French
DeutschРосійсько-перська війна (1804—1813) — Вікіпедія
| Російсько-перська війна 1804-1813 років | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Російсько-перські війни | |||||||
 «Живий міст» Франц Рубо. Зображено епізод, коли 493 російських солдата два тижні відбивали атаки двадцятитисячної перської армії. Для переправлення гармат довелося організувати живий міст з тіл солдатів. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Російська імперія |  Персія | ||||||
| Командувачі | |||||||
| П. Д. Ціціанов І. В. Гудович О. П. Тормасов | Фетх Алі-шах Аббас-Мірза | ||||||
| Військові сили | |||||||
| 10 000 | 50 000 | ||||||
Російсько-перська війна 1804–1813 років — причиною війни послужило приєднання Східної Грузії до Росії, прийняте ще Павлом I 18 січня 1801 р.
Передісторія[ред. | ред. код]
Входження Грузії до складу Російської Імперії[ред. | ред. код]
Для об'єднання усіх складових частин та захисту проти зовнішніх та внутрішніх ворогів керівні кола Грузії сподівалися отримати фінансову та військову допомогу від Російської імперії. Розпочаті від 16 століття дії у цьому напрямку до кінця 18 ст. не давали бажаних результатів. Тільки від середини 18 ст. Російська імперія вирішила використати Грузію для боротьби із своїми східними конкурентами. З початком російсько-турецької війни 1768 року Росія направила до Грузії невелике військо під командуванням генерал-майора Тотлебена (нім. Gottlob Curt Heinrich von Tottleben), яке ніяк не допомогло Грузії, що виступила у цій війні на боці Росії.
На другому етапі взаємодії з Росією звернення Іраклія II збіглося з тогочасними планами Росії, спрямованими на захоплення Персії, а потому й Індії, через Грузію. Тому перемовини завершилися підписанням російсько-грузинського трактату в Георгієвську (24.7.1783). Наслідком підписання угоди був напад Персії на Грузію, що зазнала у цій війні поразки.
Після цього, замість об'єднання Грузії при допомозі Росії, відбулося її приєднання до Російської імперії.
1801 року Павло I підписав указ про включення східної Грузії до складу імперії як адміністративної одиниці. Цим указом був анульований Георгіївський трактат і Грузія була поставлена у становище колонії.
Така ж доля спіткала незабаром й інші частини Грузії. При цьому «приєднання» відбувалося не лише мирним шляхом, але й силою війська. Останніми були приєднані Сванетія (1856), Абхазія (1864), Батум та Артвин (1878). Так завершилося об'єднання майже усієї історичної Грузії, але вже під владою Росії [1].
Останній картлійсько-кахетинський цар із династії Багратіонів, Георгій XII, помер незадовго до оголошення анексії.
Під виглядом «мирного приєднання» Грузія була захоплена і, фактично, стала колонією Російської імперії. Як визнали самі росіяни:
Почався безсоромний колоніальний грабунок Грузії. У селян «відчужувалася» земля, знищувалися цілі селища, чинилися незліченні знущання, безкарні вбивства. З установ була вигнана грузинська мова і насильно введена російська, якої населення не розуміло. Всіляко знищувалися всі ознаки національної незалежності [2]. Оригінальний текст (рос.)Начался беззастенчивый колониальный грабеж Грузии. У крестьян «отчуждались» земли, уничтожались целые селения, чинились бесчисленные издевательства, безнаказанные убийства. Из учреждений был изгнан грузинский язык и насильно введен русский, которого население не понимало. Всячески уничтожались все признаки национальной независимости.
Антиросійські повстання жорстоко придушувалися.
Хронологія[ред. | ред. код]
- 12 вересня 1801 р. Олександр I (1801–1825) підписав «Маніфест про заснування нового правління в Грузії», Картлі-Кахетинське царство входило до складу Росії і ставало Грузинської губернією імперії. Далі були приєднані Бакинське, Кубинське, Дагестанське і інші царства. 1803 року приєднані Мінгрелія і Імеретинське царство.
- 3 січня 1804 р. — штурм Гянджі в результаті якого Гянджинське ханство ліквідується і входить до складу Російської імперії.
- 10 червня 1804 перський шах Фетх-Алі (Баба-хан) (1797–1834), який вступив у союз з Великою Британією, оголосив війну Росії.
- 8 червня авангард загону Ціціанова під командуванням Тучкова, виступив у напрямку до Єревана. 10 червня у урочища Гюмрі авангард Тучкова змусив відступити перську кінноту.
- 19 червня загін Ціціанова підійшов до Єревана і зустрівся з армією Аббас-Мірзи. Авангард генерал-майора Портнягіна в той же день не зміг з ходу оволодіти ечміадзинським монастирем і змушений був відступити.
- 20 червня в ході битви під Єреваном, основні сили росіян розбили персів і змусили їх відступити.
- 30 червня загін Ціціанова перейшов річку Зангу, де в ході запеклого бою захопив перські редути.
- 2 липня росіяни повністю оточили Ериванську фортецю.
- 17 липня під Єреваном перська армія під командуванням Фетх Алі-Шаха атакувала російські позиції, проте успіху не досягла.
- 4 вересня за великих втрат росіяни зняли облогу з Ериванської фортеці і відступили до Грузії.
- На початку 1805 року загін генерал-майора Несветаєва зайняв Шурагельський султанат і приєднав його у володінні Російської імперії. Ериванський правитель Мухаммед-хан з 3000 вершниками не зміг вчинити опір і змушений був відступити.
- 14 травня 1805 між Росією і Карабаським ханством був підписаний Кюрекчайський договір. За його умовами, хан, його спадкоємці та все населення ханства переходило під владу Росії. Незадовго до цього, Карабаський хан Ібрагім-хан вщент розбив при Дізані перське військо.
- Слідом за цим, 21 травня, Шекинський хан Селім-хан виявив бажання вступити в підданство Росії і з ним був підписаний аналогічний договір.
- У червні Аббас-Мірза зайняв фортецю Аскеран. У відповідь російський загін Карягіна вибив персів із замку Шах-Булах. Дізнавшись про це, Аббас-Мірза оточив замок і почав вести переговори про його здачу. Але російський загін не думав про здачу, їх головною метою було затримати перський загін Аббас-Мірзи. Дізнавшись про наближення шахської армії під командуванням Фетх Алі-Шаха, загін Карягіна вночі покинув замок і пішов до Шуші. Незабаром у Аскеранської ущелини загін Карягіна зіткнувся з загоном Аббас-Мірзи, але всі спроби останнього розбити російський табір не мали успіху.
- 15 липня основні сили росіян деблокували Шуші і загін Карягіна. Аббас-Мірза дізнавшись про те, що основні сили росіян покинули Єлизаветпіль, обхідним шляхом виступили і осадили Єлизаветпіль. До того ж, йому відкривався шлях на Тифліс, який залишився без прикриття.
- 27 липня ввечері загін в 600 багнетів під командуванням Карягіна несподівано атакував табір Аббас-Мірзи під Шамхором і вщент розбив персів.
- 30 листопада 1805 загін Ціціанова переходить через Куру і вторгається в межі Ширванського ханства, і 27 грудня Ширванський хан Мустафа-хан підписує договір про перехід у підданство Російської імперії.
- Тим часом, 23 червня каспійська флотилія під командуванням генерал-майора Завалішина зайняла Ензелі і висадила десант. Проте вже 20 липня їм довелося покинути Ензелі і взяти курс на Баку. 12 серпня 1805 каспійська флотилія кинула якір в Бакинській бухті. Генерал-майор Завалішин запропонував Бакинському хану Гусейнгулу хану проект договору про перехід у підданство Російської імперії. Однак переговори успіху не мали, бакинці вирішили чинити серйозний опір. Все майно населення було вивезено заздалегідь в гори. Тоді протягом 11 днів каспійська флотилія бомбардувала Баку. До кінця серпня, висадився загін, що опанував передовими укріпленнями перед містом. Ханські війська вийшли з фортеці, були розбиті. Проте великі втрати від зіткнень, а також брак боєприпасів змусили 3 вересня зняти облогу з Баку та 9 вересня повністю покинути бакинську бухту.
- 30 січня 1806 Ціціанов з 2000 багнетами підходить до Баку. Разом з ним до Баку підходить каспійська флотилія і висаджує десант. Ціціанов зажадав негайної здачі міста. 8 лютого повинен був відбутися перехід Бакинського ханства в підданство Російської імперії, проте під час зустрічі з ханом, генерал Ціціанов і підполковник Ерістов були вбиті двоюрідним братом хана Ібрагім беком. Голова Ціціанова була відправлена Фетх Алі-шаху. Після цього генерал-майор Завалішин вирішив покинути Баку.
Призначений замість Ціціанова І. В. Гудович влітку 1806 розгромив Аббас-Мірзу при Каракапеті (Карабах) і підкорив Дербентське, Бакинське (Баку) і Кубинське ханства (Куба). Розпочата в листопаді 1806 року російсько-турецька війна змусила російське командування укласти взимку 1806–1807 років Узун-Кіліське перемир'я з персами. Але в травні 1807 Фетх-Алі вступив в антиросійський союз з наполеонівською Францією, і в 1808 військові дії поновилися. Росіяни взяли Ечміадзін, в жовтні 1808 розбили Аббас-Мірзу при Карабабі (на південь від озера Севан) і зайняли Нахічевань. Після невдалої облоги Єревана Гудович був замінений О. П. Тормасовим, який в 1809 відбив наступ армії на чолі з Фетхом-Алі в районі Гюмрі — Артік і зірвав спробу Аббас-Мірзи захопити Гянджу. Персія розірвала договір з Францією і відновила союз з Великою Британією, яка ініціювала укладення персо-турецької угоди про спільні операції на кавказькому фронті. У травні 1810 армія Аббас-Мірзи вторглася в Карабах, але нечисленний загін П. С. Котляревського завдав їм поразки біля фортеці Мігрі (червень) та на річці Аракс (липень), у вересні. перси були розбиті під Ахалкалакі, і тим самим російські війська завадили персам з'єднатися з турками.
Після завершення в січні 1812 російсько-турецької війни і укладення мирного договору, Персія стала схилятися також до примирення з Росією. Але звістка про вступ Наполеона I до Москви зміцнила військову партію при шахському дворі; в південному Азербайджані для нападу на Грузію була сформована армія під керівництвом Аббас-Мірзи. Проте Котляревський, перейшовши Аракс, 19—20 жовтня (31 жовтня — 1 листопада) розгромив у багато разів переважаючі сили персів біля Асландузького броду і 1 (13) січня взяв Ленкорань. Шаху довелося вступити в мирні переговори.
12 (24) жовтня 1813 був підписаний Гюлістанський мирний договір (Карабах), за яким Персія визнала входження до складу Російської імперії східної Грузії і Північного Азербайджану, Імереті, Гурії, Мінгрелії і Абхазії; Росія отримала виключне право тримати військовий флот на Каспійському морі.
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Персидские войны России // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890–1907. (рос.)
- А. В. Шишов. Схватка за Кавказ. — М.: Вече, 2007. — С. 172–214. (рос.)
| |||||