Правопис — Вікіпедія

Право́пис — сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил, що встановлюють способи відтворення мовлення та інші прийоми словесної передачі інформації на письмі. Як правило, правопис складається історично, відбиваючи деякі традиції та констатуючи нові тенденції кожної писемної мови на різних етапах її розвитку, що виявляються в деталях передачі звуків, слів і форм. Синонім орфографії.

Див. також[ред. | ред. код]

• Український правопис
• Російський дореволюційний правопис

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Правопис

Посилання[ред. | ред. код]

• Український правопис / НАН України; Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Ін-т української мови. — К.: Наук. думка, 2012. — 288 c.
• Чинний український правопис (Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, Інститут української мови НАН України. — Київ. Наукова думка, 2007)
• Орфоепічний словник української мови (1984), укладач М. І. Погрібний. (формат djvu)
• Орфографічний словник української мови (200 000 слів)
• Правопис // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1471-1472. — 1000 екз.
• Вільні словники перевірки української орфографії
• Словники української мови, в тому числі репресовані за радянського періоду
• Правопис власних назв