French
DeutschПінополістирол — Вікіпедія
Пінополістиро́л — легкий ніздрюватий матеріал, що утворюється спіненням полістиролу. Складається з атомів водню і вуглецю. У побуті на означення пінополістиролу часто використовують слово пінопласт, хоча пінопласти — це також і інші спінені пластмаси: поліуретанові пінопласти, полівінілхлоридні, фенол-формальдегідні, карбамідно-формальдегідні пінопласти.[1]
Легкозаймистий матеріал.
Історія[ред. | ред. код]
Цей матеріал синтезували в 1951 році в Німеччині й відразу ж почали застосовувати як теплоізолятор для обшивання зовнішніх стін будівель. Трохи згодом була розроблена й відповідна йому система покриттів — полімерна «штукатурка» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. Наприкінці п'ятдесятих стало можливим на основі накопиченого досвіду і теоретичних розрахунків запропонувати з цілковитою підставою цей матеріал широкому загалу будівельників. На початку шістдесятих років одному австрійському інженерові прийшла думка замінити спосіб зведення стін з подальшим обклеюванням їх пінополістирольними плитами, на виготовлення опалубки з пінополістиролу у вигляді блоків, потім складання їх на місці й заливання в них бетону. Результат виходить той же, але трудовитрати істотно нижчі, отже, економічно це вигідніше. Відтоді пінополістирольні блоки постійно удосконалювалися і сьогодні (2000-і роки) є міцними і зручними конструкціями, за допомогою яких можна звести будівлю загалом будь-якої архітектури.
Опис[ред. | ред. код]
Початковою сировиною для виробництва незнімної опалубки є звичайний полістирол, який спінюють під тиском і за підвищеної температури[2], а потім з маси утворюють блоки. Оскільки полістирол безпечний (з нього виготовляють одноразовий посуд), пінополістирол успадкував цю його властивість.
Структура пінополістиролу забезпечує його унікальні теплоізоляційні властивості, він водостійкий, відрізняється стабільністю характеристик при експлуатації в регіонах з суворим і вологим кліматом, має і високу механічною міцність, не вбирає вологу. А висока густина пінополістиролу в будівельних елементах і спеціальна конструкція сполучних замків виключають порушення теплопровідності, як в ході монтажу, так і під час експлуатації будівлі. На відміну від інших будівельних матеріалів, пінополістирол не радіоактивний. Пінополістирол не містить речовини, живі мікроорганізми, тому не схильний до дії гризунів, цвілі, грибків і бактерій. Якщо пінополістирол піддається короткочасній дії полум'я він оплавляється навколо джерела вогню, але не займається, і, відповідно, вогонь не розповсюджується. За наслідками пожежних випробувань отримано такі дані: межа вогнестійкості стіни — 2,5 години, швидкість розповсюдження вогню дорівнює нулю.
Застосування[ред. | ред. код]
Монтаж тримальних стін за технологією із застосуванням пінополістирольної опалубки не викликає ускладнень і доступний навіть непрофесіоналові. Спочатку вмонтовується захисна конструкція, яка потім заповнюється бетоном. Перекриття в такому будинку можуть бути дерев'яними, з монолітного або збірного залізобетону. Вибір виду перекриття визначається проєктом будівлі. Асортимент модулів, що випускаються, дозволяє вибирати елементи, необхідні для формування не тільки прямих стін, але і еркерів. Модулі опалубки мають порожнини, які впродовж будівництва армуються і заливаються бетоном. Для формування арок і інших отворів нестандартної форми досить виконати їх в пінополістирольному модулі до заливки бетону і закріпити знизу лист опалубки, наприклад, з фанери. Пінополістирольні елементи виконують одночасно завдання опалубки, утеплювача, звукоізоляції, а в технологічних отворах можуть прокладатися різні інженерні комунікації — електроосвітлення, системи опалювання і кондиціонування. І в підсумку проведених технологічних операцій — монтажу стінних блоків і плит перекриттів — споруджується будівля, яку можна розглядати як жорстку просторову рамну будову, обрамлену пінополістирольною тепло- і звукоізоляційною оболонкою.
Пінополістирол в своєму складі не має поживних речовин, які приваблюють мишей.[3]
Пожежна небезпека[ред. | ред. код]
Легкозаймистий матеріал. Температура займання 310 °C; температура самозаймання 440 °C. Займається від полум'я сірника (650—835 °C). Горить у розплавленому стані з виділенням значної кількості тепла.
Горіння пінополістиролу супроводжується сильним виділенням (267 м³/м³) густого чорного диму. Продукти горіння отруйні. Засоби гасіння: розпилена вода зі змочувачами. Горіння пінополістиролу близьке до горіння напалму (швидкість горіння близько 10,5 м/хв).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Пінополістирол: визначення та різновиди. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020.
- ↑ У чому різниця між XPS і EPS утеплювачем? (ua) . Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 20 жовтня 2020.
- ↑ Чи їдять гризуни клінкерні термопанелі?. Фасадные термопанели купить в Киеве от производителя ROYAL FASADE (рос.). Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 22 грудня 2020.
Література[ред. | ред. код]
Журнал «Загородный дом», квітень, 2007.
 | Це незавершена стаття з технології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
