Прилягання — Вікіпедія

Приляга́ння — вид підрядного синтаксичного зв'язку між словами в реченні, при якому залежне слово пов'язане з головним інтонаційно, за змістом і за допомогою порядку слів, а не граматичних форм, як при узгодженні й керуванні. У східнослов'янських мовах прилягають незмінні повнозначні слова — прислівник, дієприслівник, інфінітив — летіти хутко, співають ідучи тощо. Іноді як прилягання розглядається приєднання до головного слова прийменниково-відмінкових форм іменників з обставинним значенням — так зване іменне прилягання — зустріч у місті, йти до лісу тощо.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Як і управління, примикання може бути сильним або слабким. При сильному примиканні лексико-граматичні властивості головного слова такі, що залежне, що примикає, при ньому необхідне (вчитися говорити, кинутися 'рятувати, ставати розумнішим[1]); при слабкому примиканні залежне необов'язкове[2]: швидко йти.

Головним словом при примиканні визнається те, що здатне змінюватися, а в разі незмінності обох компонентів словосполучення — те, що може вживатися без іншого (наприклад, в укр. дуже швидко залежним є перший компонент)[3].

Прилягання (переважно слабке) має здатність до варіювання залежних форм: читати ночами — читати вночі, працювати вдома — працювати на дому)[1]. У деяких випадках сильноприлягаюче слово може замінюватися сильнокерованим: почати грати — почати гру[2].

Відмінкове прилягання[ред. | ред. код]

Згідно з однією з точок зору, в українській мові разом із власне приляганням[1] можливе відмінкове прилягання, при якому як залежне виступає іменник у непрямому відмінку. Про відмінкове прилягання говорять, якщо залежне ім'я висловлює обставинне (сидіти вдома через дощ, працювати до вечора)[2] або означальне (спідниця картата, приїзд батька)[1] значення, а форма залежного не визначається головним словом[4].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою ЛЕС не вказано текст
  2. а б в Ширяев Е. Н. Примыкание // Русский язык. Энциклопедия / Ю. Н. Караулов (гл. ред.). — 2-е изд., перераб. и доп.. — М. : Большая российская энциклопедия, Дрофа, 1997. — 703 с. — 50 000 екз. — ISBN 5-85270-248-X.
  3. Лопатина Л. Е. Примыкание // Лингвистический энциклопедический словарь[ru] / Главный редактор В. Н. Ярцева. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — 685 с. — ISBN 5-85270-031-2. (рос.)
  4. Примыкание // Российский гуманитарный энциклопедический словарь.[недоступне посилання з Май 2019]

Джерела[ред. | ред. код]