French
DeutschСаломе Зурабішвілі — Вікіпедія
| Саломе Зурабішвілі სალომე ზურაბიშვილი | ||||
.jpg) | ||||
| ||||
|---|---|---|---|---|
| з 16 грудня 2018 | ||||
| Прем'єр-міністр: | Мамука Бахтадзе Георгій Гахарія Майя Цкітішвілі[ka] (в. о.) Іраклі Гарібашвілі Іраклі Кобахідзе | |||
| Попередник: | Георгій Маргвелашвілі | |||
| ||||
| 20 березня 2004 — 19 жовтня 2005 | ||||
| Прем'єр-міністр: | Зураб Жванія Міхеіл Саакашвілі (в. о.) Зураб Ногаїделі | |||
| Попередник: | Тедо Джапарідзе | |||
| Наступник: | Гела Бежуашвілі | |||
| ||||
| 2003 — 2004 | ||||
| Міністр: | Домінік де Вільпен | |||
| Попередник: | Мірей Мюссо | |||
| Наступник: | Філіп Лефор | |||
| Ім'я при народженні: | Саломе Ніно Зурабішвілі | |||
| Народження: | 18 березня 1952 (72 роки) Париж, Франція | |||
| Національність: | грузинка | |||
| Країна: |  Франція (до 2018), Грузія | |||
| Релігія: | грузинське православ'я | |||
| Освіта: | Інститут політичних досліджень, Колумбійський університет | |||
| Партія: | «Шлях Грузії»[ka] безпартійна (з 2011) | |||
| Батько: | Леван Зурабішвілі[ka] | |||
| Мати: | Зейнаб Кедія[ka] | |||
| Шлюб: | Ніколоз Ґорестані, Жанрі Кашія | |||
| Діти: | двоє дітей | |||
| Автограф: |  | |||
| Нагороди: |
| |||
|
| ||||
Саломе́ Зурабішві́лі (груз. სალომე ზურაბიშვილი, фр. Salomé Zourabichvili; нар. 18 березня 1952, Париж, Франція) — грузинська державна діячка, французька та грузинська дипломатка, чинна Президентка Грузії з 16 грудня 2018 року.
Лідерка партії «Шлях Грузії». Раніше — голова «Громадського руху Саломе Зурабішвілі» (2005—2006), міністр закордонних справ Грузії (2004—2006), надзвичайний і повноважний посол Франції в Грузії, глава Генерального секретаріату національної оборони Франції з міжнародних питань і стратегії (2001—2003). Тривалий час працювала в МЗС Франції. Має грузинське громадянство.
Біографія[ред. | ред. код]
Саломе Зурабішвілі народилася 18 березня 1952 в Парижі у сім'ї грузинських політичних емігрантів Левана Зурабішвілі (1906—1975) та Зейнабі Кедії, які залишили Грузію в 1921. Дід по батькові — Іван Іванович Зурабішвілі — входив в уряд незалежної Грузії у 1918 та 1921.
У 1972 закінчила Паризький інститут політичних досліджень та у 1973 — Колумбійський університет в США. Володіє грузинською, французькою, англійською, німецькою, італійською мовами.[1]
Змінила багато посад у французьких зовнішньополітичних відомствах:
- У 1974 розпочала свою дипломатичну кар'єру в міністерстві європейських і закордонних справ Франції.
- У 1974—1977 — 3-я секретарка Посольства Франції в Італії.
- У 1977—1980 — 2-а секретарка постійної місії Франції в ООН.
- У 1980—1984 — співробітниця центру аналізу і прогнозування центрального апарату МЗС Франції.
- У 1984—1988 — 1-а секретарка посольства Франції в США.
- У 1989—1992 — 2-а секретарка посольства Франції в Чаді.
- У 1992—1993 — 1-а секретарка постійної місії Франції в НАТО.
- У 1993—1996 — заступниця французького постійного представника у Європейському Союзі.
- У 1996—1997 — технічна радниця кабінету Міністерства Європи та закордонних справ.
- У 1997—1998 — інспекторка МЗС Франції.
- У 1998—2001 — працівниця Управління МЗС Франції з питань стратегії, безпеки та роззброєння.
- У 2001—2003 — очолила Генеральний секретаріат національної оборони Франції з міжнародних питань і стратегії.
- У 2003—2004 — Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Грузії.
З 20 березня 2004 року до 19 жовтня 2005 була міністеркою закордонних справ Грузії. Стала першою жінкою, яка очолила міністерство закордонних справ Грузії[2]. Це рішення Саакашвілі обговорив з французьким президентом Жаком Шираком, заявивши після цього, що «дипломата такого класу у Грузії ніколи не було».
Одним зі своїх головних успіхів на посту міністра закордонних справ Зурабішвілі вважала прийняття рішення про виведення з країни російських військових баз. В одному зі своїх виступів вона навіть заявила, що вважає це історичним досягненням.
20 жовтня 2005 була знята з міністерської посади. Зняттю передував різкий виступ Зурабішвілі в ефірі телеканалу «Руставі-2». Вона звинуватила партію «Єдиний національний рух» і особисто спікерку Ніно Бурджанадзе в прагненні встановити в країні «кланову диктатуру». На думку спостерігачів, конфлікт між Зурабішвілі і Бурджанадзе був викликаний тим, що глава МЗС намагалася підпорядкувати собі всю роботу послів, які часто діяли керуючись вказівками парламенту.
З 2005 пішла в опозицію до Міхеїла Саакашвілі. У 2005 створила та очолила опозиційний «Громадський рух Саломе Зурабішвілі», з березня 2006 — політичну партію «Шлях Грузії». Заявила, що у російсько-грузинській війні 2008 першою почала не Росія, а саме Грузія[3]. Розповідаючи про програму партії, Зурабішвілі пропонувала орієнтуватися на «реальну і ефективну демократію», а також на «грузинські цінності, виправдані історією». Основним зовнішньополітичним партнером Грузії екс-міністр назвала США.
В листопаді 2010 заявила про відхід від грузинської політики. За її словами, вона прийняла це рішення, переконавшись, що в Грузії немає демократії, і опозиція не може працювати в країні. Повідомлялося, що Зурабішвілі очолить комісію Ради безпеки ООН з питання санкцій проти Ірану.
28 листопада 2018 як незалежна кандидатка, при підтримці правлячої «Грузинської мрії», на виборах обрана президентом Грузії. Зурабішвілі здобула перемогу в другому турі з результатом 59,56 %.[4]
Інавгурація обраного президента, згідно з Конституцією Грузії, відбулася 16 грудня 2018.
Родина та особисте життя[ред. | ред. код]
У шлюбі із першим чоловіком Ніколозом Ґорестані народилося двоє дітей: дочка Кетеван і син Теймураз.
Вдруге Саломе Зурабішвілі була одружена з радянським дисидентом та журналістом Жанрі Кашією (нар. 1939 — пом. 2012), який отримав політичний притулок у Франції, а згодом продовжив кар'єру журналіста в незалежній Грузії.
Геллен Каррер-д'Анкосс [en] (уроджена Зурабішвілі), двоюрідна сестра, є постійною секретаркою Французької академії наук.
Іван Зурабішвілі, дідусь по батьку, входив в уряд незалежної Грузії у 1918 та 1921. Ніко Ніколадзе, прадідусь, був засновником морського порту в Поті та ініціатором будівництва грузинської залізниці. Обидва вони були соратниками письменника та громадського діяча, «батька грузинської нації» Іллі Чавчавадзе.
Має два громадянства — французьке та грузинське.
Нагороди та почесні звання[ред. | ред. код]
Франція:
Інші держави:
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Salomé Zourabichvili (2006) Une femme pour deux pays. Grasset, ISBN 2-246-69561-9
- Salomé Zourabichvili (2007) « fermer Yalta», Cahiers de Chaillot, Institut de sécurité de l'Union européenne
- Salomé Zourabichvili (2008). Les cicatrices des Nations: L'Europe malade de ses frontières. Bourin, ISBN 978-2-84941-075-2
- Salomé Zourabichvili (2009) « la tragédie géorgienne» . Grasset
- Salomé Zourabichvili (2011) « l'exigence démocratique» Bourin éditeur
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Official web site of the President of Georgia. president.gov.ge. Архів оригіналу за 12 липня 2021. Процитовано 16 серпня 2021.
- ↑ Henry Foy (25 October 2018), Frenchwoman frontrunner to become Georgia's next president [Архівовано 18 листопада 2018 у Wayback Machine.] Financial Times.
- ↑ Шанс для партії Саакашвілі: президентські вибори у Грузії пішли не за сценарієм влади [Архівовано 30 листопада 2018 у Wayback Machine.] «Європейська правда»
- ↑ Саломе Зурабішвілі – новий президент Грузії: що про неї відомо. 24 Канал. Процитовано 4 січня 2019.
 | Це незавершена стаття про грузинського політика чи політикиню. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
| |||||||||||||
| ||||||||
.svg){kind=small}
| |||||
