Рослинність Полтавської області — Вікіпедія

Флора Полтавської області нараховує близько 2 тисяч видів різних систематичних груп рослин. Серед видів місцевої флори близько 1500 видів рослин з відділу покритонасінних, 3 види голонасінних, 16 видів папоротеподібних, 9 видів хвощів, 3 види плаунів, а також по 160 видів мохів і лишайників.

Понад 300 видів вищих рослин на Полтавщині мають обмежений ареал або зменшуються чисельно внаслідок зміни умов навколишнього середовища чи безпосереднього знищення їх місцезростань. 8 видів рослин, що трапляються на території області, занесені до Світового Червоного списку, 7 — до Червоного Європейського списку, 66 видів — до «Червоної книги» України; близько 170 видів взяті під охорону за рішенням Полтавської обласної ради (або є регіонально рідкісними і потребують охорони). До «Зеленої книги» України належать 19 типових і рідкісних рослинних угруповань. Найефективніший шлях збереження рідкісних рослин та угруповань з їх участю — створення об'єктів природно-заповідного фонду на територіях їх зростання.

Основними природними рослинними угрупованнями на території Полтавщини є ліси, луки і болота, степи, а також водна рослинність. Сучасний рослинний покрив області значно відрізняється від природного і є наслідком інтенсивної господарської діяльності: ліси на значних площах були вирубані, степи майже повсюди розорані. Цим обумовлені зміни видового складу та поширення рослин і тварин. Домінуючими стали угрупування агрокультурної рослинності та польових бур'янів, рудеральної рослинності, штучних деревних насаджень.

Рослини, що охороняються за приналежністю до середовища
Рослинні угруповання Занесені до «Червоної книги України» Охороняються за рішенням Полтавської обласної ради
Широколистяні ліси — діброви Зозулині черевички справжні, лілія лісова, гніздівка звичайна, любка дволиста, тюльпан дібровний, підсніжник білосніжний, цибуля ведмежа, лунарія оживаюча, рябчик руський, глід український, булатка великоквіткова Плаун булавоподібний, ряст порожнистий, ряст Маршалла, зубниця бульбиста, дзвоники персиколисті, проліска дволиста, проліска сибірська, конвалія звичайна, осока кореневищна
Степи Сон чорніючий, астрагали блідий і шерстистоквітковий, брандушка різнокольорова, крокус сітчастий, пирій ковилолистий, ковили волосиста, вузьколиста, Лессінга тощо Горицвіт весняний і волзький, шавлія поникла, вишня степова, мигдаль степовий, півники карликові й угорські, ломиніс цілолистий, льон австрійський і багаторічний, ефедра двоколосна, кермек широколистий
Луки Пальчатокорінник м'ясо-червоний і Пальчатокорінник Фукса, зозулинець шоломоносний, зозулині сльози яйцеподібні, рябчик малий Косарики тонкі, родовик лікарський, валеріана висока, півники сибірські
Болотна рослинність Зозулинець болотний, коручка болотна, жировик Лезеля, лікоподієлла заплавна Сфагнові мохи, росичка круглолиста, оман високий, гірчак зміїний, журавлина болотна, білозір болотний
Водна рослинність Сальвінія плаваюча, водяний горіх плаваючий, альдрованда пухирчаста Латаття біле, пухирник малий і пухирник звичайний

Ліси[ред. | ред. код]

Дуб червоний

Полтавщина належить до малолісних і лісо-дефіцитних областей України. Лісистість її території разом з чагарниками і лісосмугами на початку XXI століття становить 9,55 % (274,6 тис. га). Середня лісистість України становить понад 15 %; світу — 29 %.

На території області основними типами лісів є широколистяні дубові (діброви) і хвойні соснові (бори).

У І тис. до н. е. ліси займали близько половини сучасної території Полтавської області. Широколистяні ліси-діброви простягалися смугами шириною 10-25 км уздовж переважно правих підвищених схилів долин найбільших річок краю, інколи вкриваючи майже всю східну частину вододільних плато. Особливо активно лісові масиви знищувалися упродовж XVI — XVII століть. Наприкінці XIX століття їх площа скоротилася у 4 — 5 разів (лісистість становила 4,5 %). Нині від дубових пралісів уціліли тільки окремі лісові масиви (наприклад, урочище Парасоцьке біля Диканьки).

Ліси на берегах Ворскли у Полтаві

Діброви зростають на опідзолених ґрунтах, які підстилаються лісоподібними суглинками. Супутниками дуба звичайного у дібровах є липа серцелиста, клен гостролистий, ясен звичайний, рідше — граб звичайний (у західній частині області). Східна природна межа поширення граба проходить по правобережжю Ворскли. Кленово-липові, ясеневі, грабові діброви мають багатий видовий склад та складну структуру — деревний, чагарниковий і трав'янистий яруси. У цих лісах поширені також лишайники, мохи, гриби. Весною в дібровах розвиваються ефемероїди, які створюють в них тимчасовий покрив (проліски, рясти, анемони, пшінка, зубниці тощо).

Один гектар полтавської діброви у віці 100 років за вегетаційний період випаровує 1200 т води, регулюючи її баланс у природі, а також продукує 3 т кисню за рік і очищає 18 млн м3 повітря від вуглекислого газу та відфільтровує 32-68 т пилу і газів.

У прируслових частинах заплав зустрічаються ділянки чорнотополевих (осокорових), біловербових, а в притерасових западинах — заболочених чорновільхових лісів. Ділянки осикових лісів є повсюди на вологих місцезростаннях. На північному заході області зустрічаються ліси за участю берези повислої.

Бори і субори (сосново-дубові ліси) приурочені до перших надзаплавних або борових переважно піщаних терас лівобережжя великих і середніх річок. Серед них переважають штучні соснові насадження на пісках.

Ліс виконує водоохоронні, водорегулюючі, ландшафтноутворюючі, кліматорегулюючі, ґрунтозахисні, санітарно-гігієнічні, рекреаційні і культурно-естетично-виховні функції. Ліси та зелені зони навколо міст є важливими об'єктами рекреації. Лісові ресурси області невеликі (за їх потенціалом область займає 15 місце в Україні). Запаси деревини на землях лісового фонду в середньому становлять 143 м3/га. Усі ліси віднесені до природоохоронних і рекреаційних. У них дозволяються лише рубки догляду, санітарні та вибіркові лісовідновлювальні роботи.

Сосна Палласа

Активні лісовідновні заходи розпочалися у другій половині ХХ ст. Значно вирубані у роки Другої світової війни і в період відбудови, ліси ще не відновили оптимальної вікової структури, тому в лісовому фонді області близько 90 % площ належить молоднякам та середньовіковим насадженням. Дещо змінився видовий склад лісів, у зв'язку з насадженнями інтродукованих видів дерев (сосен Палласа і Банкса — у штучних борах; дуба червоного — у листяних лісах).

Загальна площа лісів збільшилася від 168 тис. га у 1945 р. — до 278 тис. га у 2007 році (на 2/3), а запас деревини — майже у 2 рази. На землях області створено понад 40 тис. га захисних протиерозійних насаджень на ярах, балках, пісках і берегах водойм, а також більше 20 тис. га полезахисних смуг у полях. Закріплені Шишацька та Новосанжарська піщані арени, сформовано зелені зони навколо міст та промислових центрів області.

Захисні лісонасадження на пісках, ярах і крутосхилах, полезахисні лісосмуги в сівозмінах поглинають стік з прилеглих полів, захищають поверхню ґрунтів від водної і вітряної ерозії, зменшують швидкість вітру і цим знижують показники випаровування вологи, сприяючи підвищенню врожайності. Ліси відіграють важливу роль у створенні ресурсів чистої води.

Лісосмуги (придолинні, прибалочні, прияружні, придорожні, полезахисні) та інші штучні насадження складаються в основному із посадок дуба, білої акації, різних видів тополь, кленів тощо.

За розрахунками фахівців, лісистість Полтавщини мала б зрости від 9,6 % до 25-28 %. Потрібно продовжити лісонасадження на еродованих землях, розширювати зелені зони міст.

Чагарникові, зарості найчастіше є залишками лісів. Вони розташовуються, в основному на схилах балок і річкових долин. На схилах зустрічаються тернові зарості з домішкою кущів глодів, шипшини, жостеру проносного, іноді бруслини європейської, бузини чорної, клену татарського та польового, груші звичайної і навіть порослевої форми дуба. Майже завжди в них є залишки лісового наземного покриву з домішкою бур'янів.

Степи[ред. | ред. код]

Куничник наземний

Степи ще у XVIII столітті були домінуючим типом рослинності на території сучасної Полтавщини. Найпоширенішими були лучні степи з переважанням кореневищних злаків та різнотрав'я, характерні для лісостепової зони. Лише на південному сході Полтавщини, в умовах більш посушливого клімату, сформувались справжні, різнотравно-типчаково-ковилові степи. Степова рослинність була пристосована до дефіциту зволоження і надмірного вмісту легкорозчинних солей у ґрунтах (переважно карбонатів, у південній частині області — сульфатів і хлоридів). Для неї був характерний великий щорічній приріст рослинної маси, розвинена дернина, степова повстина із відмерлих стебел і листя.

Від степів збереглись лише невеликі ділянки, в основному на прирічкових схилах і крутосхилах окремих балок. Значна частина таких степових ділянок є вторинними, післялісовими. Вони страждають від інтенсивного випасу домашніх тварин і випалів сухої рослинності.

Залишки лучно-степової рослинності місцями поєднуються з чагарниками (зіновать, дрік, вишня степова, терен степовий, глід, жостір проносний, шипшина). Найпоширенішими видами багаторічних злаків у лучних степах є костриця валіська (типчак), тонконіг бульбистий та вузьколистий, куничний наземний, житняк гребінчастий, рідше зустрічається ковила волосиста (тирса). Серед лучно-степового різнотрав'я переважають рослини з родин губоцвітих, бобових, розових, айстрових. Весною на степових схилах квітують ефемероїди, серед яких є рідкісні види (крокус сітчастий, брандушка різнокольорова, адоніс весняний, гіацинтик блідий, сон чорніючий тощо).

Конюшина повзуча

Серед сучасної природної рослинності області найбільші площі займає лучна рослинність. За місцем розташування розрізняють луки: заплавні (у долинах річок), суходільні (на схилах, де рослини живляться переважно водами атмосферних опадів), низинні (з близьким рівнем ґрунтових вод). У цілому, більше половини площі луків на Полтавщині зростають на засолених ґрунтах (ці луки називають галофітними).

Рослинність луків досить різноманітна і представлена багаторічними трав'янистими рослинами, більш вимогливими до ґрунтового зволоження ніж степові. Важливою біологічною особливістю багатьох лучних рослин є здатність, до відростання після скошування або поїдання тваринами. Луки — це цінні кормові угіддя, які інтенсивно використовуються як сіножаті або пасовища.

Для заплавних луків характерні конюшина біла й конюшина червона, люцерна, тонконіг вузьколистий, пирій повзучий, мітлиця біла, лисохвіст лучний, куничник наземний, келерія Делявіня; для болотистих лук — тонконіг болотний, бекманія звичайна, мітлиця собача і мітлиця повзуча, лепешняк водяний, очеретянка звичайна, осоки струнка, лисяча та інші; для суходільних луків — тонконіг лучний і тонконіг вузьколистий, вівсяниця лучна і червона, тонконіг бульбистий, осока рання тощо; для галофітних луків — покісниця розставлена, мітлиця біла, скорзонера дрібноквіткова, кермек, айстра солончакова, кульбаба солончакова.

Найбільші площі болотної рослинності приурочені до заплав річок, в основному їх притерасових частин. Майже всі вони належать низинного типу (живляться підземними водами). На Придніпровській терасовій низовині багато солонцюватих боліт. За характером рослинності болота Полтавщини в основному трав'янисті — високотравні (із переважанням очерету й рогозу) та осокові, рідше лісові (чорновільхові, вербові) й чагарникові (в основному з верби попелястої). Дуже рідко зустрічаються верхові сфагнові лісові болота (у північних і західних районах).

Прибережно-водна і водна рослинність[ред. | ред. код]

Очерет звичайний

Прибережно-водна і водна рослинність складається як із водоростей, так і з вищих водних рослин. У залежності від глибини, вони утворюють прибережно-водні (очерет, рогіз, лепешняк, стрілолист тощо) та водні угрупування. Останні включають екологічні групи:

  1. рослини з плаваючим листям (прикріплені — латаття, глечики; вільно плаваючі — ряска, жабурник);
  2. рослини, занурені у воду (прикріплені — рдести; вільно плаваючі — кушир, елодея);
  3. придонні рослини (водяний різак).

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]