Карцев Роман Андрійович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Карцев.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кац.
Карцев Роман Андрійович
рос. Роман Аншелевич Кац
Ім'я при народженні рос. Роман Аншелевич Кац
Народився 20 травня 1939(1939-05-20)
Одеса, Українська РСР, СРСР
Помер 2 жовтня 2018(2018-10-02) (79 років)
Москва, Росія[1]
  • зупинка серця
    • Поховання Троєкуровське кладовище
    Національність український єврей
    Громадянство СРСР СРСР → Росія Росія
    Діяльність актор
    Alma mater Російський університет театрального мистецтва
    Роки діяльності з 1960
    IMDb ID 0440248
    Нагороди та премії
    Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня Медаль «У пам'ять 850-річчя Москви» медаль «Ветеран праці»
    Заслужений артист РРФСР Народний артист Російської Федерації
    CMNS: Карцев Роман Андрійович у Вікісховищі

    Карцев Роман Андрійович (Кац Роман Аншелевич, нар. 20 травня 1939, Одеса, Українська РСР, СРСР — 2 жовтня 2018, Москва, Росія) — радянський, російський актор естради, театру і кіно єврейського походження. Заслужений артист РРФСР (1990). Народний артист Росії (1999).

    Життєпис[ред. | ред. код]

    У 1962-1969 рр. — артист Ленінградського театру мініатюр під керівництвом Аркадія Ісааковича Райкіна. Заочно закінчив акторський факультет ГІТІСу (1972).

    Більше 30 років виступав у дуеті з Віктором Ільченком (Карцев і Ільченко) в жанрі естрадної репризи. У глядацької аудиторії дует здобув величезну популярність.

    З 1988 року Карцев і Ільченко виступали в Московському театрі мініатюр під керівництвом М. М. Жванецького.

    Після смерті свого партнера Віктора Ільченка (1992), актор виступав на естраді з моноспектаклями.

    Грав в українських кінокартинах: «Операція Герцог» (1971, музичний фільм; агент), «Хвилі Чорного моря» (1975, антрепренер Дацарилла Хороброго), «Чарівний голос Джельсоміно» (1977, реж. Т. Лисиціан; шкільний вчитель), «Довга пам'ять» (1975, реж. Р. Віктюк).

    Знімався в популярних кінофільмах: «Собаче серце» (1988, Швондер), «Биндюжник і Король» (1989, В. Аленіков; Лазар Боярський); «Небеса обітовані» (1991, Соломон), «Пророцтво» (1993, патріот-антикомуніст) та «Старі шкапи» (2000, Йосип Лазовський) режисера Ельдара Рязанова; «Майстер і Маргарита» (2005, Максиміліан Андрійович Поплавський, дядько Берліоза), «Посмішка Бога, або Чисто одеська історія» (2008, реж. В. Аленіков; Перельмутер), «У стилі Jazz» (2010, реж. С. Говорухін; одеський таксист) тощо.

    Багато часу проводив в Україні. Після Майдану і трагічних подій в Одесі у травні 2014 року він досить різко висловлювався про зміну влади в Україні. «Віктор Янукович мав під корінь викорчувати цей майдан. Потім приєднались бандити, хулігани, фашисти, які там ходять. Це ж — нелюди, це ж вбивці, їм все одно, кого вбивати. Вони поранених добивали в Одесі», — заявляв у коментарях російським ЗМІ у травні 2014 року. В іншому інтерв'ю у 2014 році він сказав: «Я об'їздив всю Україну з Заходу на Схід, десятки разів був у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Дніпропетровську. Прекрасно приймали, шикарно розуміють гумор». «А тепер Україна лежить, і її, лежачу, деякі добивають», — додав він. А вже у 2015 році його висловлювання про Україну дещо змінилися. «Україна для мене — болюча тема. Я там виріс, я дуже люблю цю країну і вважаю, що ми, тобто Росія, неправі. Україна лежить зараз, і ми б'ємо лежачого. А лежачого не б'ють. Треба навпаки — підставити плече»[2].

    Помер 2 жовтня 2018 року у віці 79 років[2][3].

    Фільмографія[ред. | ред. код]

    • 1967 — Аркадій Райкін. Адреса: Театр (фільм-спектакль)
    • 1971 — Операція «Герцог» (короткометражний) — агент
    • 1975 — Хвилі Чорного моря — антрепренер Дацарілла Безстрашного
    • 1975 — Мініатюри. М. Жванецький (короткометражний)
    • 1976 — Важкий день — понеділок (короткометражний)
    • 1977 — Чарівний голос Джельсоміно — шкільний учитель
    • 1979 — Дюма на Кавказі — Лефер, кредитор Дюма
    • 1983 — Золота рибка (фільм-спектакль) — артист Карцев
    • 1985 — Довга пам'ять — дядя Яша
    • 1988 — Собаче серце — Швондер, голова будинкового комітету
    • 1989 — Биндюжник і король — Боярський
    • 1989 — Нечиста сила — Щербатий
    • 1991 — Як це робилося в Одесі (фільм-спектакль)
    • 1991 — Небеса обітовані — Соломон
    • 1992 — Квартира — Генріх Іванович Валенчік
    • 1992 — Ноїв Ковчег
    • 1993 — Передбачення — патріот-антикомуніст
    • 2000 — Старі шкапи — Йося, директора театру
    • 2005 — Майстер і Маргарита — Максиміліан Андрійович Поплавський
    • 2008 — Посмішка Бога, або Чисто одеська історія — Перельмутер
    • 2010 — У стилі джаз — одеський таксист

    Озвучування[ред. | ред. код]

    • 1979 — Олімпійський характер (анімаційний) — Філін
    • 1987 — Контакти і конфлікти (анімаційний)

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. ↑ Большая российская энциклопедия — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.
    2. ↑ а б Помер російський артист Роман Карцев. BBC News Україна (en-GB) . 2 жовтня 2018. Архів оригіналу за 2 жовтня 2018. Процитовано 2 жовтня 2018.
    3. ↑ Помер Роман Карцев /Укрінформ, 2.10.2018/. Архів оригіналу за 3 жовтня 2018. Процитовано 2 жовтня 2018.

    Література[ред. | ред. код]

    • Всемирный биографический знциклопедический словарь. М.

    Посилання[ред. | ред. код]

    Перегляд цього шаблону
      Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
    Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
    Генеалогія та некрополістика
    Нормативний контроль
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карцев_Роман_Андрійович&oldid=42333952