Райгород (Гайсинський район) — Вікіпедія

село Райгород
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Гайсинський район
Громада	Райгородська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA05040190010066703
Основні дані
Засноване	1629
Населення	1003
Площа	2,202 км²
Густота населення	455,5 осіб/км²
Поштовий індекс	22880
Телефонний код	+380 4331
Географічні дані
Географічні координати	48°53′04″ пн. ш. 29°05′00″ сх. д. / 48.88444° пн. ш. 29.08333° сх. д.Координати: 48°53′04″ пн. ш. 29°05′00″ сх. д. / 48.88444° пн. ш. 29.08333° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	204 м
Водойми	Південний Буг
Найближча залізнична станція	Самчинці
Місцева влада
Адреса ради	22881, Вінницька обл., Гайсинський р-н, с. Райгород
Карта
	Райгород
	Райгород
Мапа
	Райгород у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Райгород.

Ра́йгород — село в Україні, у Гайсинському районі Вінницької області. Адміністративний центр Райгородської сільської громади. Населення становить 1003 особи.

Загальна інформація[ред. | ред. код]

Місцева влада — Райгородська сільська рада, їй також підпорядковуються — Нижча Кропивна, Слобідка, Коржівка, Городниця, Самчинці, Нові Обіходи, Семенки, Салинці, Мар'янівка.

Підвісний міст з'єднує Райгород з протилежним берегом Бугу.

Розташування[ред. | ред. код]

Райгород розташований на лівому березі річки Південний Буг, в південно-східній частині Гайсинського району, неподалік від станції Самчинці, звідки ходять приміські поїзди (можна доїхати у Вінницю, Немирів, Гайсин, Гайворон тощо). Також через село проходить автошлях Е50.

Історія[ред. | ред. код]

Історія села Райгород мало відома, але з тих коротких переказів та архівних документів дещо стало відомо.

Перші письмові згадки про село датують другою половиною XVIII століття. Поблизу Райгорода знайдено залишки неолітичного поселення, а біля Слобідки — давньоруське городище та поселення X—XI століть.

У 1448 році за переказами плив по річці угорський купець до Гути, де був скляний завод. По дорозі померла його дочка Райга, яка подорожувала разом з ним. Купець поховав її на березі Південного Бугу навпроти теперішнього села Райгород, але з іншого боку річки. Там же збудував хатинку і завжди залишав там їжу. Розбійник Кіндрат з Брацлава зайшов до хатинки, поїв і побачив по ту сторону річки гарну місцевість. Він переплив річку, викопав собі землянку і взявши свою дівчину з собою прийшов до тієї землянки і почав там жити. Жили вони, займаючись скотарством і бджільництвом. Згодом стало вже 15 сімейств, які жили в окремих землянках і розбагатіли, маючи вдосталь меду і шкір. Поселення називалось Райки.

З Немирова приїхали поляки і, побачивши багате поселення, пограбували його, забравши мед і шкіру. Полякам теж сподобалась ця місцевість і вони поселились по іншу сторону річечки Райка, яка впадає у Південний Бог.

Невеличке село-хутір під назвою Райки розмітилося на горі, на місці теперішніх порохових складів Самчинецького щебзаводу. В хуторі було вже 20-30 дворів. Жителі села Райка брали участь у боротьбі за визволення від гніту польської шляхти 1648—1656 роках. Поляки часто нападали на хутір і грабували жителів, які намагались чинити опір. Після чергової перемоги жителі хутора Райка переселились на лівий берег річки Райка і на гористих берегах стали будувати житла.

В селі було багато гончарів, чоботарів, кравців, ковалів та інших ремісників. Вони поселились на правому березі річки Райка і своє поселення стали називати Городок.

З розвитком землеробства, ремесла і торгівлі обидва населені пункти злилися і почали називатися Райгородом. З цього часу Райгород набирає торговельного значення і входить в історію, як містечко. Тут поселяється багато євреїв і відкривається ярмарок через кожні два тижні по четвергам. Ярмарок був надзвичайно великим, сюди з'їжджалися з багатьох районів. Ці ярмарки неблагоприємно відбивались на жителях, які піддаючись спокусам і обманам євреїв передчасно збували їм свої продукти, залишаючись до весни самі без хліба. Крім євреїв, яких була переважна більшість, жило ще декілька сімей римо-католицького віросповідування.

Влітку 1671 року польські війська зайняли територію, в тому числі і Райгород.

За переписом 1897 року в Райгороді було 2240 жителів, серед них 995 євреїв.

Селянам тяжко жилося за часів кріпосництва. Багато селян було безземельнми і малоземельнми, і змушені були працювати на панщині. Населення було неграмотним. Панські приміщення не збереглися.

За переказами в Райгороді існувала дерев'яна церква в ім'я Святого Миколая Чудотворця, яка знаходилась посеред містечка. Церква наприкінці XVIII століття згоріла. За розповідями старожилів від цієї церкви було врятовано лише одну ікону: «Розп'яття Спасителя», яка знаходилась в 1901 році в новій церкві. Ця ікона вважалась раніше і потім чудотворною, а в даний час в церкві її немає і сліди її після революційного перевороту загубились.

В даний час в селі існує дерев'яна церква на кам'яній основі, одно купольна і окремо від церкви знаходилась дзвіниця, вкрита бляхою, яка після революції була розібрана. Церква була збудована в 1800 році і освячена на честь Успіня Пресвятої Богородиці. Також в селі було два водяних млини, дві ґуральні. На річці Південний Буг діяв пором і по іншу сторону річки знаходились фолютні, де виготовляли сукно. Також був драмтеатр, який збудували французькі архітектори приблизно в 1905—1910 роках, який теж не зберігся до нашого часу. Він знаходився на місці теперішнього кафе. В ньому виступав духовий оркестр, який складався з місцевих жителів.

Навчання селянських дітей в містечку Райгород розпочато з 1862 року, а в 1888 році відкрита церковно-приходська школа, для якої було збудовано спеціальну будівлю, яка збереглася до цього часу. Приміщення школи були малими, тому в 1970 році добудували корпус для молодших класів, та хімічний і фізичний кабінети, столову й майстерню, а в 1985 році побудували спортзал.

На даний момент в школі навчається 142 учнів, працює 34 педагогів та технічних працівників.

В 1906 році населення в Райгороді становило 2262 особи. Після революційного перевороту селян почали об'єднувати у товариства по спільній обробці землі.

На той час в селі вже були ветпункт і поштово-телеграфне відділення, аптека.

На початку 1900-х років почали прокладати залізничну колію, а згодом збудували станцію і депо. Залізнична станція працює і до сьогодні, де працюють 28 чоловік.

В південній частині села є великі поклади граніту. В 1927 році розпочато видобування каміння і пізніше з'явився передовий Самчинецький кар'єр. Спочатку всю роботу виконували вручну. На вагонетки, що йшли до залізничної колії, носили каміння носилками.

З 1984 р. — Самчинецьке кар'єроуправління, об'єднує 2 заводи — в с. Райгород та с. Семенки, де на даний період працюють 132 робітники.

У 1930 році було організовано колгосп.

Колгосп села Райгород з року в рік розвивав своє господарство. Підвищувався і культурний рівень населення села. До складу Райгородської сільської ради і колгоспу увійшло невеличке село Слобідка.

22 липня 1941 року село Райгород було окуповане німецько-нацистськими загарбниками. Багато жителів села піднялись на боротьбу проти загарбників. Майже все чоловіче населення пішло на фронт. Діяло гетто, куди нацистами насильно зганялися євреї для компактного мешкання та подальших репресій^[1].

Німецькі окупанти в селі Райгород замучили і розстріляли 6 тисяч нічим невинних громадян — євреїв та військовополонених, вивозили на роботи до Німеччини молодих жителів села. Щебеневий завод, залізничну станцію «Самчинці», Райгородську середню школу було перетворено в табори військовополонених, які важко працювали на заводі, добуваючи каміння і будуючи дорогу.

Околиця лісу східніше Райгорода стала місцем регулярних убивств. Імовірно вже у 1941 р. відбулось два перші масові розстріли місцевих євреїв. У 1942 р. тут здійснили щонайменше три масові страти: 27 червня після чергової «селекції» убили декілька сотень євреїв із Райгородського та Брацлавського таборів, яких вважали непрацездатними; 23 вересня і 28 грудня — невідому кількість в’язнів. Тут також убивали євреїв із таборів у Тульчині та Печері. На початку 1943 р. табір ліквідували, а останніх в’язнів розстріляли на цьому місці^[2].

15 березня 1944 року село Райгород було звільнено. Настав мирний відбудовний період.

Депо станції, яке було підірване німцями під час відступу, відбудували заново. Економіка колгоспу з року в рік зростала.

До колгоспу «Перемога» було приєднано колгоспи «Комунар» села Нижча Кропивна і «Піонер» села Слобідка і його переймували в колгосп «Дружба» з центром у селі Райгород.

Магазини в селі знаходились спочатку в єврейських будинках, а пізніше було збудовано приміщення для продуктових та промислових товарів і кафе «Південний Буг».

Існувала амбулаторія для прийому хворих, а в 1964 році було збудовано дільничну лікарню на 40 ліжок, а в 1971 році ще й поліклініку. Навпроти лікарні побудували аптеку. В 1996 році лікарню закрили, а поліклініка залишилась, в якій ведуть прийом хворих лікарі: терапевт, педіатр та стоматолог.

Церкву в селі зберегли спочатку для зберігання зерна, а потім — в ній розмістили клуб. На щебеневому заводі теж був клуб.

А в 1965 році колгосп побудував новий будинок культури біля сільської ради, в який було перенесено і сільську бібліотеку.

У 2003 році, на місці старого обеліска загиблим воїнам, був встановлений новий меморіал воїнам-визволителям с. Райгород, які полягли у німецько-радянській війні.

У 2004 році село Райгород було газифіковано.

У 2011 році було проведено капітальний ремонт приміщення Райгородської бібліотеки, яка стала переможцем міжнародного проекту «БІБЛІОМІСТ». Зараз у бібліотеці працюють 3 комп'ютери з підключенням до мережі Інтернет на безкоштовній основі.

У 2012 році на місці розстрілу військовополонених був встановлений пам'ятник жертвам ВВВ.

В грудні 2012 року, в приміщенні Райгородської ЗОШ відкрито дитячий садочок «Ромашка», у якому зараз виховується 36 дітей.

Також у 2012 році Райгородська сільська рада визнана переможцем обласного конкурсу «Вода — основа життя» і розпочато роботи по реконструкції та будівництву сільського водогону.

Населення[ред. | ред. код]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[3]:

Мова	Відсоток
українська	97,51%
російська	1,69%
вірменська	0,6%

Галерея[ред. | ред. код]

Райгородська школа
Райгород
Райгородський кар'єр

Відомі уродженці[ред. | ред. код]

Матвієнко Наталія Миколаївна (6 вересня 1974) — український економіко-географ, кандидат географічних наук, асистент кафедри країнознавства та туризму Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Maryna., Dubyk,; Марина., Дубик, (2000). Dovidnyk pro tabory, ti︠u︡rmy ta hetto na okupovaniĭ terytoriï Ukraïny (1941-1944) = Handbuch der Lager, Gefängnisse und Ghettos auf dem besetzten Territorium der Ukraine (1941-1944). Kyïv: Derz︠h︡avnyĭ komitet arkhiviv Ukraïny. ISBN 9665041886. OCLC 45595209.
↑ проєкт «Мережа пам’яті» (2023). Iнформаційна стела "Місце пам’яті євреїв Райгорода".
↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Література[ред. | ред. код]

Райго́род // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.503

Посилання[ред. | ред. код]

Погода в селі Райгород.
Райгородська сільська рада^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
Райгородська загальноосвітня школа
Опис села на Travel Portal

Це незавершена стаття з географії Вінницької області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Maryna., Dubyk,; Марина., Дубик, (2000). Dovidnyk pro tabory, ti︠u︡rmy ta hetto na okupovaniĭ terytoriï Ukraïny (1941-1944) = Handbuch der Lager, Gefängnisse und Ghettos auf dem besetzten Territorium der Ukraine (1941-1944). Kyïv: Derz︠h︡avnyĭ komitet arkhiviv Ukraïny. ISBN 9665041886. OCLC 45595209.

[2] проєкт «Мережа пам’яті» (2023). Iнформаційна стела "Місце пам’яті євреїв Райгорода".

[ukr-socialdata-mova-2001-3] Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

[1]

[2]

[3]