Право громадян зберігати і носити зброю — Вікіпедія

Право громадян зберігати і носити зброю (часто згадується як право носити зброю або мати зброю, або право на цивільну зброю^[1]) — це право народу мати зброю задля власного захисту, яке описане в філософських і політичних працях Арістотеля, Цицерона, Джона Лока, Макіявеллі, Англійських Вігів та інших^[2].

1875 року 17 % конституцій включало право на носіння зброї, однак з початку XX ст. цей показник постійно зменшується, сягнувши 10 %^[3]. В історичному огляді й аналізі конституцій, починаючи з 1789 року,^[3] Том Гінзбург^[en] з колегами виявили лише 15 конституцій у дев'яти країнах, що включали право на носіння зброї. Майже всі вони були в Латинській Америці, і більшість з них датована XIX століттям^[4].

Як правило, в сучасних конституціях метою включення права на носіння зброї ставить за мету уряду врегулювання її використання або контроль військових, а не надання права носити її як такого^[3]. Крім США інші країни, які раніше гарантували право носити зброю, складають невеликий список, до якого можна включити Болівію, Колумбію, Коста-Рику, Гватемалу, Гондурас, Ліберію, Мексику та Нікарагуа^[5]. Майже всі відповідні закони цих країн були створені за зразком США^[4]. На 2020 рік лише три конституції явно дозволяють носити зброю: Гватемала, Мексика та США^[3].

Передісторія[ред. | ред. код]

За часів Київської Русі заборони на право володіння зброєю не існувало, оскільки для великих військових кампаній князівської дружини не вистачало, у походах брало участь все чоловіче населення здатне носити зброю^[6].

Білль про права 1689 року дозволив протестантським громадянам Англії мати зброю для оборони, «відповідну для умов і, як це передбачено законом» і обмежив здатність Англійської Корони мати постійну армію або втручатися в права протестантів носити зброю «коли папісти були одразу і озброєні і використовувані всупереч закону» і встановив, що парламент, а не Корона, може регулювати право на носіння зброї.^[7][8]

Сер Вільям Блекстон записав у XVIII столітті, що право мати зброю було допоміжним до «природного права опору і самозбереження» за умови придатності та дозволеності законом.^[9]

Використання цих термінів щодо права на зберігання і носіння зброї ґрунтується на уявленнях про право на самооборону, захист власності^[en] та захист держави.

З першого використання цього терміна в 1300-х роках, зброя розвивалися і прогресувала.^[10] У XVII столітті вогнепальна зброя була відносно новим пристроєм для війни або практичного застосування, наприклад, як полювання, і мечі, списи та інша ручна зброя була більш поширеною до XVIII століття.^[10] У XIX та XX століттях вогнепальна зброя вийшла на перший план концепції права на зберігання та носіння зброї.^[11]

Америка[ред. | ред. код]

Гватемала[ред. | ред. код]

Збройне законодавство Гватемали змінювалося із плином часу. У нинішній конституції, громадяни мають право володіти і використовувати вогнепальну зброю в своїх будинках, які можуть бути конфісковані тільки в судовому порядку.^[12]

Мексика[ред. | ред. код]

10 стаття Конституції Мексики 1917 року заявляє наступне:

У мешканців Сполучених Штатів Мексики є правоволодіти зброєю в межах їх місця проживання, для їх безпеки і законного захисту, за винятком тієї, яка заборонена Федеральним законом, і тієї, яка зарезервована для виняткового використання армії, ополчення, повітряних сил і національної гвардії. Федеральний закон передбачає в яких випадках, за яких умов, за якими вимогами і в яких місцях жителі матимуть право носити зброю.^[13]

США[ред. | ред. код]

У США, що мають Англійську загальну правову традицію, давнє право на зберігання і носіння зброї було визнано до створення письмового національної конституції.^[14] На сьогоднішній день це право окремо охороняється конституцією США та багатьма конституціями штатів^[en],^[15] які надають право на володіння зброєю для індивідуального використання і носити ту ж зброю, як для особистого захисту, так і для використання в ополченні.^[16] У Другій поправці до Конституції США записано:

Добре організоване ополчення необхідне для безпеки вільної держави, права народу зберігати і носити зброю, не повинні бути порушені.[17]

Судимим злочинцям, особам визнаним психічно хворими, та деяким іншим групам людей заборонено володіти вогнепальною зброєю та боєприпасами в США. У більшості штатів, жителі можуть носити пістолет або іншу зброю в громадських місцях у прихованій або відкритій формі на свою людину, або в безпосередній близькості, але це обмежено деякими штатами і багатьма містами. У деяких юрисдикціях вимагається дозвіл на приховане носіння^[en], але більшість юрисдикцій не вимагають дозволу на відкрите носіння^[en], якщо воно дозволене. У деяких штатах і населених пунктах вимагають ліцензії на володіння або придбання зброї і боєприпасів, як детально описано в підсумку збройному законодавстві Сполучених Штатів^[en]. Інші штати не вимагають таких формальностей або навіть дозволити володіння і використання зброї, яка оподатковується за Національним актом про вогнепальну зброю^[en].

Рання юридичне формулювання може бути знайдене у Конституції Пенсильванії 1776 року^[en]. Після Американської революції одним з перших законодавчих актів, прийнятим кожним з нових незалежних штатів було прийняття прийомний статут^[en] що дало юридичну силу існуючого порядку англійського загального права в тій мірі, що американське законодавство або Конституція явно не відкидали його.^[18] Багато традицій англійського загального права, такі як право зберігати і носити зброю, habeas corpus, суд присяжних та інші різні громадянські свободи були перераховані в Конституції США. Істотні принципи англійського загального права до початку 1776 залишаються в силі в багатьох юрисдикціях у Сполучених Штатах. Загальне право Англії як і раніше є правилом рішення, за винятком випадків, якщо це суперечить Конституції США, конституціям штатів, або актам Конгресу або законодавчим органам штатів, в кожному штаті, крім Луїзіани.^[19]

Європа[ред. | ред. код]

Україна[ред. | ред. код]

В Україні використовувати вогнепальну зброю (включно з автоматичною) мають право лише співробітники Поліції охорони, що раніше мала назву Державна служба охорони. Працівники приватних охоронних компаній не мають права на використання зброї й можуть використовувати лише спецзасоби (гумові палиці, газові балончики, газові пістолети, травматичні пістолети. Окремо потрібно отримувати дозвіл на травматичну зброю (до яких входить пістолет з гумовими кулями), таке право надається співробітникам компаній, що охороняють державні установи^[20].

Британія[ред. | ред. код]

Право на зберігання і носіння зброї більше не є юридично і конституційно захищеним у Сполученому Королівстві.^[21] Право зберігати і носити зброю для самозахисту було включене в англійське загальне право, але сьогодні більшість пістолетів, автоматичної та самозарядної зброї є незаконними для володіння без особливого положення.^[21][22]

Право на носіння зброї не було особливо захищеним у Сполученому Королівстві до Білля про права 1689 року, і потім це діяло лише для протестантів. Після цього не було ніякого серйозного контролю щодо вогнепальної зброї до прийняття Акту про вогнепальну зброю 1920 року^[en], що відбулося більш ніж на 200 років пізніше.^[23]

Якщо нести ніж або будь-яку іншу зброю в громадському місці без дозволу компетентних органів або законних підстав, це стало кримінальним злочином в Сполученому Королівстві від 1953 року.^[24]

Швейцарія[ред. | ред. код]

Швейцарці мають законне право на носіння зброї відповідно до статті 3 Закону про зброю 1997 року.^[25][26][27] Швейцарія практикує загальний призов, який вимагає, щоб всі працездатні громадяни чоловічої статі тримали повністю автоматичну вогнепальну зброю в домашніх умовах на випадок призову. Кожен чоловік у віці від 20 до 34 років вважається кандидатом на призов на військову службу, і після короткого періоду активної служби зазвичай буде реєструватися в ополченні до звільнення за віком або нездатності служити, через яке він закінчує своє зобов'язання.^[28] До грудня 2009 року ці люди не були зобов'язані тримати їхню видану державним органом бойові гвинтівки селективного вогню та напівавтоматичні пістолети в своїх будинках до тих пір, поки вони не будуть зараховані в збройні сили.^[29] З січня 2010 року вони мали можливість здачі на зберігання їх особистої вогнепальної зброї в урядові арсенали.^[30] До вересня 2007 солдати отримували 50 набоїв випущених урядом боєприпасів в опломбованому ящику для зберігання в домашніх умовах.^[31]

Швейцарія, за оцінками, має один з найвищих рівнів володіння особистою зброєю у світі.^[32] У той час як вона має низький загальний рівень злочинності за європейськими стандартами, вона має один з найвищих показників вогнепальних вбивств і найвищий рівень вогнепальних самогубств в Європі.^[33][34] Тим не менш, вона також має один з найнижчих в світі в цілому рівень вбивств, значно нижчий, ніж в середньому по Європі.^[35]

Швейцарські закони про носіння зброї вважаються обмежувальними.^[36] Власники несуть юридичну відповідальність за доступ третіх сторін до використання їх зброї. Процедури отримання дозволів аналогічні тим, які є в інших німецькомовних країнах.^[37] На референдумі у лютому 2011 року^[en], виборці відхилили ініціативи громадян, які б зобов'язали членів збройних сил зберігати свої рушниці і пістолети на військових об'єктах і вимагали, щоб вогнепальна зброя в приватному володінні реєструвалася.^[34]

Див. також[ред. | ред. код]

• Огляд збройного законодавства за країною^[en]
• Право на самооборону
• Збройна війна Басуто^[en]
• Індекс статей збройної політики^[en]
• Збройне законодавство України
• Юридичний самозахист

Виноски та посилання[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

• Baker, Dennis (2009). Collective Criminalization and the Constitutional Right to Endanger Others. {{cite book}}: Проігноровано |journal= (довідка)
• Cramer, Clayton E. (1994). For the Defense of Themselves and the State: The Original Intent and Judicial Interpretation of the Right to Keep and Bear Arms. Praeger Publishers. ISBN 0-275-94913-3.
• Dizard, Jan E.; Muth, Robert Merrill; Andrews, Stephen P., Jr. (1999). Guns in America: A Reader. New York University Press. ISBN 0-8147-1878-7.
• Halbrook, Stephan P. (1989). A Right to Bear Arms: State and Federal Bills of Rights and Constitutional Guarantees. Greenwood Press. ISBN 0-313-26539-9.
• Malcolm, Joyce (1996). To Keep and Bear Arms: The Origins of an Anglo-American Right. Harvard University Press. ISBN 978-0674893078.
• Malcolm, Joyce (2004). Guns and Violence: The English Experience. Harvard University Press. ISBN 978-0674016088.
• Spitzer, Robert J. (1998). The Politics of Gun Control. Chatham House Publishers. ISBN 1-56643-021-6.
• Uviller, H. Richard; William G. Merkel (2002). The Militia and the Right to Arms. Duke University Press. ISBN 0-8223-3017-2.

Тематичні сайти Quora · Yleinen suomalainen ontologia Словники та енциклопедії Encyclopædia Britannica Нормативний контроль Freebase: /m/01g1qq · GKG: /g/122lkhfh, /g/11dxdzkt6v