Рефрактор — Вікіпедія

Зображення рефракційного телескопа із обсерваторії Цинцинаті у 1848 році

Рефра́ктор (лат. refractor від refringo — заломлюю) — телескоп, об'єктивом якого є лінзова (діоптрична) система. Їх використовують для візуальних, фотографічних, а з деякими обмеженнями — для спектральних та інших спостережень.

Для астрономічних досліджень рефрактор уперше застосував Галілей.

Сучасні рефрактори побудовано переважно як подвійні та потрійні ахромати або напівахромати з великими фокусними відстанями. Візуальний рефрактор має об'єктив і окуляр. Фотографічний рефрактор також називають астрографом. Замість окуляра ставиться касета із фотоплівкою або фотопластину. Відбувається поступовий перехід до використання приладів із зарядовим зв'язком (ПЗЗ) замість фотоматеріалів[1].

Розміри об'єктивів рефракторів обмежені, оскільки відливка великих однорідних блоків оптичного скла ускладнена, в них значно зростає світлопоглинання, а велика маса призводить до вигинання конструкції, також важко усувати температурні градієнти. Крім того для лінз потрібна обробка щонайменше двох криволінійних поверхонь (замість однієї у дзеркала).

Метровий рефрактор Єркської обсерваторії.
Фото 1921 року

Найбільший рефрактор встановлено у Єркській обсерваторії. Діаметр його об'єктива становить 102 см, він побудований 1897 року.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Розширення і зв'язок опорних кординатних систем з використанням наземних ПЗЗ засобів спостережень[недоступне посилання з квітня 2019] // Міжнародна наукова конференція. — Миколаїв: Атол, 2001. — 372с., іл. ISBN 966-7726-33-9 (англ.) (укр.) (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]