Пригара Марія Аркадіївна — Вікіпедія

Марія Пригара
Народилася 7 (20) лютого 1908[1]
Москва, Російська імперія
Померла 8 вересня 1983(1983-09-08) (75 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність дитяча письменниця, поетка, прозаїк, перекладачка, письменниця
Сфера роботи українська література[2] і переклад[2]
Alma mater Інститут народної освіти (1931)
Роки активності з 1924
Нагороди
Національна премія України імені Тараса Шевченка

Марія Аркадіївна Пригара (* 20 лютого 1908, Москва — † 8 вересня 1983 Київ) — українська поетеса, перекладачка, лауреатка премії імені Лесі Українки (1979).

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 20 лютого 1908 року в Москві у родині службовця. Потім родина переїхала до Криворіжжя, Через деякий час сім'я переїхала в Київ, а потім — у Білу Церкву. Підлітком захворіла на туберкульоз, що змусило родину у 1924 році переїхати до Одеси. В Одесі навчалася спочатку в профілактично-санітарному технікумі, а потім в Інституті народної освіти. Перший вірш («Повстанець»)надруковано в одеській газеті «Червоний степ» 1928 року.

Працювала в газеті «Пролетарська правда», у видавництвах. Під час війни — на радіостанції імені Т. Г. Шевченка в Саратові. У 1945–1950 роках була заступником редактора журналу «Барвінок».

Перші книжки для дітей вийшли 1929 року. Це «Весна на селі» та «Дитячий садок». Десятки книжок Марії Пригари виховували в кількох поколіннях українських дітей любов до батьківщини, її історії й природи. Це й пейзажні поезії «Ми любим сонце і весну», і «Місто чудес», і особливо такі історичні казки й повісті, як «Козак Голота» (1966), «Михайлик — джура козацький», «Як три брати з Азова тікали», «Маруся Богуславка», «Тече Дніпро в синє море» та інші.

Під час II Світової Війни працювала в Саратові на радіостанції імені Т. Г. Шевченка. Після повернення до Києва вела велику роботу як заступник редактора журналу «Барвінок» (1945–1950), допомагала молодим дитячим письменникам.

У поетичному доробку М. Пригари — найбільш відомі збірки поезій: «Дорогами війни» (1944), «Напередодні» (1947), «Сестри» (1948), «Школярі» (1951), «Казки» (1956), «Ростемо завзяті» (1959), «Ми любим сонце і весну» (1960), «Містечко чудес» (1962), «На лісовій галявині» (1963), «Якщо ми знайомі» (1965).

Плідно працювала Марія Пригара і у царині художнього перекладу. Її перу належать українські переклади роману «Фараон» Б. Пруса, поеми М. Некрасова «Кому на Русі жити добре?», романів та повістей Ванди Василевської «Вогні на болотах», «Райдуга», «Просто любов», «Кімната на горищі», «Пісня над водами», романів В. Реймонта «Селяни», Е. Ожешко «Хам», Є. Путрамента «Роздоріжжя». Для дітей вона переклала українською мовою твори С. Маршака, К. Чуковського, А. Барто, С. Михалкова та ін.

У 1979 р. за «Вибрані твори. В 2-х томах» (1978) Марія Пригара була удостоєна літературної премії імені Лесі Українки.

Пішла з життя 8 вересня 1983 року. На київському будинку, що на вулиці Михайла Коцюбинського, на знак вшанування її пам'яті встановлено меморіальну дошку.

Освіта[ред. | ред. код]

У 1931 році здобула вищу освіту в Одеському ІНО (інституті народної освіти).

Кар'єра[ред. | ред. код]

Працювала в газеті «Пролетарська правда», у видавництвах. Під час війни — на радіостанції імені Т. Г. Шевченка в Саратові. У 1945 −1950 роках була заступником редактора журналу «Барвінок».

Творчість[ред. | ред. код]

Перші книжки для дітей вийшли 1929 року. Це «Весна на селі» та «Дитячий садок». Десятки книжок Марії Пригари виховували в кількох поколіннях українських дітей любов до батьківщини, її історії й природи. Це й пейзажні поезії «Ми любим сонце і весну», і «Місто чудес», і особливо такі історичні казки й повісті, як «Козак Голота» (1966), «Михайлик — джура козацький», «Як три брати з Азова тікали», «Маруся Богуславка», «Тече Дніпро в синє море» та інші.

Іншу грань ліричної героїні поетеси розкривають її збірки «дорослої» лірики: «Дорогою війни» (1944), «Напередодні» (1947), «Сестри» (1948), «Надвечір'я» (1977).

Плідно працювала Марія Пригара у царині художнього перекладу. Її перу належать українські переклади роману Болеслава Пруса «Фараон», поеми Миколи Некрасова «Кому на Русі жити добре?[ru]», романів та повістей Ванди Василевської «Вогні на болотах», «Райдуга», «Просто любов», «Кімната на горищі», «Пісня над водами», романів Владислава Реймонта «Селяни», Елізи Ожешко «Хам», Єжи Путрамента[pl] «Роздоріжжя»: як бачимо, переважно з польської, якою письменниця володіла досконало.

Автор лібрето «Вовк і семеро козенят».

Відзнаки[ред. | ред. код]

За «Вибрані твори. В 2-х томах» (1978) Марія Пригара була удостоєна премії імені Лесі Українки (1979).

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

На київському будинку «Роліт», що на вулиці Михайла Коцюбинського, на знак вшанування пам'яті її встановлено меморіальну дошку.

Меморіальна дошка Марії Пригарі у Києві

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Пригара М. А. Михайлик — джура козацький: Іст. повість: Для мол. та серед. шк. віку. — К., 2004. — 146 с.: іл. — (Козаченьки).(укр.)
  • Пригара М. А. Козак Голота: Зб. оповід. за мотивами укр. нар. дум. — К., 1966. — 80 с.: іл.
  • Пригара М. А. Вибрані твори: Для мол. шк. віку. — К., 1978. — Т. 1-2.
  • ХХ сторіччя української поезі: Антологія «Вітчизни»: Марія Пригара (1908—1983) // Вітчизна. — 2005. — № 7/8. — С. 109-118.
  • Марія Пригара // Дивосвіт «Веселки»: Антол. л-ри для дітей та юнацтва: В 3 т. — К., 2005. — Т.2. — С.301-308.
  • Ярмыш Ю. Ф. Мария Пригара // Ярмыш Ю. Ф. Детская литература Украины: Очерки. — М., 1982. — С.202-216.
  • Лучук В. Щасливий дар: [Про перекладацьку майстерність Марії Пригари] // Літ. Україна. — 1978. — 7 березня.
  • Шкаровська І. Такими були ми… // Вечір. Київ. — 1978. — 20 лют. — (Письменник про письменника).
  1. ↑ Українська радянська енциклопедія — Київ: Головна редакція УРЕ, 1959.
  2. ↑ а б Czech National Authority Database
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пригара_Марія_Аркадіївна&oldid=40199966