French
DeutschПрудянка — Вікіпедія
| Селище Прудянка | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Харківська область |
| Район | Харківський район |
| Громада | Дергачівська міська громада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Облікова картка | Прудянка |
| Основні дані | |
| Засновано | 1801 |
| Статус | із 2024 року |
| Площа | 4,83 км² |
| Населення | ▼ 1913 (01.01.2017)[1] |
| Густота | 414,460 осіб/км²; |
| Поштовий індекс | 62320 |
| Телефонний код | +380 5763 |
| Географічні координати | 50°14′41″ пн. ш. 36°11′09″ сх. д. / 50.24472° пн. ш. 36.18583° сх. д.Координати: 50°14′41″ пн. ш. 36°11′09″ сх. д. / 50.24472° пн. ш. 36.18583° сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 161 м |
| Водойма | р. Лопань
|
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Прудянка |
| До райцентру: | |
| - фізична: | 17 км |
| До обл. центру: | |
| - залізницею: | 27 км |
| - автошляхами: | 30 км |
| Селищна влада | |
| Адреса | 62300, Харківська обл., Харківський район, м. Дергачі, вул. Сумський Шлях, 79-Б. |
| Карта | |
  Прудянка | |
 Прудянка  Прудянка | |
 | |
Прудянка — селище (з 1939 року) в Україні, у Дергачівській міській громаді Харківського району Харківської області .
До 2020 селищній раді були підпорядковані населені пункти Цупівка, Чайківка і Шаповалівка.
Географічне розташування[ред. | ред. код]
Селище міського типу Прудянка знаходиться на лівому березі річки Лопань, вище за течією на відстані 2 км розташоване село Цупівка, нижче за течією — смт Слатине, на протилежному березі — село Шаповалівка, в селищі є залізнична станція Прудянка.
По селищу протікає безіменна річка. Поруч розташовано Прудянське водосховище.
Селище розташована за 17 км від районного центру.
Історичні відомості[ред. | ред. код]
На початку XVII століття тут жили переселенці з села Срібних Прудів Курської губернії, пізніше сюди прибували втікачі з Правобережжя. Спочатку село називалося Прудами, потім Новосергіївкою (1830 рік), з 70-х років XIX століття — Прудянкою.
На початку XX століття в Прудянці було лише дві вулиці Прудянки — 10 дворів і Линьовка — 13 дворів. В них проживало 120 чоловік населення. Майже всі будинки були вкриті соломою. Волосним центром була Дементіївка. Там знаходилось старшина, писар, поліцейський урядник, піп, а також лікар і фельдшер. У Прудянці були староста і десятський. А навколо Прудянки у своїх маєтках жили поміщики: у Слатино — Захаров, на Линьовці — Линьок, і Цупівці — Квітка та економія крупного поміщика Харитоненка.
За даними на 1864 рік на хуторі Пруди (Новосергіївка) Дементіївської волості Харківського повіту мешкало 498 осіб (245 чоловічої статі та 253 — жіночої), налічувалось 59 дворових господарств[2].
Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 1345 осіб[3].
Величезні масиви землі належали поміщикам, а серед них маленькі наділи у бідноти, більші — у заможних селян. Більшість населення неписьменні та малописьменні. Не було ні клуба, ні бібліотеки, ні медпункта, ні пошти. В початкової школі навчалось 80 дітей з Слатино, з Цупівки, з Шаповалівки й Прудянки. Їх навчали 2 вчительки. Кожна вела комбінований клас І-ІІІ і II—IV по 40 з гаком учнів. Найважливішим предметом був закон божій, який викладав дементіївський піп. Одна з учительок, Пономарьова Галина Іванівна, приїхала вчителювати в Прудянки 1916 року.
Після початку радянської окупації було утворено комітет бідноти та розграбовано поміщицькі землі.
Головою сільради був тоді Задніпровський Микита Трохимович, колишній учасник повстання на панцернику Потьомкін на чолі з Матюшенком.
Пізніше в селі були відкриті медпункти, відділення зв'язку, неповна середня школа.
У роки примусової колективізації був організований колгосп імені 1 Травня, який пізніше об'єднався з колгоспом імені Чапаєва, і існував до 1959 року.
Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 95 людей[4].
Під час окупації, в роки Німецько-радянської війни, гітлерівці розстріляли 34 чоловіка, зруйнували 22 будинки і залізничний міст. В повоєнні роки почався бурхливий ріст селища. В той час, як з 1917 по 1941 р. було збудовано 180 будинків, в післявоєнні роки збудовано 523 будинки. Більша частина будинків з цегли або обкладені цеглою. Дахи вкриті залізом або шифером.
12 червня 2020 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», увійшло до складу Дергачівської міської громади.[5]
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Дергачівського району, селище міського типу увійшло до складу Харківського району[6].
Див. також[ред. | ред. код]
Галерея[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- ↑ Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.(рос. дореф.)
- ↑ Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.(рос. дореф.)
- ↑ Мартиролог. Харківська область, ст. 712—714 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 23 лютого 2014. Процитовано 27 листопада 2015.
- ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 1 лютого 2023.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
Посилання[ред. | ред. код]
- Історія міст та сіл УРСР (рос.)[недоступне посилання з квітня 2019]
- Облікова картка[недоступне посилання з квітня 2019]
- Погода в селищі [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
| |||||||||||
| ||||||||||||||
| ||||||||
