Рокотов Федір Степанович — Вікіпедія

Федір Рокотов
рос. Фёдор Степа́нович Ро́котов
Портрет молодої людини в гвардійському мундирі (бл. 1757). За припущенням В. Р. Романичової[1], автопортрет Рокотова. Є, однак, і інші версії — так, риси обличчя, лінія росту волосся на лобі і скронях виявляють явну схожість з автопортретом відомого художника Євграфа Чемесова[2]. Можливо, він і зображений на картині.
Народження 1730-ті
РосіяВоронцово, Російська імперія
Смерть 12 грудня 1808(1808-12-12)
  Москва
Національність росіянин
Країна Росія Російська імперія
Жанр портрет
Навчання Петербурзька академія мистецтв
Діяльність художник, митець-портретист
Роботи в колекції Музей Прадо, Третяковська галерея, Ермітаж, Національний музей у Варшаві, Єкатеринбурзький музей образотворчих мистецтв, Національний музей мистецтва, архітектури і дизайну, Саратовський художній музей імені Радищева, Самарський обласний художній музей, Воронезький обласний художній музей імені І. М. Крамського, Nizhny Novgorod State Art Museumd, Novgorodskiĭ gosudarstvennyĭ obʺedinennyĭ muzeĭ-zapovednikd, Пермська державна художня галерея, Російський музей і Національний художній музей Білорусі

CMNS: Рокотов Федір Степанович у Вікісховищі

Федір Степанович Рокотов (1730-і, можливо, 1735, маєток Воронцово — 12 [24] грудня 1808, Москва) — російський художник, найбільший московський портретист, який працював у період Російського Просвітництва.

Ранні роки[ред. | ред. код]

Рокотов народився в тридцятих роках XVIII століття в підмосковному маєтку князів Рєпніних Воронцово (нині в межах Москви). Його походження залишається дискусійним{{Ref+|Первоначально, на основании того, что его имя стояло под «Правилами Московского английского клуба», в котором могли состоять только дворяне, считалось, что он имел происхождение из псковских дворян Рокотовых[3] — поэтому И. Э. Грабарь полагал возможным считать «Портрет молодого человека в гвардейском мундире» автопортретом художника. Когда в середине 1950-х годов искусствовед А. И. Михайлов обнаружил челобитную Рокотова, датированную августом 1776 года, в которой тот просил об освобождении от крепостной зависимости своих племянников[4], возникла версия о происхождении из крепостных. Затем, с целью согласования этих двух версий, было сделано предположение, что Фёдор Рокотов мог быть незаконным «хозяйским» ребенком, — возможно, сыном князя П. И. Репнина, давшего ему вольную ещё в юные годы[5].

В 1755 році шляхтич Іван Шувалов приїхав до Москви набирати обдарованих юнаків для Академії мистецтв, що створювалась в Петербурзі. Вінпомітив Рокотова і відвіз її з собою до столиці. Ймовірно, юнак вступив в Сухопутний кадетський корпус, оскільки в перші роки після приїзду до Петербургу писав в основному кадетів[6]. Після отримання чину ротмістра, який давав дворянство, він звільнився з військової служби[7]. Ранні роботи Рокотова — погрудні портрети — справляють враження безпосередності[8].

Коронаційний портрет Катерини II (1763)

Академія мистецтв[ред. | ред. код]

З 1757 року Академія знаходилась в будинку Шувалова. Згідно з Якобом Штелином, Рокотов займався тут з іноземними майстрами Луї Ле Лорреном і П'єтро Ротарі[9], засвоюючи принципи естетики рококо; також збори картин Шувалова повинно було справити на нього значне враження. Зображення Шуваловській галереї — єдина відома робота Рокотова в іншому жанрі, ніж портретний[10].

У 1760 році, за словесним наказом Шувалова, Рокотова було зараховано до Академії мистецтв. З 1762 року, ставши ад'юнктом, вже наглядав над заняттями інших учнів. У парадних портретах петербурзького періоду демонструє повне знайомство з прийомами західноєвропейського живопису того часу. В 1763 році був запрошений до Москви писати коронаційний портрет Катерини II. «Майже геральдичний за своєю відточеності профіль» так полестив імператриці, що вона розпорядилася надалі зображати своє обличчя за оригіналами Рокотова[11].

У 1765 році Рокотов був удостоєний звання академіка «за наданий досвід в мальовничому портретному мистецтві» і копію з картини Луки Джордано «Венера і Амур». Якоб Штелін бачив у нього в квартирі відразу 50 незакінчених портретів[12]. Хоча викладацька діяльність в Академії не була прибутковим заняттям, її керівник Іван Бецькой забороняв академікам вести приватну портретну практику — ймовірно, з цієї причини Рокотов наприкінці 1766 року покинув Петербург і повернувся в Москву.

Московський період[ред. | ред. код]

Приклади портретів петербургського періоду
Приклади портретів класичного періоду

У Москві на Рокотова посипалися замовлення від родовитих московських сімей, не розпещених увагою майстерних художників. За свої роботи Рокотов брав недорого — всього 50 рублів, у 15 разів менше, ніж вимагали іноземці[13]. Основну увагу приділяв схожості особи, а не обробціодягу.

Богдан Умський, що замовив йому 1768 року серію портретів опікунів Московського виховного будинку, нарікав, що такий молодий художник «за славою став пихатий і важливий»[14]. Згідно запису в журналі Опікунської ради від 22 листопада 1768 року, за портрети С. В. Гагаріна, П. І. Вирубова і І. Н. Тютчева, він отримав по 100 рублів: «Покладемо академіку пану Рокотову за написання ним трьох опікунських портретів за кожен по сту, разом триста Рубльов видати з опікунською суми і надалі написанні таких видавати за кожен по сту Рубльов»[15]. Хоча останній портрет не було закінчено, його також було викуплено і він, серед інших, перебував у Виховному будинку до революції. Це було останнє офіційне замовлення, прийняте Рокотовим — відтоді він працював тільки для приватних клієнтів.

З кінця 1760-х до початку 1790-х років художник написав «всю Москву». З-під його пензля вийшли цілі фамільні галереї (наприклад, графів Воронцових), що зображують представників двох-трьох поколінь однієї родини. У радянський час вважалося, що Рокотов протиставляв холодному парадному живопису сановного Петербургу портрети нарочито теплі, невимушені, інтимні, що свідчать про близьке знайомство художника з моделями. Неприйняття зовнішніх ефектів, всього показного проявляється в прихованості почуттів моделей, їх внутрішньої зосередженості, емоційної приглушенности[8].

У 1772? році Рокотов став одним із засновників Московського англійського клубу, поставивши один з шести підписів під його правилами. За деякими припущеннями, на піку успіху він приєднався до братства масонів[16][17]; у всякому разі, він виписував новиковський журнал «Ранкове світло». В 1776 році, не маючи власної сім'ї, він виклопотав вільну своїм племінникам, віддав їх у кадетський корпус і зробив своїми спадкоємцями.

У 1781 році придбав земельну ділянку на Старій Басманний, у парафії церкви великомученика Микити.

Пізній Рокотов[ред. | ред. код]

Приклади портретів пізнього періоду

Кількість портретів, приписуваних Рокотову, вражає — при тому, що працював він не дуже швидко («ніколи швидше місяці не рабатывал що-небудь з натури»[9]). Ймовірно, багато які з них були виконані разом з учнями (так, в 1787 році в будинку Рокотова жили четверо кріпаків, і серед них два брати-учні, 27-річний Петро та 25-річний Іван Андрєєви).

У 1780-ті роки з рокотовськоїроботи зникає та рокайльний відтінок, що надавав їм атмосферу таємничості. «На зміну ваблячому присмерку приходять виразніші барвисті тони, об'єми стають більш визначеними»[8]. Пізніші московські портрети Рокотова ошатніші та імпозантніші за колишні — ближче до панівної в ті часи стилістики класицизму. Художник більш ретельно «виписує повітряні мережива, переливи атласних стрічок і шовкових суконь, гру світла на коштовних прикрасах», однак завчена міміка і напружений погляд часто не пускають глядача всередину образу[18]. Жіночі портрети, як правило, овальної форми. В обличчях моделей все частіше прослизає гордовитість, усвідомлення своєї переваги над оточуючими[8].

«Будинок Рокотова» на розі Старої Басманної та Токмакова провулка.

Після розгрому московських масонів продуктивність Рокотова різко падає. Останні відомі роботи датуються початком 1790-х років; фарби на них вкрай скупі, майже монохромні. Ці особливості прийнято пояснювати ослабленням зору художника[18].

Про останніх двадцяти роках життя відомостей збереглося небагато. Виховані ним племінники зробили успішну військову кар'єру, дослужилися один — до звання майора, інший — штабс-капітана.

Художник помер в Москві 12 (24) декабря 1808 року. Похований племінниками на кладовищі Новоспаського монастиря, де його могила швидко загубилася.

Спадщина[ред. | ред. код]

У провінційних музеях і приватних колекціях зберігається безліч портретів в рокотовському стилі. Імена більшості моделей втрачені і вгадуються більш або менш точно. Очевидно, в Москві кінця XVIII століття існувало ціле «коло Рокотова»[18]. Творчі особливості художників, що наслідували знаменитого майстра, в тому числі його безпосередніх учнів, досі прояснені погано — відповідно, весь цей масив живопису продовжує повя'зуватись саме з Рокотовим.

Ім'я і творчість художника до початку XX століття навіть у мистецтвознавчих виданнях згадували рідко. У його «поверненні» величезна заслуга належить Сергію Дягілєву, який влаштував у 1905 році в Петербурзі в Таврійському палаці «Історико-художню виставку російських портретів».

Портрет А. П. Струйської

Інтерес широкої публіки до портретиста XVIII століття був підтриманий Миколою Заболоцьким, який на портрет А. П. Струйської в 1953 році написав вірш, що став хрестоматійним:

Её глаза — как два тумана, Полуулыбка, полуплач, Её глаза — как два обмана, Покрытых мглою неудач.
Соединенье двух загадок, Полувосторг, полуиспуг, Безумной нежности припадок, Предвосхищенье смертных мук.

У 1978 році на південному заході Москви, в районі Ясенів, з'явилася вулиця Рокотова. У 2008 році у Новоспаському монастирі було встановлено пам'ятний камінь[19]. У 2010 році Пошта Росії випустила марки, присвячені художнику.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела
  1. Ф. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 25 вересня 2016. 
  2. Федор Рокотов: самый таинственный портретист русского Просвещения. Процитовано 20 серпня 2016. 
  3. Лебедев А. В. Фёдор Степанович Рокотов. — М.: Искусство, 1945. — С. 11
  4. Михайлов А. И. К биографии Ф. С. Рокотова // «Искусство». — 1954. — № 6. — С. 76—78.
  5. Фёдор Рокотов // Энциклопедия Кругосвет
  6. Ф. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 25 вересня 2016. 
  7. Проблемы развития русского искусства XVIII-первой половины XIX века. Л., 1986. Стр. 35.
  8. а б в г Рокотов Федор Степанович // Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978.
  9. а б http://elar.urfu.ru/bitstream/10995/22681/1/iurg-2008-55-12.pdf
  10. Збереглись в копії художника А. Зяблова
  11. Ф. С. Рокотов, художник — Биография, картины. Часть 1. Архів оригіналу за 1 грудня 2013. Процитовано 25 вересня 2016. 
  12. Записки Якоба Штелина об изящных искусствах в России. Т. 1. М., 1990. Стр. 67.
  13. И. М. Долгорукий. Капище моего сердца… М., 1890. Стр. 157.
  14. Э. 
  15. Портрет князя С. Архів оригіналу за 12 вересня 2007. Процитовано 25 вересня 2016. 
  16. Рокотов. // Москва. Энциклопедический справочник. М.: Большая Российская Энциклопедия, 1992.
  17. http://books.google.ru/books?id=S18TBAAAQBAJ&pg=PA25
  18. а б в www.school.edu.ru :: Рокотов, Федор Степанович. Архів оригіналу за 5 грудня 2016. Процитовано 25 вересня 2016. 
  19. Открыт и освящен закладной камень памятника художнику Федору Рокотову
Коментарі

Література[ред. | ред. код]

  • Сучков С. В. {{{Заголовок}}}. — 30 000 прим. (обл.)
  • Молева Н. Загадки Рокотова. — М., 1994.
  • Ільїна Т. В., Станюкович-Денисова О. Ю. Російське мистецтво 18 століття. — М: Юрайт. — С. 482—495. — ISBN 978-5-9916-3527-1.

Посилання[ред. | ред. код]