Придніпровська залізниця — Вікіпедія

Придніпровська залізниця

Тип	залізнична компанія і бізнес
Статус	діюча
Повна назва	Регіональна філія «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця»
Засновано	1961
Штаб-квартира	Дніпро
Роки функціонування	1873 (151 рік)
Країна	Україна
Телеграфний код	Придн
Залізничний код приписки (Чисельний код)	45—47[1]
Експлуатаційна довжина колій	3275,9 км
Ширина колії	1520 мм
Кількість станцій	244 (2012)[2]
Власник(и)	УЗ
Холдингова компанія	УЗ
Материнська компанія	Укрзалізниця
Дочірні компанії	Дніпровська дирекція залізничних перевезень (ДН-1), Криворізька дирекція залізничних перевезень (ДН-2), Запорізька дирекція залізничних перевезень (ДН-3) і Кримська дирекція залізничних перевезень
Сайт	dp.uz.gov.ua
Нагороди

Зовнішні зображення
Схеми Придніпровської залізниці
	Схема-1. Закачати Файл_469
	Схема-2. Закачати Файл_489

Регіонáльна фíлія «Придніпро́вська залізни́ця» акціонерного товариства «Українська залізниця» — підприємство, регіональна філія у складі АТ «Укрзалізниця», що обслуговує Дніпропетровську та Запорізьку області, а також частково окремі райони ще п'яти областей України (Донецької, Харківської, Кіровоградської, Миколаївської та Херсонської). До анексії Криму Росією підприємство також опікувалося залізницями Автономної Республіки Крим та Севастополя.

Історичні назви[ред. | ред. код]

Структура[ред. | ред. код]

Головний офіс регіональної філії «Придніпровська залізниця» розташований за адресою: 49602, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 108.

Дирекції[ред. | ред. код]

У складі Придніпровської залізниці діє три дирекції залізничних перевезень^[8]:

• Дніпровська (ДН-1);
• Криворізька (ДН-2);
• Запорізька (ДН-3).

До березня 2014 року у повній мірі діяла Кримська дирекція залізничних перевезень (ДН-4), в тимчасово оокупованому Криму дільниці Кримської дирекції на материковій частині обслуговуються сусідніми дирекціями.

Загальна інформація[ред. | ред. код]

Загальна протяжність залізничних колій становить понад 3250 км, з них 58,3 % електрифіковано, 83,5 % колій обладнано автоматичним регулюванням руху. 90 % станцій мають електричну централізацію.

Перевізна робота виконується 244 станціями, з них 4 сортувальні, 7 пасажирських, 67 вантажних, 19 дільничних^[2].

Список станцій, відкритих для вантажних операцій

Пасажирські сполучення[ред. | ред. код]

Далеке сполучення[ред. | ред. код]

Приміське сполучення[ред. | ред. код]

Межі залізниці[ред. | ред. код]

Придніпровська залізниця межує із залізницями:

Примітка: ^* Кримські ділянки залізниці розташовані на тимчасово окупованій російськими військами території України.

До 2014 року Придніпровська залізниця межувала з Одеською залізницею по станції Вадим (виключно) та з Північно-Кавказькою залізницею по порому Крим — Кавказ.

Історія[ред. | ред. код]

1862 року перший міністр шляхів сполучення Російської імперії висунув проєкт будівництва залізниці від Катеринослава до Донбасу.

15 листопада 1873 року відкрито регулярний рух поїздів дільницями Лозова — Олександрівськ та Синельникове I — Катеринослав на Лозово-Севастопольській залізниці.

22 квітня 1875 року уряд затвердив план будівництва дільниць залізниці від станції Казанка до станції Катеринослав (Нижньодніпровськ) і від станції Ясинувата до станції Синельникове I.

18 травня 1884 року відкрито рух поїздів дільницями Ясинувата — Синельникове і Казанка — Катеринослав. Зданий в експлуатацію залізничний міст через Дніпро.

1898 року побудована залізнична лінія Колачевське — П'ятихатки — Любомирівка (Верхівцеве).

1899 року відкрито рух поїздів у напрямку Чаплине — Бердянськ.

1904 року введено в експлуатацію другу лінію Катерининської залізниці: Кривий Ріг — Олександрівськ — Царекостянтинівка (Комиш-Зоря).

22 лютого 1908 року введений в експлуатацію Кічкаський міст через річку Дніпро в Олександрівську, що відкрило наскрізний рух по Другій Катерининській залізниці.

1913 року Катерининська залізниця перевезла 2 млрд 300 млн пудів різних вантажів, одержавши прибуток у 40 млн карбованців — рекорд залізничного транспорту в Росії.

Перед Першою світовою війною почала діяти одноколійна гілка від Царекостянтинівки до Федорівки, яка забезпечила прямий шлях з Донбасу до Криму.

1915 року закінчено будівництво залізничної лінії Євпаторія — Сарабуз (Острякове).

У грудні 1917 року на залізниці встановлено самоврядування. Посада начальника залізниці скасована.

1918 — наказом Міністерства шляхів Української держави від 15 травня назву залізниці змінено з «Катерининської» на «Запорізьку»^[9].

1920 року введена в експлуатацію дільниця Джанкой — Армянськ.

1922 року колективу Катерининської залізниці вручені ордена Трудового Червоного Прапора УРСР за дострокове відновлення Кічкаського моста.

1927 року стала до ладу лінія Нижньодніпровськ — Костянтиноград.

1930 року відкрито сортувальну станцію Нижньодніпровськ-Вузол.

1932 року закінчено будівництво локомотивного депо Нижньодніпровськ-Вузол.

1932 року розпочалися роботи з електрифікації лінії Запоріжжя — Нікополь — Кривий Ріг. До листопада 1934 року було завершено спорудження лінії електропередачі напругою 35 кВ і на тягові підстанції Запоріжжя-Ліве та Канцерівка подали напругу.

10 березня 1935 року дільницею Запоріжжя — Нікополь почали курсувати поїзди на електричній тязі. Їх повели вітчизняні електровози ВЛ19. Згодом зовнішнє енергопостачання 35 кВ отримали підстанції Підстепне, Апостолове та Довгинцево. Електрифікацію було завершено 25 жовтня — поїзди пішли на всій дільниці від Запоріжжя до Довгинцевого — найбільшої на той час електрифікованої магістралі СРСР^[10].

Зовнішні зображення
Схеми
	Сталінська залізниця (1940)
	Сталінська залізниця (1940)
	Сталінська залізниця (1945)
	Сталінська залізниця (1952)

Відповідно до постанови ЦВК СРСР від 4 січня 1936 року та наказом НКШС № 3Ц Катерининську залізницю перейменовано на Сталінську^[5][11].

9 травня 1944 року радянська армія завершила звільнення Сталінської залізниці від нацистських військ.

23 вересня 1946 року на залізниці утворено п'ять відділень: Дніпропетровське, Довгинцівське, Запорізьке, Мелітопольське, Сімферопольське.

1953 року утворена служба електрифікації та енергозабезпечення.

Вказівкою МШС № 1359 від 15 листопада 1961 року Сталінську залізницю перейменовано на Придніпровську^[11].

27 грудня 1965 року стала до ладу відновлена дільниця Павлоград I — Новомосковськ-Дніпровський.

3 лютого 1971 року президія Верховної Ради СРСР нагородила Придніпровську залізницю орденом Леніна за забезпечення високих показників у роботі.

15 листопада 1973 року Придніпровська залізниця відзначила 100-річчя заснування. Відновлено випуск дорожньої газети «Придніпровська магістраль».

У грудні 1991 року утворено Державну адміністрацію залізничного транспорту України — «Укрзалізниця», до складу якої входить Придніпровська залізниця.

11 березня 2014 року було захоплено адміністративну будівлю Кримської дирекції залізничних перевезень^[12].

З 1 квітня 2014 року керівництво Кримської дирекції залізничних перевезень (невизнаної Кримської залізниці) обмежило маршрути курсування приміських поїздів, що з'єднували півострів з материковою частиною України, до станції Солоне Озеро^[13].

З 26 грудня 2014 року введено конвенції про заборону перевезення залізничним транспортом будь-яких вантажів між материковою частиною України та Кримом.

З 27 грудня 2014 року з метою забезпечення безпеки руху обмежено маршрут курсування поїздів кримського напрямку до станцій Новоолексіївка та Херсон^[14].

Після анексії Криму Росією на базі підрозділів Кримської дирекції, розташованих на півострові, було засновано Кримську залізницю. У січні 2016 року підприємство перетворено у ФДУП «Кримська залізниця» (рос. ФГУП «Крымская железная дорога»)^[15]. Дільниці Кримської дирекції, розташовані на материковій частині України (у Херсонській та Запорізькій областях), відійшли до Запорізької дирекції залізничних перевезень.

1 грудня 2015 року розпочалась господарська діяльність ПАТ «Укрзалізниця»; державне підприємство «Придніпровська залізниця» втратило статус окремої юридичної особи і продовжило діяльність як регіональна філія^[16].

Перейменування станцій та зупинних пунктів[ред. | ред. код]

Цей розділ потребує доповнення. (травень 2023)

Електрифікація[ред. | ред. код]

Усі дільниці, за виключенням лінії Знам'янка — П'ятихатки-Стикова, електрифіковані постійним струмом напругою 3 кВ^[21].

Керівники[ред. | ред. код]

Начальники політичного відділу залізниці[ред. | ред. код]

Основні станції[ред. | ред. код]

• 
  Дніпро-Лоцманська
• 
  Запоріжжя I
• 
  Запоріжжя II
• 
  Запоріжжя-Ліве
• 
  Кривий Ріг-Головний
• 
  Кривий Ріг
• 
  Апостолове
• 
  Бердянськ
• 
  Генічеськ
• 
  Нікополь
• 
  Мелітополь
• 
  Новоолексіївка
• 
  Павлоград I
• 
  Пологи
• 
  П'ятихатки
• 
  Синельникове I
• 
  Синельникове II
• 
  Федорівка
• 
  Чаплине

Рухомий склад[ред. | ред. код]

• Електровози ВЛ8, ВЛ11М, ДЕ1, ЧС2 та ЧС7^[41]
• Тепловози 2ТЕ116, ТГК2, ТГМ23В, ТУ2, ТУ7А та ЧМЕ3^[42]
• Електропоїзди ЕР1, ЕР2, ЕР2Т та ЕПЛ2Т^[43]
• Вантажні вагони^[44]

Фірмові поїзди[ред. | ред. код]

Вагонні депо Придніпровської залізниці обслуговують три фірмових поїзда:

• у напрямку Києва — «Дніпро», «Запоріжжя» та «Криворіжжя»
• у напрямку Одеси — «Скіфія». До 25 жовтня 2020 року курсував поїзд «Таврія», який був скасований).

• 
  «Дніпро»
• 
  «Запоріжжя»
• 
  «Криворіжжя»
• 
  «Скіфія»

Див. також[ред. | ред. код]

• Залізниця
• Катерининська залізниця

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• рос. дореф. Списокъ личнаго состава Министерства Путей Сообщенія. Изданіе канцеляріи Министра. С.-Петербург. 1896 г. — 1518 с.
• рос. дореф. Списокъ личнаго состава Министерства Путей Сообщенія. Центральные и мѣстныя учрежденія. Изданіе канцеляріи Министра. Петроград. 1916 г. — 609 с.
• рос. дореф. По Екатерининской жел.дорогѣ. Выпускъ І-й. (Введеніе и часть первая). Изданіе Екатерининской желѣзной дороги. Екатеринославъ. Товарищество "Печатня С.П.Яковлева". 1903. — 191 + I с.
• рос. дореф. По Екатерининской жел.дорогѣ. Выпускъ ІІ-й. Донецкій угольный Бассейнъ. Типо-Литографія Екатерининской желѣзной дороги. 1912. — 336 с.
• Сталинская ж. д. // Технический железнодорожный словарь. — М. : Государственное транспортное железнодорожное издательство, 1941.
• Приднепровская железная дорога. — 1973. — (История фабрик и заводов).
• Сведения о железных дорогах общего пользования с 1918 по 1990 гг. // Краткие сведения о развитии отечественных железных дорог с 1838 по 1990 г / Сост. Афонина Г. М.. — М., 1996. — 223 с.
• Україна. Атлас залізниць. Масштаб 1:750 000. — К. : ДНВП «Картографія», 2008. — 80 с. — ISBN 978-966-475-082-7.

Посилання[ред. | ред. код]

Фотогалереї та бази даних рухомого складу[ред. | ред. код]

• Придніпровська залізниця на сайті trainpix.org
• Придніпровська залізниця на сайті trainphoto.org.ua

Фотогалерея станцій та зупинних пунктів[ред. | ред. код]

• Придніпровська залізниця на сайті railwayz.info (рос.)

Схема[ред. | ред. код]

• Схема Придніпровської залізниці на офіційному сайті

п о р АТ «Українська залізниця» Голова правління Євген Лященко Члени правління Іван Юрик • Іван Синяков (в. о.) • Франтішек Буреш • Олександр Перцовський (в. о.) Регіональні філії Донецька залізниця • Львівська залізниця • Одеська залізниця • Південна залізниця • Південно-Західна залізниця • Придніпровська залізниця Філії Відомча воєнізована охорона • Вінницятрансприлад • Головний інформаційно-обчислювальний центр • Дарницький вагоноремонтний завод • Енергозбут • Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень • Медіацентр «Магістраль» • Науково-дослідний та конструкторсько-технологічний інститут залізничного транспорту • Панютинський вагоноремонтний завод • Пасажирська компанія • Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту • Проектно-конструкторське технологічне бюро інформаційних технологій • Рефрижераторна вагонна компанія • Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал • Стрийський вагоноремонтний завод • Українська залізнична швидкісна компанія • Центральна станція зв'язку • Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд • Центр забезпечення виробництва • Центр з ремонту та експлуатації колійних машин • Центр охорони здоров'я • Центр професійного розвитку персоналу • Центр сервісного забезпечення • Центр транспортного сервісу «Ліски» • Центр транспортної логістики • Центр управління промисловістю

п о р Українські залізниці Сучасні Донецька[1] Львівська Одеська Південна Південно-Західна Придніпровська[2] Історичні Австро-Угорщина Буковинська локальна • Галицька імені Карла Людвіга • Галицька Трансверсальна • Дністрянська • Ерцгерцога Альбрехта • Локальна залізниця Львів (Клепарів) — Яворів • Львівсько-Чернівецько-Ясська • Перша угорсько-галицька • Угорська Північно-Східна залізниця • Цісарсько-королівська Австрійська Державна залізниця Російська імперія Балаклавська • Бєлгород-Сумська • Джанкой-Феодосійська • Донецька кам'яновугільна • Катерининська • Києво-Балтська • Києво-Берестейська • Києво-Воронезька • Ковельська • Костянтинівська • Курсько-Київська • Курсько-Харківсько-Севастопольська • Ландварово-Роменська • Лозово-Севастопольська • Новозибківський під'їзний шлях • Перше товариство під'їзних залізнх шляхів (Південні під'їзні шляхи) • Південно-Західні залізниці (Житомирська • Стародубський під'їзний шлях) • Південні залізниці • Північно-Донецька • Поліські залізниці • Токмацька • Харківсько-Миколаївська • Харківсько-Балашовська  УНР /  Українська Держава Бесарабська • Білгород-Сумська • Житомирська • Запоріжська • Правобережня • Південно П. К. • Північно-Донецька (Півн.-Донська) • Лівобережня • Подільська • Поліська • Слобідська • Токмацька (Токмакська)  УНРР / УНСР,   УСРР / УРСР Бешуйська • Вінницька • Гришине-Рівненська • Грушевська • Донецькі залізниці • Західні залізниці • Московсько-Київська • Одесько-Кишинівська • Південно-Донецька • Сталінська Українські залізниці ↑ Частково не функціонує через окупацію ОРДЛО ↑ Дільниці на Кримському півострові, які відносяться до Кримської дирекції, наразі окуповані та контролюються російською владою через т.з. ФГУП «Крымская железная дорога»