Розстріляний з'їзд кобзарів — Вікіпедія

Пам'ятний знак репресованим кобзарям в Харкові

Розстріляний з'їзд кобзарів — легенда про масове вбивство українських кобзарів та лірників після так званого «З'їзду народних співців Радянської України», начебто скликаного державними органами СРСР у 1930-х роках у Харкові.

Частина громадськості вважає з'їзд доконаною історичною подією[1], інші вважають достовірність сумнівною[⇨].

Передумови виникнення легенди[ред. | ред. код]

Поважна і престижна в минулому професія українського лірника-кобзаря наприкінці XVIII століття поступово зазнала перетворення на жебрацтво. З утвердженням в Україні радянської влади та під впливом нових умов життя лірництво майже повністю згасло, а багатьом з лірників радянською владою було інкриміновано «жебрацтво»[2]. Початком кінця став грудень 1933 року коли пленум Всеукраїнського комітету спілки працівників мистецтв з ініціативи Андрія Хвилі оголосив кобзу та бандуру «класово ворожими», після чого почалося викорінення цих інструментів та явища кобзарства[3][4].

Версія про масовий розстріл[ред. | ред. код]

На думку прихильників легенди, для виконання цього рішення було вирішено зібрати всіх кобзарів та лірників на з'їзд та розстріляти, а кобзи й ліри понищити. За твердженням Миколи Литвина, з'їзд планували провести ще 1925 року, потім перенесли на 1 грудня 1927 року, але й тоді він не відбувся. На його думку, причиною цього могло бути те, що етнографічна комісія, створена при Академії наук УРСР, не зареєстрували всіх кобзарів[5]. Водночас, за твердженням історика Сергія Єкельчика, з'їзди у 1920-х роках були, але після них не розстрілювали[6]. За однією з версій, з'їзд начебто відбувся взимку 1934—1935 року в Харкові в Харківському оперному театрі. Його пов'язали з Республіканською олімпіадою міста й села у грудні 1934 року. Органам ДПУ і міліції на місцях було наказано забезпечити явку народних співців до тодішньої столиці України — Харкова. Основним завданням З'їзду було питання активного залучення народних співців до соціалістичного будівництва, відходу від виконавських традицій і визначення нових «радянських» ідеологічних пріоритетів. Ухваливши відповідні резолюції, незрячих співців під приводом поїздки на З'їзд народних співців народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, що мав відбутися у Москві, повантажили до ешелону і підвезли до околиць станції Козача Лопань. Пізно увечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикувавши незрячих кобзарів і їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу загін особливого відділу НКВС УСРР їх всіх розстріляли, а всі музичні інструменти спалили поряд[3].

За деякими припущеннями на цей з'їзд енкаведисти зігнали та вбили від 200 до 1234 українських кобзарів[3].

Датування події[ред. | ред. код]

Серед популяризаторів легенди немає остаточного консенсусу щодо точної дати «Розстріляного з'їзду кобзарів»[7]. Так, журналіст і кобзар Микола Литвин стверджує, що «з'їзд» відбувся на початку грудня 1930 року[5][8]. За версією історика ХНУ Каразіна Валерія Семененко «розстріляний з'їзд кобзарів» відбувся в грудні 1932 року[9]. Кость Черемський стверджував, що з'їзд планувалося провести 1934 року.

Згадки в літературі[ред. | ред. код]

Масовий розстріл кобзарів згадував у 1970 році Валентин Мороз у статті «Хроніка опору»[10]. Про розстріл кобзарів у Харкові писав також Леонід Плющ у книзі спогадів «Карнавал історії» 1979 року[11]. Про «розстріляний з'їзд» також згадував Роберт Конквест у своїй книжці «Жнива скорботи», вперше виданій 1986 року. Але це твердження він не підкріплює посиланням на жодні джерела[12]. З 1991 року публікації про «розстріляний з'їзд» почали з'являтися в українській пресі[5].

У 1999 році в книзі «Повернення традиції. З історії нищення кобзарства» Кость Черемський стверджував, що збереглося чимало історичних документів про «розстріляний з'їзд кобзарів». Він заявляє про існування в українських архівах документів протоколу про скликання Кобзарського з'їзду в Харкові в 1934 році, анкети учасника з'їзду, листування співробітників НКВС УРСР із членами оргкомітету тощо. На думку Черемського, про невідоме зникнення кобзарів також свідчить і облік кобзарів за 1939 рік, коли на Республіканську нараду кобзарів і лірників з'явилося зо два десятки кобзарів, а на з'їзд початку 1930-х нібито прибуло понад 300 незрячих музик. На підтвердження своїх слів він посилається на спогади харківського кобзаря Анатолія Парфіненка[13][7].

Питання про достовірність[ред. | ред. код]

Станом на 2019 рік, документально підтверджених відомостей про «розстріляний з'їзд» немає, це підтверджують колишні директори Галузевого державного архіву СБУ Володимир В'ятрович та Ігор Кулик[14]. За твердженням старшого наукового співробітника Національного музею Тараса Шевченка історика Олега Магдича, не існує документальних підтверджень цієї події. Магдич підкреслює «Документів [про розстріл] — немає! Історія про „кобзарський з'їзд“ базується виключно на усних свідченнях»[15][16].

На думку канадського історика Сергія Єкельчика, розстріл кобзарів біля Козачої Лопані є легендою, що походить із книги Соломона Волкова «Свідчення: Спогади Дмитра Шостаковича»[en][6], виданої 1979 року англійською мовою в США[17]. Зокрема, Єкельчик зазначив, що справжньою причиною зникнення лірників та кобзарів з українських вулиць і сільських доріг у 1930-х роках є інші кампанії сталінського режиму, такі як колективізація, впровадження паспортів у містах, арештів мандрівних музик за незаконне жебрацтво тощо[6]. На думку Вахтанга Кіпіані саме це й стало підґрунтям для легенди[14].

У масовій культурі[ред. | ред. код]

Кінематограф
  • «Поводир» (реж. Олесь Санін, 2013) — український фільм, де розповідається легенда про розстріл кобзарів взимку 1934 року під Харковом агентами НКВС.
Музика
Література
  • «1935» (поема, Леонід Плющ) — невелика поема про українських кобзарів, підступно винищених сталінським режимом взимку 1934—1935 років.[19]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Правда про розстріл кобзарів постає з попелу забуття // День: газета. — 2013. — 22 лютого.
  2. ↑ Богданова О. В. Лірництво, ліра, лірники, лірницька мова, лірництво як явище української духовної культури. // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.
  3. ↑ а б в Радянська влада планувала знищити кобзарів ще у 1920-х роках — роздуми щодо фільму «Поводир» // Gazeta.ua, 24 листопада 2014. [Архівовано 9 січня 2019 у Wayback Machine.]
  4. ↑ «Класово ворожа» бандура: пам'яті розстріляних кобзарів // Україна молода: газета. — 2017. — 9 грудня. [Архівовано 9 січня 2019 у Wayback Machine.]
  5. ↑ а б в Литвин Микола. Розстріляний з'їзд кобзарів // Кримська світлиця. — 2009. — № 36. — 4 вересня. Перша публікація: Українська культура. — 1992. — № 6. [Архівовано 9 січня 2019 у Wayback Machine.]
  6. ↑ а б в Розмова про кіно: Чи можна зняти серіал про Бандеру і як боротися з російським «милом»? — Переглянуто: 12 січня 2015. [Архівовано 12 січня 2015 у Wayback Machine.]
  7. ↑ а б Носков Володимир. Якщо не журналістом, то кобзарем // Радіо Свобода. — 2013. — 30 травня. [Архівовано 29 листопада 2014 у Wayback Machine.]
  8. ↑ * Литвин Микола. Розстріляний з'їзд: знищення кобзарів та лірників у Харкові // На скрижалях. — 2016. — листопад. [Архівовано 13 листопада 2020 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Історія України з прадавніх часів до сьогодення / В. І. Семененко, Л. О. Радченко; за ред. М. І. Бондаренка. — 2-ге вид., випр. та допов. — Харків: Торсінг, 2000. — С. 364. — ISBN 966-7661-09-1.
  10. ↑ Хроніка опору. Архів оригіналу за 13 січня 2019. Процитовано 10 січня 2019.
  11. ↑ Плющ Леонід. Карнавал історії. — Нью-Йорк, 1979. — С. 298.
  12. ↑ Конквест Роберт. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. — К. : Либідь, 1993. — С. 215.
  13. ↑ Черемський Костянтин. Повернення традиції. З історії нищення кобзарства. — Харків: Центр Леся Курбаса. — 1999. — С. 266—268. — ISBN 5-7707-8347-8.
  14. ↑ а б Поводырь, кино и кобзари. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 18 листопада 2018. (рос.)
  15. ↑ Правда і міфи про кобзарів. DT.ua. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 18 листопада 2018.
  16. ↑ Пароваткіна Ганна. Як розвінчуються міфи? // День: газета. — 2018. — 7 березня. [Архівовано 19 листопада 2018 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Volkov Solomon. Testimony: The Memoirs of Dmitri Shostakovich. — New York: Harper & Row, 1979. — 360 p.
  18. ↑ Концерт вокального квартету «Коло» та бандуристки Віолети Дутчак // Громада: часопис. — № 6 (110). — 2010. — листопад — грудень.
  19. ↑ Розстріляні кобзарі // Діялоги/Диалоги: часопис. — Єрусалим: Товариства єврейсько-українських зв'язків в Ізраїлі, 1985. — Вип. 17–18.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Розстріляний_з%27їзд_кобзарів&oldid=40662011