Пропаганда війни — Вікіпедія

Пропага́нда війни́ — злочин міжнародного характеру, розповсюдження відкритих закликів в засобах масової інформації і публічних виступах окремих осіб до нападу за допомогою збройних сил на інші держави. Пропаганда війни заборонена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН в 1947 році під страхом кримінального покарання.

Міжнародною спільнотою пропаганда агресивної війни визнана як кримінальний злочин проти миру і безпеки людства, який порушує як міжнародне, так і внутрішнє кримінальне законодавство країн. Ці злочини несуть загрозу не конкретній людині, а людській спільноті, довкіллю, порушують правила людського співіснування. Вони караються не тільки законами певної країни, а й міжнародним законодавством. Це пропаганда війни, планування та ведення війни, застосування зброї масового знищення, піратство, створення злочинної організації, бандитизм, терористичний акт тощо^[1].

Міжнародно-правові аспекти воєнної пропаганди[ред. | ред. код]

Засудження агресивної воєнної пропаганди[ред. | ред. код]

Після закінчення Другої світової війни, 3 листопада 1947 року Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято резолюцію № 110 про «Заходи, які повинні бути прийняті проти пропаганди і розпалювачів нової війни». Зокрема в ній зазначено, що в Статуті ООН народи висловили їх рішучість позбавити прийдешні покоління від лиха війни, які двічі принесли людству невимовне горе, проявляти терпимість і жити разом, у мирі один з одним, як добрі сусіди. Беручи до уваги, що Статут також вимагає розвитку загальної поваги до основних свобод, у тому числі до свободи слова, і дотримання їх, причому всі члени зобов'язалися вживати спільні і самостійні дії для такого дотримання основних свобод: «Генеральна Асамблея засуджує будь-яку форму що ведеться в будь-якій країні пропаганди, що має на меті або здатної створити або посилити загрозу миру, порушення миру або акт агресії» ^[2].

Заборона агресивної воєнної пропаганди[ред. | ред. код]

Згідно зі статтею 1 Статуту ООН, Організація Об'єднаних Націй переслідує цілі:

Підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою приймати ефективні колективні заходи для запобігання та усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру і проводити мирними засобами, у згоді з принципами справедливості і міжнародного права, залагоджування чи розв'язання міжнародних суперечок або ситуацій, які можуть призвести до порушення миру[3].

У 1950 році Нюрнберзький трибунал визначив злочини проти миру у VI Нюрнберзькому принципі. Цей принцип встановлює, що «Злочини, які караються за міжнародним правом, це зокрема злочини проти миру:

• планування, підготовка, розв'язання або ведення агресивної війни або війни внаслідок порушення міжнародних угод та договорів;
• участь в загальному плані або змові, спрямованих на здійснення будь-яких з дій, згаданих вище».

Відповідно до вимог Статуту ООН, національне кримінальне право майже усіх країн світу містить заборону на агресивну воєнну пропаганду. Зокрема це відображено у статтях 436 і 437 Кримінального кодексу України — «Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни», «Пропаганда війни». 

Заборона в законодавстві України[ред. | ред. код]

Стаття 436 Кримінального кодексу України говорить: Публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів караються виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• О. В. Задорожній. Війни пропаганда // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
• Пропаганда війни // Велика українська юридична енциклопедія. У 20 т. Т. 17. Кримінальне право / В. Я. Тацій (відп. ред.) та ін. — 2017. — С. 840. — ISBN 978-966-937-261-1.

Посилання[ред. | ред. код]

• Заборона пропаганди війни // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
• Пропаганда війни // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Володимир Канцір, Христина Олійник. Іноземний досвід регламентації кримінальної відповідальності за пропаганду, планування, підготовку, розв’язування та ведення агресивної війни // Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: Юридичні науки. — Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2020. — Том 7. — № 1. — С. 191–196.

Це незавершена стаття про злочинність. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.