Провіденціалізм — Вікіпедія

Провіденціалізм (від лат. providentia «провидіння») — релігійно-філософське спрямування, згідно з яким розвиток суспільства, джерела і рушії його просування та кінцева мета загалом визначаються таємними, зовнішніми у відношенні до історичного процесу силами — провидінням (Богом).

Провіденціалізм властивий майже всім релігійним системам, у філософії — багатьом ідеалістичним теоріям, середньовічній історіографії та схоластиці, де історичний процес розуміється як шлях до есхатологічного Царства Божого. Такі погляди на процеси, яким притаманний розвиток, зокрема історію часто призводять до фаталізму.

Історія та розвиток провіденціалістських ідей у філософії та історіографії[ред. | ред. код]

Як напрямок філософії та історіографії провіденціалізм зародився у добу раннього феодалізму і полягав у розумінні світової історії як частини біблейської священної історії, про що писали у своїх роботах християнські філософи Євсевій Кесарійський та Ієронім Стридонський у IV столітті.

Релігійний філософ IV–V століть Августи́н «Блаженний» розвинув провіденціалізм історичний, наголошуючи на тому, що увесь історичний процес розвивається за Божим промислом, з Божої волі та за тільки йому відомим планом. Кінцевою метою, вінцем історичного процесу є настання Царства Божого. Саме Августину належить християнська періодизація історії, реліктом якої — поділ історії на епоху до нашої ери і нашу еру, користуємось ми дотепер.

За розвинутого феодалізму провіденціалізм стає пануючою ідеологічною концепцією, і найповніше розкритий у роботах Фоми Аквінського (ХІІІ століття).

Провіденціалістськими були погляди візантійських схоластів, які мали значний вплив на давньоруських хронікерів-літописців, у подальшому — на середньовічних українських філософів київської школи.

У XVII столітті у Новий час осучаснену версію провіденціалізму розробив французький мислитель Жак Босюе.

У XVIII–XIX століттях провіденціалізм представлений в ідеалістичних концепціях західних філософів. Зокрема, найвідоміший з них — Ґеорґ Геґель писав у своїй «Філософії права»: «…провидіння, і саме божественне провидіння, управляє світопорядком». У царській Росії провіденціалізм представлений у творах російських слов'янофілів.

У наш час ідеї провіденціалізму розвивають представники філософської школи неотомізму, відчутний він також у творчості екзистенціалістів, зокрема, Мартіна Гайдеґґера. Сучасна релігійна філософія, особливо католицька намагається поєднати провіденціалізм зі свободою людської волі.

Широке значення терміна провіденціалізм[ред. | ред. код]

Термін провіденціалізм вживається й у ширшому значенні — на позначення концепцій, в яких будь-які зміни (не тільки історичні) тлумачаться у прив'язці до задуму, першоїдеї, і знов таки пояснюються божим провидінням (Телеологія).

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Я. Л. Примаченко. Провіденціалізм // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 18. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.
Б. Лобовик. Провіденціалізм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 524. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
Философский словарь. (під ред. І. Фролова), М.:"Политиздат", 1991 (6-е видання)
Лаушкин А. Провиденциализм как система мышления древнерусских летописцев (XI—XIII вв.). Дис. … к.і.н. М., 1997

Посилання[ред. | ред. код]

Провіденціалізм // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
Провіденціалізм // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 276.