French
DeutschРодинське — Вікіпедія
| Родинське | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Область | Донецька область | ||||||||
| Район | Покровський район | ||||||||
| Громада | Покровська міська громада | ||||||||
| Засноване | 1950 | ||||||||
| Статус міста | з 1962 року | ||||||||
| Населення | ▼ 9 850 (01.01.2022)[2] | ||||||||
| Площа | 6.7 км² | ||||||||
| Густота населення | 1543.6 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 85310—87315 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6239 | ||||||||
| Координати | 48°21′11″ пн. ш. 37°12′36″ сх. д.H G O | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 190 м | ||||||||
| Назва мешканців | родинча́нин, родинча́нка, родинча́ни | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Родинська | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - фізична | 58 км | ||||||||
| - залізницею | 66 км | ||||||||
| - автошляхами | 75,3 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - фізична | 536 км | ||||||||
| - залізницею | 735 км | ||||||||
| - автошляхами | 616 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 85310, Донецька обл., Покровська міськрада, м. Родинське, вул. Краснолиманська, 23 | ||||||||
| Вебсторінка | Сторінка на сайті Покровської міськради | ||||||||
| Міський голова | Андрійченко Катерина Сергіївна | ||||||||
|
| |||||||||
Ро́динське — місто Покровської міської громади Покровського району Донецької області, в Україні. На початок 2019 року у місті налічувалося 10114 мешканців. Розташоване неподалік від залізничного вузла Покровськ та залізничної станції Родинська, яка з 2009 року здійснює лише вантажні операції.
Географія[ред. | ред. код]
З північної та західної сторін до території міста примикають землі Добропільського району, зі східної — землі Новоекономічної селищної ради, з південної — Рівненської сільської ради Покровського району. Біля міста проходить автомобільна дорога Т 0515 та залізниця, станція Родинська.
Історія[ред. | ред. код]
Засноване в 1950 році у зв'язку з будівництвом вугільних шахт. Місто також будували шахтобудівники, — вони ж і поставили на території сучасного міста свої намети. Це було перше житло в майбутньому місті. У 2000 році мешканці відзначили 50-річчя рідного міста[3].
Походження назви міста Родинське таке. В 20-х роках території вугільного родовища на північ від Каракубової балки (північна частина сучасного міста Мирноград) називалися Родинською ділянкою, яка дала свою назву майбутньому місту. Назва ділянки, в свою чергу, походять від російської назви хутора на північний захід від сучасного Мирнограда — Родіна (тобто, Батьківщина). Запаси вугілля тут були попередньо розвідані ще на початку ХХ століття.
Старі назви сучасного міста Родинське — селище шахти «Родинська» № 2, а ще раніше — об'єднане селище шахт «Родинська» № 2, «Краснолиманська» і «Запорізька». Площа об'єднаного шахтного селища, згідно з економічно-територіальною довідкою за 1951 рік, становила 260 га, населення — 2025 чол. Загальний селищний житлофонд тоді становив 6298 кв. м. Було розпочато будівництво 30 індивідуальних будинків з терміном здачі в 1954 році. У селищі працювали: 2 будуправління тресту «Красноармійськшахтобуд», школа на 280 учнів, школа робітничої молоді, їдальня на 100 місць, 2 магазини, перукарня, шахтний медпункт. На III квартал 1954 року було заплановано відкриття медамбулаторії, дитсадка на 100 місць. За рахунок шахти «Родинська» № 2 планувалося відкрити дитячі ясла на 68 місць, клуб на 330 місць, лазню. За рахунок шахти «Краснолиманська» — іще одні дитячі ясла, також на 68 місць, хлібопекарню з продуктивністю 10 т/добу[4].
Розвідувальні роботи під закладання шахти «Родинська» № 2 почалися в 1947 році, а в 1949 році приступили безпосередньо до її будівництва. На початку 50-х років шахти міста продовжували будуватися: пуск в експлуатацію шахти «Родинська» № 2 з проектною потужністю 1000 т/добу планувався в 1954 році; «Краснолиманська» — з проектною потужністю 4000 т/добу — в 1957 році (в реальності, була відкрита в 1958 році); «Запорізька» — з проектною потужністю 1000 т/добу — в 1956 році. У 1960 році в дію вступила центральна збагачувальна фабрика «Краснолиманська». Зараз шахта «Родинська» (колишня «Родинська» № 2) і «Вугільна компанія» Краснолиманська «(включає в себе шахту-гігант і збагачувальну фабрику) — містоутворюючі підприємства Родинського. Зараз ДП „Вугільна компанія“ Краснолиманська», передані для розробки перспективні площі вугільного родовища на ділянці «Гапєєвска»[4][5].
З 1962 року Родинське — місто районного підпорядкування. Тут вже діяли 11 бібліотек, 2 з яких — технічні. Відкрилися: Будинок культури, Палац піонерів і школярів, 3 школи, 7 дитсадків (нині працюють 4), музична школа, лікарняне містечко, пізніше — Будинок побуту і ресторан (згорів в середині 70-х років і не був відновлений)[5].
Економіка[ред. | ред. код]
Народногосподарський профіль міста визначає вугледобувна промисловість, яка представлена шахтами:
- Державне підприємство "Вугільна компанія «Краснолиманська» (директор Волотковський Сергій Миколайович). Промисловий запас підприємства становить 234 млн 583 тис. т, вугілля марки «Ж».
- Шахта «Краснолиманська» розпочала свою роботу в 1958 році. Вже в 1959 році було досягнуто небувалих для Донецького краю темпів проходки. В 1967 році підприємство досягло всесвітнього рекорду — видано на гора 110 тисяч тонн вугілля за 31 робочий день.
- Вугільне підприємство «Родинське» в/о «Покровськвугілля» (директор Гнілов Іван Гаврилович).
- Шахта «Родинська» — підприємство високої культури та організації. Здана до експлуатації 25 грудня 1954 року.
Населення[ред. | ред. код]
За даними перепису 2001 року населення міста становило 11988 осіб, із них 23,23 % зазначили рідною мову українську, 75,91 % — російську, 0,33 % — вірменську, 0,14 % — білоруську, 0,04 % — румунську, 0,02 % — болгарську, німецьку, польську та грецьку, а також 0,01 % — гагаузьку мову[6].
Житловий фонд[ред. | ред. код]
Житловий фонд за даними міського відділу статистики становить 250.0 тис. м² загальної площі. Багато — та малоетажний житловий фонд розташовано в південній частині міста, з якого 146 будинків Об'єднення співласників багатоквартирних будинків (ОСББ) та 54 комунальних будинків яке обслуговує Приватне Підприємство "Керуюча компанія "Стандарт", створенє у кінці 2019 року. Північна частина міста забудована садибами. В цій частині міста основна проблема — підробітка шахти «Родинська».
Транспорт[ред. | ред. код]
У західній частині міста проходить залізнична магістраль МПС «Покровськ-Дубове». Паралельно — автодорога територіального значення Т 0515 (Костянтинопіль—Олександрівка).
Історичні фотографії[ред. | ред. код]
-
Родинське -
1 -
2 -
3 -
4 -
5 -
6 -
7 -
8 -
9 -
10 -
11 -
12 -
13 -
14 -
15 -
16 -
17 -
18 -
19 -
20 -
21 -
22 -
23 -
24 -
25
Уродженці[ред. | ред. код]
- Малайчук Владислав Сергійович (1999—2022) — старший солдат окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
- Шрамко Костянтин Миколайович (1966—2016) — молодший сержант Збройних сил України учасник російсько-української війни[7]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Родинське // Географічна енциклопедія України — 1993. — С. 138.
- ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 — Державна служба статистики України (укр.)(англ.)
- ↑ Олійников М., Ємець Є. Місто, якому п'ятнадцять [Родинське] // Маяк, № 208 (6196), 22.10.1967.
- ↑ а б Экономическая справка на проектируемый к организации Родинский поселковый совет Красноармейского района Сталинской области / Экономическо - территориальные справки сельсоветов Красноармейского района за 1951 год // Государственный архив Донецкой области, фонд № Р-1475, опись № 2, дело № 103.
- ↑ а б Подзолкин М.А. (1985). Красноармейск: Путеводитель. Донецк.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 17 серпня 2015.
- ↑ В Родинському увіковічнили Героя(рос.)
Література[ред. | ред. код]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
- Петро Лаврів. Моя земля — земля моїх батьків. Донецьк, Український культурологічний центр, Донецьк: Донецьке обласне Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, РВП «Лебідь». 1995. 64 с. [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
- Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
- Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
- Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.
 | Це незавершена стаття з географії Донецької області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| |||||||||||
| ||||||||
