French
DeutschРубчаківна Ярослава Іванівна — Вікіпедія
| Рубчаківна Ярослава Іванівна | |
|---|---|
| Псевдо | Ярослава Барнич, Рубчак-Барничева |
| Народилася | 1900 Чортків |
| Померла | 29 березня 1980 Клівленд |
| Національність | українка |
| Діяльність | співачка (сопрано), драматична актриса (субрета), режисер |
| Відома завдяки | за виступами в театрі «Українська бесіда» |
| Батько | Іван Рубчак |
| Мати | Катерина Рубчакова |
| Родичі | сестри Ольга і Надія (актриси) |
| У шлюбі з | композитор Барнич Ярослав Васильович |
| Діти | доньки Лідія і Ірина |
Ярослава Іванівна Рубчаківна, у шлюбі Барнич (Барничева) (*1900, Чортків — † 29 березня 1980, Клівленд) — українська акторка, співачка (сопрано), декламаторка, театральна режисерка, діаспорянка. Відома за виступами в театрі «Українська бесіда». Активістка Українського народного союзу з 1953.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилась 1900 року в Чорткові в сім'ї видатних діячів української культури Івана Рубчака і Катерини Рубчакової. Зі своїми молодшими сестрами Ольгою і Надією, а також з дітьми інших акторів театру «Руська бесіда» навчалась у школі, не бачачи батьків по 10 місяців на рік. Канікули були для дітей акторів святом, оскільки вони могли їздити до батьків, які перебували на гастролях. Там вони за підтримки батьків і їх друзів (серед яких був Лесь Курбас) ставили спектаклі, а Ярослава режисувала такі вистави. Про один з таких епізодів під час гастролей у Ходорові Рубчаківна згадувала у своїх спогадах 1973 року.[1]
Після смерті матері Ярослава Рубчаківна стала провідною акторкою Львівського театру «Руська бесіда» (з 1922 до 1925).[2] З цим театром виступала також на Тернопільщині.
В останній поставі Олександра Загарова на галицькій сцені («Отело» В. Шекспіра) грала Емілію, а її молодша сестра Надія Рубчаківна грала Дездемону.[3]
Під час роботи у Львові побралася з диригентом «Руської бесіди» Ярославом Барничем.[4]
З 1925 до 1928 — в Ужгородському театрі, в якому чоловік працював музичним керівником і диригентом.
з 1929 до 1939 вела аматорські театри у Самборі і Станіславові. До Самбора в аматорський театр запрошувала також професійних акторів. Як співачка і декламаторка виступала на концертах товариства «Боян». Чоловік вчителював у цих містах, а з 1939 працював диригентом Станіславівського муздрамтеатру.
В роки німецької окупації мешкала з чоловіком у Львові, де він був диригентом Львівської опери.
В еміграції[ред. | ред. код]
Згодом в еміграції — Західна Німеччина (1944–1949), США (з 1949). В США проживала з родиною спочатку у Філадельфії, згодом у Лорейні, а пізніше в Клівленді (штат Огайо). У 1951–1966 чоловік працював художнім керівником та диригентом Українського хору імені Тараса Шевченка у Клівленді. Ярослава Рубчаківна-Барнич була активісткою Українського народного союзу, вчителювала в Школі українознавства.[5], як активістка УНС пропонувала створити Театральну студію.[6]
14 березня 1965 як режисерка Ярослава Рубчаківна поставила оперу Миколи Аркаса «Катерина» з ініціативи й за підтримки хору імені Т. Шевченка, керованого чоловіком.[7]
У 1973 році дала інтерв'ю газеті «Свобода», в якому згадувала дитячі роки в Україні[1]:
 |  |
Померла 29 березня 1980 року в Клівленді (Огайо, США). Похована 2 квітня 1980 на цвинтарі святих Петра і Павла в Пармі.[8]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Ярослава Барнич. Дар дітей акторів для НТШ // Свобода. 23 лютого 1973
- ↑ Віра Дмитрів. Примадонна Галицької Мельпомени [Архівовано 14 травня 2015 у Wayback Machine.]iplus.net.ua
- ↑ Лужницький Григор Леонід. Український театр. Наукові праці, статті, рецензії: Збірник праць у 2 томах. — Львів: 2004. с. 265
- ↑ Ковтун, В., Монолатій, І. Українські січові стрільці — лицарі рідного краю. — Коломия, 2007. — С. 153
- ↑ Золотий ювілей школи українознавства товариства «Рідна школа» у Клівленді. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 21 березня 2015.
- ↑ Наше Життя (Our Life). 4 квітня 1963 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 квітня 2015. Процитовано 21 березня 2015.
- ↑ Сіяюча й ясна, немов весна. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 21 березня 2015.
- ↑ Ярослава Барнич. Некролог. — Свобода, 22 квітня 1980
Посилання[ред. | ред. код]
- Фотографія Ярослави Барнич 1960 року у статті про її чоловіка — «Справжнього автора „Гуцулки Ксені“ повернуто із забуття»
- Ярослава Рубчаківна // Визначні постатті Тернопілля: біографічний збірник. — К.: Дніпро, 2003. — С. 165
- П. Медведик. Рубчаківна Ярослава // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — ISBN 978-966-528-279-2. — С. 202.
- Борис Мірус. Спогади артиста. «Друзі про нього». — Тернопіль. — 2000. — С. 174.
- Барнич, Ярослава. Як творилась нова українська оперета // Наш театр: книга діячів українського театрального мистецтва. 1915–1975. Т. 1 / за ред.: Г. Лужницького, Л. Полтави. — Нью-Йорк ; Париж ; Сідней: ОМУС, 1975. — 848 c.