід легких військових суден, що перебували у розпорядженні посольств дружніх країн. Режим проток під час війни конвенція не визначала.

З укладенням Лондонської конвенції Росія втратила панівне становище у протоках, створене Ункяр-Іскелесійською угодою від 1833 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Списки Світового океану

Список ссавців Карибів містить перелік із 210 видів ссавців, зареєстрованих у Карибському біорегіоні згідно з МСОП. Теріофауна Карибів унікальна і різноманітна, хоча й філогенетично обмежена. Цей список включає перелік ссавців усіх островів у Карибському морі, а також Багамських о-вів, о-вів Теркс і Кайкос та о. Барбадос, які розташовані не в Карибському морі, але біогеографічно належать до Карибського біорегіону. Карибський біорегіон був домом для кількох родин, які більше ніде не зустрічаються, але більша частина цього розмаїття нині зникла.

Велика частка вимирань сталася через ізольованість, а тому дещо меншому конкурентному характері екосистем архіпелагу, і з тим, що хижі ніколи не колонізували велику частину регіону. Ці фактори зробили місцеву фауну островів особливо уразливою до негативних наслідків діяльності людини. На острівну фауну, зокрема, згубно вплинули інвазивні види. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Телепрограми та кіно про світовий океан

«Океани» (фр. Océans) — документальний фільм про жителів підводного світу Жака Перрена («Птахи» та «Мікрокосмос»). Перелік місць, в яких велися знімальні роботи, нараховує 54 країни: Японія і Аргентина, Індонезія і Мозамбік, США від Аляски до Каліфорнії та Антарктида, Гваделупа і Єгипет, Австралія та Індонезія, Французька Гвіана і Французька Полінезія, Венесуела і Нова Зеландія. Картина не має аналогів. Фільм об'єднав десятки організацій: роботі над фільмом сприяли Європейське космічне агентство, Військово-морський флот Франції, Міноборони Франції, загін консультантів-океанологів, наукові інститути різних країн.

Картина створена за допомогою новітніх розробок і революційних технологій. Спеціально для неї були сконструйовані 12-кілограмові камери-міні-гелікоптери для зйомок птахів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані науково-дослідні експедиції, що досліджували океан
Підняття прапора експедицією Вількіцького при відкритті Північної Землі

Російська гідрографічна експедиція Північного Льодовитого океану (1910 - 1915) була організована з метою розробки та освоєння Північного морського шляху. В її складі було два криголамних пароплави - «Вайгач» і «Таймир». Експедиція просувалася північною акваторією Північного Льодовитого океану зі сходу на захід.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані океанологічні наукові та освітні установи та заклади
Файл:Файл:Харківський гідрометеорологічний технікум Одеського державного екологічного університету.jpg

Харківський гідрометеорологічний технікум Одеського державного екологічного університету — державний вищий навчальний заклад І рівня акредитації — структурний підрозділ Одеського державного екологічного університету, розташований у Харкові..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Добра стаття
Ортографічна проєкція архіпелагу

Галапаго́ські острови́ (ісп. Islas Galápagos) — архіпелаг у Тихому океані, розташований за 965 кілометрів на захід від узбережжя Еквадору; складаються з 13 основних вулканічних островів, 6 невеликих острівців і 107 скель і намивних територій.

Вважають, що перший острів сформувався 5—10 мільйонів років тому в результаті тектонічної активності. Наймолодші острови — Ісабела і Фернандіна — досі на стадії формування, останнє вулканічне виверження на цих островах відбулося в 2005 році.

Адміністративно Галапагоські острови належать Еквадору. Населення архіпелагу .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрана ілюстрація
Мапа каналу 1888 року


редагувати
  Обрані рослини Світового океану

Елодея (Elodea) — рід багаторічних водних рослин водокрасові (Hydrocharitaceae).

Елодея канадська в XIX столітті була занесена до Європи (вперше з'явилася в 1836 році в Ірландії), де швидко і широко розселилася (звідси назва «водяна чума»). Під Петербургом вона з'явилося в 1882 й поширилася на схід до озера Байкал.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані тварини Світового океану

Баракуда, також сфірена, або морська щука (Sphyraena) — рід великих хижих риб, єдиний у родині Баракудових (Sphyraenidae).

Усі представники родини — це кровожерні хижаки, а їхні харчові вподобання залежать від місця існування і розмірів. Баракуди полюють на лавраків, морських півників, лящів, ставрид, анчоусів, сардин і навіть молодих особин свого виду. Зазвичай баракуди атакують свою жертву блискавично, міцно хапаючи її гострими, як бритва, зубами. У баракуд прекрасний зір, тому вони чудово плавають у каламутній воді, де, як правило, бачать краще, ніж їхня потенційна здобич. Під час спільного полювання баракуди атакують рибу, що плаває косяками..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Мореплавці

Амері́ґо Веспу́ччі (італ. Alberigo Vespucci, Amerigo Vespucci, *9 березня 1451 — †22 лютого 1512) — флорентійський мореплавець, завдяки якому, можливо, отримав свою назву Американський континент.

Здійснив дві експедиції до берегів Південної Америки (1499, 1502).

Народився 9 березня 1454 у Флоренції в родині публічного нотаріуса республіки Анастазіо Веспуччі. Від народження мав ім'я Альберіґо.

Отримав добротне виховання у свого вченого дядька Антоніо, проявивши талант до фізики, морехідної астрономії і географії. В 1490 відбув до Севільї як торговець. Там він поступив на службу в багатий торговий дім флорентійця Жуаното Берарді.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Океанологи
Жак Пікар (в центрі) та Дон Волш (ліворуч)

Жак Пікар (фр. Jacques Piccard; * 28 липня 1922 року, Брюссель, Бельгія — † 1 листопада 2008 року, Швейцарія) — швейцарський океанолог, один з трьох людей, хто побував на дні Маріанської западини.

Жак Пікар народився в Брюсселі в сім'ї фізика і винахідника Огюста Пікара. Разом з батьком брав участь у будівництві і випробуваннях батискафа «Трієст». Назву апарат отримав на честь міста Трієст, Італія, в якому було виконано основні роботи зі створення апарата. «Трієст» було спущено на воду в серпні 1953 і він зробив кілька занурень у Середземному морі з 1953 до 1957 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Гляціологи океану

Олексі́й Фе́дорович Трьо́шніков (1 (14) квітня 1914(19140414), с. Павловка Симбірської губернії (нині Баришського району Ульяновської області) — 18 листопада 1991, Санкт-Петербург) — радянський океанолог, географ, дослідник Арктики та Антарктики. Доктор географічних наук (1963), професор (1967), академік АН СРСР (1981).

Після закінчення географічного факультету Ленінградського державного університету в 1939 році працював в Арктичному і Антарктичному науково-дослідному інституті.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Метеорологи та кліматологи океану
Файл:Papanin with flag.jpg
Іван Папанін

Іва́н Дми́трович Папа́нін (нар. 26 листопада 1894(18941126), Севастополь — пом. 30 січня 1986, Москва) — дослідник Арктики, доктор географічних наук (1938), контр-адмірал (1943), двічі Герой Радянського Союзу (1937 і 1940).

Іван Дмитрович Папанін народився в Севастополі, батько був матросом. Провчившись 4 роки в початковій школі, Папанін в 1908 році пішов працювати на завод. У 1914 році був призваний на військову службу (потрапив на флот)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Біологи, екологи та біогеографи океану

Е́двард А́дріан Ві́лсон (англ. Edward Adrian Wilson нар.23 липня 1872, Челтнем — пом.29 березня 1912, Антарктида) — британський полярний дослідник, вчений-зоолог, орнітолог та лікар-фізіолог, художник. Учасник двох антарктичних експедицій Роберта Скотта. Його ілюстрації до праці Хемілтона A History of British Mammals вважаються класичними.

Вільсон народився в районі Монпельє міста Челтнем у графстві Глостершир 23 липня 1872 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Ґрунтознавці океану

Жак-Ів Кусто́ (фр. Jacques-Yves Cousteau; *11 червня 1910, Сент-Андре-де-Кюбзак, Бордо — †25 червня 1997, Париж) — французький дослідник Світового океану, фотограф, режисер, винахідник, автор великої кількості книг і фільмів, першовідкривач. Був членом Французької академії. Командор Ордена Почесного легіону. Відомий як Капітан Кусто (фр. Commandant Cousteau). Разом з Емілем Ган'яном розробив і випробував акваланг.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Геоекологи та природоохоронці Світового океану

Чарльз Мур молодший, Charles J. Moore - океанограф та капітан-яхтсмен відомий за статтями, що привернули увагу до великої тихоокеанської сміттєвої плями, території в Тихому океані за розміром більшої за Техас.

У 1997 році, коли він повертався до південної Каліфорнії після закінчення транстихоокеанської яхтної регати Лос-Анджелес-Гаваї, він та його команда помітили сміття, що плавало за бортом. Він написав про це статтю, яка привернула увагу масмедія до цього питання.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Геологи океану

Джон Вінсент Бірн (народився 9 травня 1928), американський морський геолог та академік. Він служив в якості 12-го ректора Університету штату Орегон з 1984 по 1995 року.

Бірн вчився Гамільтон коледж у своєму рідному штаті Нью-Йорк, де отримав ступінь бакалавра наук в області морської геології в 1951 році. Пізніше він продовжив своє навчання і отримав ступінь магістра наук у Колумбійського університету в геології в 1953 році, і Ph.D в морської геології з Університет Південної Каліфорнії в 1957 році...::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Сейсмологи та вулканологи Світового океану

Антуан Франсуа Альфред Лакруа (4 лютого, 1863 — 12 березня, 1948) — французький мінералог та геолог, іноземний член (англ. Foreign Member) Лондонського королівського товариства. Народився у Маконі, Сона і Луара, Франція.

У 1889 році він здобув ступінь доктора наук (D. Sc.) у Парижі, як студент Фердинанда Андре Фуке. Фуке погодився допомогти студентові із завершенням навчання лише за умови, що Лакруа одружиться з його дочкою. У 1893 році Лакруа став професором мінералогії у Саду рослин в Парижі, а в 1896 році — директором мінералогічної лабораторії у елітній дослідній установі École des Hautes Études.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Геоморфологи та геотектоністи Світового океану


редагувати
  Обраний життєпис океанології. Спелеологи та карстознавці океану

Мішель Сіфр (фр. Michel Siffre, р.н. 1939, Ніцца) — французький вчений, геолог, спелеолог, «спелеонавт». Здобув широку популярність завдяки серії хронобіологічних експериментів «Поза часом», в ході яких кілька місяців знаходився на самоті в печері без можливості визначення часу та дати, вивчаючи суб'єктивне відчуття плину часу.

В результаті досліджень виявив, що людський організм самостійно пристосовується до 24-годинного або 48-годинного циклу..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Геохіміки та гідрохіміки океану
В морській гідрохімічній експедиції, 1970-і рр.

Хільчевський Валентин Кирилович (*23 грудня 1953 року) — український гідролог, гідрохімік, гідроеколог, доктор географічних наук (1996), професор (1997), почесний працівник гідрометслужби України (2003), відмінник освіти України (2004), заслужений діяч науки і техніки України (2009), академік Академії наук вищої освіти України (2006), завідувач кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2000)

Народився 23 грудня 1953 року в Хотові .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Палеокеанологи

Сеньковський Юрій Миколайович (* 20 квітня 1931, Львів) — український геолог, учений у галузі генетичної літології, теоретичної мінералогії, геологічної та геохімічної палеоокеанографії.

Завідувач відділу седиментології провінцій горючих копалин Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України (з 1980), доктор геолого-мінералогічних наук (1975), професор, член-кореспондент НАН України (1997), лауреат премії імені В. І. Вернадського НАН України (1994), член Наукового товариства імені Шевченка, член Регіонального об'єднання дослідників Гуцульщини.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Археологи Світового океану
Роберт Баллард на TED-конференції (2008)

Роберт Дуейн Баллард (англ. Robert Duane Ballard; нар. 30 червня 1942(19420630), Вічита, США) — колишній командир управління ВМС США і професор океанології при університеті Род-Айленда. Відомий своїми знахідками в галузі підводної археології.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Економіко-географи Світового океану


редагувати
  Океанологічні сайти України та світу

Ви можете додати сюди посилання на океанологічні вебсайти ↓

редагувати
  Категорії
редагувати
  Корисні шаблони
редагувати
  Нові статті
  • USS Fargo — започаткував 18 квітня 2024 користувач V Ryabish
  • U-1278 — започаткував 14 квітня 2024 користувач Erik tavr
  • U-1277 — започаткував 13 квітня 2024 користувач Erik tavr
  • U-1276 — започаткував 13 квітня 2024 користувач Erik tavr
  • U-1273 — започаткував 12 квітня 2024 користувач Erik tavr


Джерела[ред. код]

Сестринські проєкти і портали
Більше різноманітної допоміжної інформації про океанологію на сестринських проєктах фонду Вікімедіа:

Вікіновини   Вікісловник   Вікісховище   Вікіпедія   Вікіцитати   Вікікниги   Вікіджерела   Вікідані  
Wikinews Wiktionary Commons Wikipedia Wikiquote Wikibooks Wikisourse Wikidata
Wikinews Wiktionary Commons Wikipedia Wikiquote Wikibooks Wikisource Wikidata
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Портал:Океанологія&oldid=34137222