Підводні човни типу «Джордж Вашингтон» — Вікіпедія

Підводні човни типу «Джордж Вашингтон»
George Washington class
Спуск на воду 1959—1961 рр (5 човнів)
Виведений зі складу флоту 1981—1985 рр
Проєкт
Тип ПЧ Підводний човен атомний з балістичними ракетами
Класифікація НАТО USS George Washington (SSBN-598)
Основні характеристики
Швидкість (надводна) 20 вузлів (39 км/год)
Швидкість (підводна) 25 вузлів (48 км/год)
Робоча глибина занурення 220 м
Гранична глибина занурення 300 м
Автономність плавання 70 діб
Екіпаж 120 осіб
Розміри
Довжина найбільша (по КВЛ) 116,3 м
Ширина корпусу найб. 9,9м
Середня осадка (по КВЛ) 6,7 м
Водотоннажність надводна 16764 т
Озброєння
Торпедно-
мінне озброєння
6 носових ТА калібру 533 мм (18 торпед Mark 16 mod. 6 або Mark 37)
Ракетне озброєння 16 шахтні ПУ РБ «Поларіс А1» і «Поларіс А-3»

Підводні човни типу «Джордж Вашингтон» — серія з п'яти атомних підводних човнів з балістичними ракетами ВМС США. Перший в світовій історії проєкт ПЧАРБ. Передавалися флоту у 1960—1961 рр.

Історія[ред. | ред. код]

За основу був взятий проєкт атомного торпедного човна «Скіпджек». В корпус цього ПЧ за рубкою був вставлений 40-ка метровий відсік де і розмістили 16 пускових ракетних шахт. Також був збільшений другий відсік для забезпечення розміщення необхідного обладнання для запуску балістичних ракет.

Конструкція[ред. | ред. код]

Човен «Теодор Рузвельт» на заводському стапелі

Конструкція півтора корпусна, класична для американського підводного флоту. Вперше там був встановлений гіроскопічний заспокоювач качки, котрий знизив у 5 разів амплітуду качань на глибинах до 50 м що підвищило влучність стрільби. Загальне компонування човнів «Джорж Вашингтон» з вертикальними шахтами за рубкою, посередині човна стала класичною для усіх човнів цього класу, окрім радянської «Акули» і то тільки в розміщення рубки..

Корпус[ред. | ред. код]

Енергетичне обладнання[ред. | ред. код]

На човні, разом з ядерним реактором, був встановлений допоміжний дизель генератор, котрий використовувався у випадку аварії ГЕУ (головної електричної установки) і забезпечував рух човна з швидкістю 5 вузлів.

Озброєння[ред. | ред. код]

Запуск ракети Поларіс-А3 з човна «Роберт Е. Лі»

Пуски ракет можна було проводити з глибин до 25 м при швидкості не більше 5 вузлів (9 км/год) і «послідовно», тобто через значний проміжок часу. Перша ракета могла стартувати через 15 хв після отримання відповідного наказу. Ракета викидалася з шахти стиснутим повітрям, після чого вмикався стартовий двигун першої ступеня ракети. Спочатку човен був озброєний ракетами Polaris A-1, а в 1964—1967 роках вони були замінені на ракети Polaris A-3 (довжина корпусу 8 м). Окрім ракет човен був оснащений 6-ма торпедними апаратами з боєкомплектом у 18 торпед Mark 16 mod 6 або Mark 37.

Експлуатація[ред. | ред. код]

Човен «Джордж Вашінгтон» в морі

По причині відносно малої дальності польоту ракети балістичних ракет Поларіс і їх направленості на СРСР тим човнам доводилося нести службу в Північній Атлантиці і в Середземному морі. Усі п'ять човнів проєкту увійшли в склад 14-ескадри підводних човнів Атлантичного флоту. В 1960 році з урядом Великої Британії була укладена угода про будівництво в бухті Холі-Лох комплексу споруд для обслуговування американських ПЧАРБ.

Сучасний статус і перспективи[ред. | ред. код]

Усі човни виведені з експлуатації у 1981—1985 роках

Оцінка проєкту[ред. | ред. код]

Маючи суттєві недоліки ПЧАРБ цього проєкту майже в усіх показниках переважали радянські підводні човни з балістичними ракетами у 60-ті роки.

Представники[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]