Пільниц — Вікіпедія

Пільниц

51°00′32″ пн. ш. 13°52′12″ сх. д. / 51.00890000002777214° пн. ш. 13.87020000002777920° сх. д. / 51.00890000002777214; 13.87020000002777920Координати: 51°00′32″ пн. ш. 13°52′12″ сх. д. / 51.00890000002777214° пн. ш. 13.87020000002777920° сх. д. / 51.00890000002777214; 13.87020000002777920
Країна  Німеччина[1][2]
Розташування Дрезден[1][2]
Саксонія
Тип шато[1]
Стиль Архітектура Відродження і бароко
Дата заснування 1790
Адреса August-Böckstiegel-Straßed[3]
Пільниц. Карта розташування: Німеччина
Пільниц
Пільниц
Пільниц (Німеччина)
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Палац-замок Пільніц (нім. Schloss Pillnitz) — заміська резиденція саксонських монархів з династії Веттінів, розташована на березі річки Ельби в межах сучасного Дрездена.

Наприкінці XVII століття курфюрст Йоганн Георг IV придбав маєток Пільніц для своєї фаворитки, графині фон Рохліц. Пізніше його наступник Август Сильний доручив архітекторам М. Д. Пеппельману і 3. Лонглюну збудувати на березі Ельби легкий палац в «китайському стилі». У 1791 році в палаці була підписана Пільніцка декларація.

Палацово-парковий ансамбль складається з трьох основних будівель: Водний палац (Wasserpalais, 1721-22) на річці Ельба, Нагірний палац (Bergpalais, 1722-23) і Новий палац епохи класицизму (Neues Palais,1819-1826)), що сполучає їх. Від Водного палацу елегантні східці ведуть прямо до річки.

Будівлі оточені англійським парком, який у кінці XVIII століття прийшов на зміну регулярній композиції. У центрі розташований ставок з великим фонтаном. Замок гармонійно вбудований в навколишній ландшафт річкової заплави, пагорбів і виноградників. У 2004-09 рр. Дрезденська долина Ельби з палацами Пільніця була зачислена до пам'яток Всесвітньої спадщини.

Після Листопадової революції 1918 року палацовий ансамбль націоналізували. Його приміщення займають два музеї: Музей прикладного мистецтва (Kunstgewerbemuseum) і Замковий музей (Schlossmuseum).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в archINFORM — 1994.
  2. ↑ а б Corpus of Baroque Ceiling Painting in Germany
  3. ↑ https://www.schlosspillnitz.de/de/gaesteservice/anreise/

Література[ред. | ред. код]

  • М. Капітоненко. Пільніцька декларація 1791 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • Hans-Günther Hartmann: Pillnitz. Schloß, Park und Dorf. 3., durchgesehene und überarbeitete und veränderte Auflage. Hermann Böhlaus Nachfolger, Weimar 1996, ISBN 3-7400-0995-0.
  • Hans-Günther Hartmann: Schloss Pillnitz. Vergangenheit und Gegenwart. 5. erweiterte und überarbeitete Neuauflage. Verlag der Kunst Dresden, Husum 2008, ISBN 978-3-86530-099-7.

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Географія та географічні карти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пільниц&oldid=39164611