Сапеляк Степан Євстахійович — Вікіпедія

Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами. (травень 2017)
Степан Сапеляк
Степан Сапеляк, 2010
Народився 26 березня 1951(1951-03-26)
село Росохач Чортківського району, УРСР
Помер 1 лютого 2012(2012-02-01) (60 років)
Україна Харків, Україна
Громадянство СРСР СРСР → Україна Україна
Національність українець
Діяльність поет, політико-громадський діяч, письменник, публіцист, літературознавець, мистецтвознавець
Мова творів українська
Роки активності 1973–2012
Напрямок неоромантизм
Жанр вірш
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Премії Літературно-мистецька премія ім. І. Франка, Національна премія України імені Тараса Шевченка, Літературно-мистецька премія імені братів Левка та Богдана Лепких, Літературно-мистецька премія ім. В. Свідзінського, Перша літературна премія (диплом) Фонду Волиняків-Швабінських Українського вільного університету
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Степа́н Євста́хійович Сапеля́к (26 березня 1951,[1] с. Росохач Чортківського району Тернопільської області — 1 лютого 2012, Харків) — український поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, правозахисник, громадський діяч. Учасник «Росохацької групи». Член Національної спілки письменників України (1991), міжнародного ПЕН-клубу (1992), Української Гельсінської спілки (1987).

Життєпис[ред. | ред. код]

Дитинство та ранні юнацькі роки[ред. | ред. код]

Степан Сапеляк народився в селі Росохачі неподалік Чорткова, на півдні Тернопільщини. Батько родом з Перемишля (нині Польща) — український лемко, вірний греко-католик, муляр і рільник. Мати — Ганна родом з Тернопільщини, разом із своєю матір'ю Анастасією співали в хорі церкви святого Миколая.

Навчався у середній освітній та музичній спеціальній школах за класом духових інструментів у м. Заліщиках (у Росохачі була лише восьмирічна школа), які закінчив у 1969 році. Одними з перших книг, прочитаних Степаном, були «Коли ще звірі говорили» та «Лис Микита» Івана Франка.

Студентські роки та перший період творчості[ред. | ред. код]

Навчався на філологічному факультеті Львівського університету у 1969—1973 рр.

Степан Сапеляк — студент Львівського університету 1972 р. (світлина зі студентського квитка, вилученого при арешті).

За словами самого Степана Сапеляка, «в цей час жив самопідбадьорюванням, писав вірші і тихенько записував героїчні пісні ОУН-УПА „за волю святую“ супроти „сов'єтів“… Готував рукопис книги „День молодого листя“, (свій майбутній „кримінал“!)».

29 жовтня 1972 р. після чергових арештів (Ігоря Калинця та інших) написав відкриту заяву на ім'я тодішнього Генсекретяря КПРС Леоніда Брежнєва та Першого секретаря КПУ Володимира Щербицького, у якій висловив незгоду супроти арештів та свавілля української інтелігенції.

1972 року Сапеляк надіслав до видавництва збірку поезій, яку один із рецензентів охарактеризував як «націоналістичну».

17 листопада 1973 році був виключений з комсомолу, а згодом і з вишу. З лютого 1973 року перебуває під слідством в Тернопільському КДБ, як учасник молодіжної підпільної групи, яка у ніч 22 січня 1973 р. на честь 50-річниці Акту Злуки УНР і ЗУНР у м. Чорткові вивісили жовто-блакитні прапори й розклеїли летючки із протестом й закликом: «звільнити політв'язнів із радянських тюрем й концтаборів». Слідчими органами КДБ йому було інкриміновано «написання й виготовлення віршів тенденційно націоналістичних, що опорочують своїм змістом радянський та суспільно-політичний лад Союзу РСР», віршів антирадянського «наклепницького» змісту з метою «підриву й повалення суспільно-політичного ладу в СРСР та відриву Радянської України від Союзу…», а також звинувачення у так званій «антирадянській агітації та пропаганді».

На засланні[ред. | ред. код]

19 лютого 1973 року заарештований та 24 вересня 1973 засуджений Тернопільським обласним судом за частиною 1 ст. 62 КК УРСР («Антирадянська агітація і пропаганда») та ст. 64 («Організаційна діяльність та участь в антирадянській організації») до 5 років позбавлення волі та 3 років заслання.

Степан Сапеляк під час заслання в Хабаровському краї, де він працював електриком.

Покарання відбував в концтаборах та тюрмах ГУЛАГу міст Пермі, Владимира, Північного Уралу, Охотського узбережжя Хабаровського краю та в Казанському централі. На засланні був на Колимі та в Хабаровському краї.

В ув'язненні брав активну участь у концтабірному русі Опору.

10 грудня 1975 р. академік А. Сахаров у своїй Нобелівській лекції, «Світ. Прогрес. Права людини», зачитаній в Осло Оленою Боннер, зокрема, говорив:

…Я не можу сьогодні розповідати конкретні судові справи, конкретні долі... Я просто назву тут, у цьому залі, імена деяких відомих мені в'язнів. Як ви уже чули вчора, я прошу вас уважати, що всі в'язні совісті, усі політв'язні моєї країни розділяють зі мною честь Нобелівської премії Миру…

Серед 129 прізвищ в'язнів совісті 74-м він назвав прізвище Степана Сапеляка.

Другий період творчості та громадсько-політичної діяльності[ред. | ред. код]

В 1983 році «під гласним наглядом» КДБ був поселений у смт Безлюдівка під Харковом. Пізніше — жив у Харкові в районі Залютине[2]. У 1984 р. за книгу віршів «День молодого листя» був прийнятий до Міжнародного Пен-клубу (згодом один із засновників українського відділення ПЕН)[3].

Сапеляк так згадує про цей період свого життя:

…Це мої найплідніші й золоті просвітки творчости. І це мої болісні і найтрудніші роки життя. Роки «над прірвою» і роки під високою зорею. Де єдиний вихід – оживляти й виробляти власну чесну думку, відстоювати поняття свободи та християнських цінностей у житті й мистецтвах. І щасливий був я, бо вчителя мав за всіх обставин мого артизму, звитяжця й поета – Ігоря Калинця…[4]

1986 — співфундатор Української асоціації незалежної творчої інтелігенції[5].

З лютого 1987 року стає членом Української Гельсінської Групи[6][7].

Того ж 1987 р. увійшов до редколегії позацензурного самвидавчого, громадсько-політичного часопису «Український вісник» (за його участі вийшло п'ять чисел журналу та інформаційних бюлетнів)[8] На пропозицію В. Чорновола підписував статті та добірки власним прізвищем, а не псевдонімом[9].

7 грудня 1987 р. — співфундатор і член Ініціативної групи мистців пера і пензля, театру і кіно — Української Асоціації незалежної творчої інтелігенції ([УАНТІ]) і відповідальний редактор (у співпраці з поетом М. Даньком) за друге число нелегального мистецького видання «Кафедра» за сприяння [УАНТІ][10][11].

Від 1987 — член редакційної колегії «Українського вісника», до 1988 — співредактор незалежного позацензурного часопису «Кафедра» у місті Львів, від 1989 — відповідальний редактор за подальші випуски цього часопису в Харкові.

17 липня 1988 р. — заснував Гельсінську Групу в м. Харкові, яку очолював 1988—1990 рр. до її реорганізації в Республіканську партію, яку також і очолював[12]. У серпні 1988 р. вперше в у Харкові підняв жовто-блакитний прапор біля пам'ятника Тарасові Шевченкові з активістами УГГ[13].

1988 р. Степану Сапеляку присуждена премія Літературного фонду ім. Івана Франка в Чикаго (США)[14].

Степан Сапеляк (ліворуч) під час зустрічі з прем'єр-міністром Канади Мартіном Браяном Малруні англ. Martin Brian Mulroney (крайній праворуч) (19 квітня 1989 р., Оттава, Канада).

1989 р. (від 30 січня — до 20 травня 1989 р.) — здійснив тримісячний робочий візит до Канади, США, Великої Британії та Західної Німеччини. 19 квітня Степан Сапеляк мав робочу зустріч з Прем'єр-міністром Канади Мартіном Брайяном Малруні та відвідав Палату громад у столиці Канади Оттаві[15].

1989—1993 рр. стажувався на філолологічно-філософському факультеті Українського Вільного Університету (УВУ) в м. Мюнхен (Німеччина). Співфундатор Української асоціації незалежної творчої інтеліґенції (1986).

Степан Сапеляк під час зустрічі з президентом канадійського відділення Міжнародного ПЕН-Клубу, членом Спілки письменників Канади Гремом Гібсоном (Graeme Gibson, ліворуч від поета), відомою письменницею та громадським Діячем Маргарет Етвуд (Margaret Atwood, праворуч з краю) та іншими канадійськими письменниками (14.04.1989 р. Торонто, Канада)

1989 р. — засновник філії Української Гельсінкської Спілки в Харкові[16].

За доби незалежної України[ред. | ред. код]

У 1991 році реабілітований Генеральною Прокуратурою України «за відсутністю складу злочину»[17]. Того ж року прийнятий до Спілки письменників України[18][19][20]

Від 1993 р. працює заступником головного редактора відродженого часопису «Основа» (редактор В. Ілля, Київ)[21]. 1993 р. Комітетом з державних премій України поету Степану Сапеляку за збірку поезій «Тривалий рваний зойк» присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка в галузі літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики за вагомий внесок у розвиток культури[22] У 1994 році присуджено Всеукраїнську літературно-мистецьку премію ім. Левка та Богдана Лепкого за книгу «Журбопис» та публікації в журналі «Тернопіль»[23].

Родина[ред. | ред. код]

У Степана Сапеляка було три дружини та четверо дітей: двоє синів та дві доньки. Один з них ще учень, другий нещодавно одружився. Одна донька закінчила Харківську Державну Академію Культури, друга навчалася у консерваторії в Москві[24]. Мати Галина мешкає у Тернопільській області.

Помер 1 лютого 2012 р. у м.Харків. За попередньою інформацією, причиною передчасної смерті став інсульт.

Творчість[ред. | ред. код]

Степан Сапеляк, 2010

Про творчість Степана Сапеляка висловлювалися різні відомі літературні та культурні діячі:

…Його творчість у найтяжчу годину уособлювала незламність духу і громадянську совість сучасної української літератури… (Олесь Гончар)
…Поезії Сапеляка – це небуденне явище нашої української літератури, якщо коротко - - явище сумлінне й совісне в нашій літературі…» (Дмитро Павличко)
…Книжки письменника Сапеляка – це світла пам'ять, що відбилася пронизливою чистотою і духовною висотою цілого покоління з відчуттям зрячої душі в атмосфері духовного й національного зубожіння…» (Джеймс Мойс – голова Конгресового Комітету США, професор Національного університету «Києво-Могилянська Академія»)

«Во ім'я Слова»[ред. | ред. код]

Збірка поезій «Во ім'я Слова»[25].

Анотація до книги:

Нова книга лауреата Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка Степана Сапеляка – осягання й вага слова. Слова будителя. Слова сакрального. Слова, як вищого Дару Божого... Через причастя Апостольського Псальму, слова Шевченкового, поет повертає загальнолюдські цінності, його цілющі духовні начала на многотрудній «кроткій» стезі власної поезії й есеїстики.

Замість переднього слова статті С. Сапеляка, надруковані в газеті «Літературна Україна» від 19 травня 2007, 9 листопада 2006 та 30 березня 2006 рр.

«Хроніки дисидентські від головосіку»[ред. | ред. код]

Збірка мемуарів «Хроніки дисидентські від головосіку»[26].

Анотація до книги:

Спогади відомого діяча українського національно-визвольного руху 70-х — 90-х років ХХ ст., поета Степана Сапеляка розповідають про його тернистий життєвий шлях: арешт за «антирадянську агітацію та пропаганду», сидіння в радянських концтаборах, діяльність в УГС, участь у харківських акціях протесту, що наближали здобуття Україною незалежності. У книзі друкуються також документи пов'язані з правозахисною діяльністю С. Сапеляка, статті з періодичної преси, листи, фотоматеріали.

Передні слова: М. Жулинський та Дж. Мейс.

«Хроніки дисидентські від головосіку»[ред. | ред. код]

Невольнича мемуаристика «Хроніки дисидентські від головосіку».

Анотація до книги:

Спогади відомого діча українського національно-визвольного руху 70-х - 90-х років ХХ ст., поета Стпана Сапеляка розповідають про його тернистий життєвий шлях: арешт за вивішення у січні 1973 року, разом з товаришами, синьожовтих прапорів у с. Росохач Тернопільської обл., сидіння в радянських концтаборах, діяльність в УГС, участь у харківських акціях протесту, що наближали здобуття Україною незалежності.

У книзі друкуються також документи пов'язані з правозахисною діяльністю С. Сапеляка, статті з періодичної преси, листи, фоотматеріали.

«Незів'яле листя»[ред. | ред. код]

Збірник поезій «Незів'яле листя»[27].

Анотація до книги:

Книга «Незів'яле листя» - це діалог з першою книгою «День молодого листя», за яку поет зазнав репресій, морального терору за радянських часів.

Книга з відтінком виклику стероризованій пам'яті України, як застереження історичній амнезії. Це слово стоїцизму, з яикм поет зносив свою долю, нині актуальне у нашому порізненому суспільстві. Константою книги «Незів'яле листя» є мотив честі й гідності людини, що являє належну офірність на вівтар вітчизни високою вірою і йде від священних джерел. Другий розділ книжки - любовна лірика поета.

«Кричі часу»[ред. | ред. код]

«Кричі часу»[28].

Анотація до книги:

До нової книги поета, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка Степана Сапеляка «Кричі часу» - увійшли твори медитативного осмислення стану між миттю майбутнього і миттю минулого. Стану міфотворення життя у передчутті апокаліпсисного часу. У цьому світі Добро і Зло не умовні і не позачасові сили. Вони застосовні до кожного вчинку й події, віддають відгомоном у минулому і майбутньому. Автор будує свої образи на опнятті тривалості, оживлення минулого, на повторному переживанні історії через вчення Христа.

У нього слово належить тільки Абсолюту. Життя Сапеляк бачить через Слово Боже... І тужить Богомир'ям неврем'яних літ...

«І каміння те стало хлібами…» Т. 1[ред. | ред. код]

Збірник поезій «І каміння те стало хлібами…». Том перший[29].

Анотація до книги:

До першого тритомного видання вибраних творів видатного українського поета, громадсько-політичного й культурного діяча, лауреата Національної премії України імені Т. Г. Шевченка Степана Сапеляка (нар. 1951 р.) увійшли кілька статей про його життєвий і творчий шлях та основна частина тому - поезії, написані автором у різні роки, зокрема й у часі довголітніх ув'язнень та заслань, яких зазнав поет в імперсько-тоталітарній державі «єдино за слово своє».

Мегаметафора, використана в назві тритомника, промовисто нагадує про камені, якими незрідка буває побите все чесне й звитяжне і які в іторичній перспективі перетворюються на духовний хліб для людини, суспільства, нації, коли ті здобувають більшу свободу й завдяки цьому осягають глибшу правду. Особливості авторського правопису збережено.

«І каміння те стало хлібами…» Т. 2[ред. | ред. код]

Збірник есеїв, рецензій, статей «І каміння те стало хлібами…». Том другий[30].

Анотація до книги:

У другому томі тритомного видання вибраних творів Степана Сапеляка представлені його літературно-критичні, публіцистичні статті й есе, розвідки в царині живопису, виступи, звернення тощо. Із них постає незглибимий космос індивідуальної, вистражданої естетики поета, приступної щиро зацікавленому, інтелектуально й художньо проникливому читацькому світосприйняттю, чільними в якому є передусім віра й пошук Абсолюту, Україна, ї наскрізна буттєво-історична й етноприхологічна ідея, суспільна демократія та свобода людини.

Особливості авторського правопису збережено.

«І каміння те стало хлібами…» Т. 3[ред. | ред. код]

Збірник спогадів, листувань, нотатків із щоденника «І каміння те стало хлібами…». Том третій[31].

Анотація до книги:

Центральною частиною третього тому вибраних творів Степана Сапеляка є «Хроніки дисидентські від головосіку», які розповідають про тернистий шлях поета: арешт за «антирадянську агітацію та пропаганду», сидіння в радянських концтаборах, діяльність в УГС. Це також чи не найяскравіші сторінки національно-визвольних змагань під час «перебудови», зокрема на Слобожанщині, одним із лідерів яких був сам автор. До тому увійшли інтерв'ю, листування, щоденникові записи, у яких теж виразно відтворена прежита епоха, гостро і глибоко аналізуються явища, події, факти, моделюється майбутнє, базоване на історично тяглих, незвищимих українських цінностях.

Особливості авторського правопису збережно.

«Журбопис»[ред. | ред. код]

Збірка віршів та публіцистики «Журбопис»[32].

Анотація до книги:

«Журбопис» — книга лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка Степана Сапеляка. До неї увійшли поетичні твори — «як осмислення свободи у передчутті апокаліпсисного часу», що і є своєрідним потоком поетичної свідомості автора поза ув'язненням. До цієї ж музи автор долучає частковий епістолярний доробок акцій протесту супроти комуністичного режиму в різні роки ув'язнення. Уперше друкується низка імпресіоністичних спостережень на сучасне малярство харківських художників, а також у книжці використані архівні світлини автора на засланні, в еміграції, в Україні.

«Страсті до любові»[ред. | ред. код]

Збірка поезій «Страсті до любові»[33].

У анотації до книги зазначено:

Степан Сапеляк — представник поетичного покоління, що активно увійшло в літературу на початку сімдесятих, коли, за словами автора, «такі поняття, як поет і імперія, були не сумісні». Збірка «Страсті по любові», видана харківським «Майданом», удостоєна премії імені Володимира Свідзинського.
…Образ Сапеляка і не абстрактний і не невтральний, його фарби виразно національні, фолкльорні, релігійні. Тут спектр широкий і багатий…

(Олександр Борисенко — д-р філології, професор кафедри всесвітньої літератури. Університет Торонто, Канада._

«Тривалий рваний зойк»[ред. | ред. код]

Збірка поезій «Тривалий рваний зойк»[34].

Анотація до книги:

…Нарешті ми, співвітчизники Степана Сапеляка, маємо змогу познайомитися э його творчістю, яка вистояла в часи найлютіших випробувань, що випали на долю поета, якому виповнилося сорок років, який эалишився вірним своєму моральному виборові: за слово відповідати перед Богом, перед совістю, перед своїм людським призначенням на 3емлі. Книга «Тривалий рваний зойк» вміщує поезії, написані протягом двадцяти років. Вона відбиває духовні пошуки людей, які не могли змиритися з олжею, що вкривала минуле і сучасне України, яким не байдуже її майбуття.

Передмову до книги Степана Сапеляка написав відомий український поет Павло Мовчан.

Редактор Л. В. Голота.

«З гіркотою в камені»[ред. | ред. код]

Збірка поезій «З гіркотою у камені»[35].

В анотації до книги зазначено:

Метафоричний образ є не лише назвою збірки, він є всією її матерією. Можна так чи так ставитися до такої метафоричности, яка балянсує десь на межі парадоксу, по-різному оцінювати той чи той образ або вираз.

Матеріял для закидів теж є i, природно, що не все в збірці рівне. Але ж хто може сумніватися, що перед нами поет — сучасний і незвичний, обдарований дивовижним багатством образних уявлень, чи сумніватися в чесності його голосу і щирості його болю? (Приготовано до друку із запису на тасьмі із передавань радіостанції «Свобода» програми літературного критика, грудень 1988. — Ред.)

(Олександр Борисенко — д-р філології, професор кафедри всесвітньої літератури. Університет Торонто, Канада.)

«Без шаблі і вітчизни»[ред. | ред. код]

Збірка віршів «Без шаблі і вітчизни»[36]

Більшість віршів Сапеляка в цій збірці відносяться до 80-тих років, є кілька із кінця 70-тих років. Велика їх частина писана на засланні. Безпосередньо про неволю, як таку, поет не пише, але вона відчувається із кожного рядка, в настрою вірша, в підборі образів. В поезіях Сапеляка велика сила. Вони діють тією силою змісту, який віддає сила форми у зоровому читанню, але ще сильніше вони впливають як читати ix голосно. Вони вимагають дуже доброго читця, який віддав би всі нюанси глибини поетової думки в дуже вишуканій, але сильній у своїй щирості, формі.

(Аріядна Шум — літературознавець, Торонто, Канада)

Публікації творів[ред. | ред. код]

  • Сапеляк С. Борюкалися дві сили: Добірка віршів //Кафедра. — 1988. — № 2. — С. 133-137.
  • Сапеляк С. Звернення на захист ідеї творчої свободи в національній культурі // Кафедра. — 1988. — № 2. — С. 27-31.
  • Сапеляк С. Герніка Чорнобиля; І озовімося — мій дім, мій храм: [Вірші] // Сучасність. — 1988. — № 7-8. — С. 15-20.
  • Сапеляк С. З гіркотою в камені: Поезії // Сучасність, 1989. — 160 с.
  • Сапеляк С. П'ята печать: [Вірші] // Сучасність. — 1989. — № 2. — С. 25-26.
  • Сапеляк С. Вінніпег. Пам'ятник Т. Шевченкові (епістолярна елегія) // Сучасність. — 1990. — № 3. — С. 8-9.
  • Степан Сапеляк. Скорботний сніг // Дзвін. — 1990, травень. — № 5. — С. 5-9.
  • Сапеляк С. «Вмираємо і живемо…»: Вірш про Ураллаг //Кафедра: Літ.-мист. та наук.-попул. квартальник. — Торонто; Балтимор, 1990. — С. 63-66.
  • Степан Сапеляк. Поезія скорбної України. Перед. Д. Павличка // Київ. — 1990, червень. — № 6. — С. 8-13.
  • Сапеляк С. Тривалий рваний зойк: Поезії. — К.: Рад. письменник, 1991. — 187 с., іл.
  • Степан Сапеляк. Недолею недолю віджену. Післямова С. Йовенко // Вітчизна. — 1991, вересень. — № 9 . — С. 9-13.
  • Степан Сапеляк. Калинові Еллади // Основа. — 1993. — № 23 (1). — С. 84-97.
  • Сапеляк С. Літописемність слова; Таїнство; Калинові еллади: [Вірші] // Тернопіль. — 1993. — № 1. — С. 8-9.
  • Сапеляк С. Із недрукованого: [Вірші] // Русалка Дністрова. — 1993. — № 14 (серп.).
  • Сапеляк С. П'ята печать; Елегія; Поверніться лицем до сонця; Непокора; Свобода; Життя; До терпіння; Пам'яті Є. Плужника; Монолог з минулим; До боягузів; Моє; Вигнання: [Вірші] // З облоги ночі: Зб. невільничої поезії України 30-80р.р. — К., 1993. — С. 268-385.
  • Сапеляк С. Журбопис свободи: (лірико-драм. медитації) // Русалка Дністрова. — 1995. — № 3 (лют.).
  • Сапеляк С. «Я свого серця не переступив…»: [Розм. з поетом вів В. Ханас] // Тернопіль вечірній. — 1995. — 22 квіт.
  • Сапеляк С. Олівці-чарівці; Казочка про дрімайликів-калабайликів; Котики-воркотики-мяуанегдотики; Віршик; У калинки коло млинка: [Вірші] // Тернопіль. — 1995. — № 4. — С.93.
  • Сапеляк С. Із шаблею і Вітчизною // Селянська доля. — 1996. — 1 січ., 20 січ.
  • Сапеляк С. Три елегії у метаморфозах // Тернопіль: Тернопільщина літературна. Дод. № 2. — Тернопіль, 1991. — С. 71.
  • Сапеляк С. «Я б нічого не міняв у своїм житті…»: [З творчого вечора] / Публ. В. Ханаса // Тернопіль вечірній. — 1995. — 24 трав.
  • Сапеляк С. «Моя Україно, смертна Каро…»: [Бесіду вів В.Хмілецький] // Діалог. — 1997. — 25 жовт.
  • Степан Сапеляк. Епістолярні елегії // Кур'єр Кривбасу. — 2006, січень. — № 194. — С. 82-107.
  • Степан Сапеляк. Мазепа // Море. — 2006, лютий. — № 2. — С. 26-29.

Премії та нагороди[ред. | ред. код]

  • 1993 рік — лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Тривалий рваний зойк»[37].
  • 2002 рік — лауреат премії імені Володимира Свідзінського за книгу «Страсті по любові», видану харківським видавництвом «Майдан» [38].
  • 26 листопада 2005 року Степана Сапеляка за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність нагороджено орденом «За заслуги» третього ступеня[39].
  • Лауреат премій імені Левка та Богдана Лепких (1995), імені Володимира Сосюри.
  • 2001 р. — нагороджений Міжнародною медаллю «В'язень сумління» Міжнародного фонду «Смолоскип»[40]. 2003 р. — присуджено Міжнародною Лігою українських меценатів та редколегією журналу «Київ» — літературно-мистецьку премію України ім. В. Свідзінського[41][42].
  • 2005 р. Указом Президента України нагороджений орденом «За заслуги ІІІ ступеня»[43]. 2006 р. президентом Міжнародного Комітету «Amnesty International» на честь 25-річчя заснування УГГ та «Radio Free Europe / Radio Liberty» нагороджений медаллю «В'язень сумління». 2007 р. Обраний Асамблеєю лауреатів Національних премій України ім. Д Т. Г. Шевченка — співголовою Оргкомітету Академії Шевченківських лауреатів (аналог Гонкурівської академії)[44]. 2009 р. За книгу «Хроніки дисидентські від головосіку» (видання друге, доповнене. 2007. Видавництво «Майдан») нагороджений Першою премією та дипломом фонду Волиняків-Швабінських Українського Вільного Університету (Нью-Йорк, США)[45].
  • 18 листопада 2009 р. за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність постановою Президента України Сапеляк С. Є., письменник, голова Харківської філії Української гельсінської спілки нагороджений відзнакою Президента України — Хрестом Івана Мазепи[46]
  • У цей же час був нагороджений почесною подякою «За особистий внесок у боротьбу за незалежність України, відстоювання ідеалів свободи» Президента України[47], почесною грамотою-подякою Верховної Ради України, низкою відзнак громадських, політичних та релігійних організацій[48]. 25 листопада 2003 року О. Омельченком був нагороджений почесною грамотою-подякою Київського міського голови та нагрудним знаком № 3956.
  • 30 березня 2010 в рамках традиційного щорічного конкурсу «Харків'янин року» Харківським Інститутом рейтингових досліджень був номінований почесним званням «Харків'янин 2009 року» в III номінації «Діячі науки, культури, мистецтва»[49].

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

26 березня р. в с. Росохачі на приміщенні школи, де вчився Степан Сапеляк, відкрито меморіальну таблицю.[50]

23 травня 2017 р. на колишньому приміщенні обласного управління КДБ по вул. Коперника в Тернополі, в підвалах якого С. Сапеляка в 1973 р. дев'ять місяців утримували під слідством, встановлено пам'ятну таблицю.

У Харкові 2017 р. засновано Всеукраїнську літературну премію імені С. Сапеляка [Архівовано 26 лютого 2022 у Wayback Machine.]. Серед її перших лауреатів — Б. Мельничук, Василь і Володимир Погорецькі та Петро Сорока з Тернопільщини і група харківських письменників.

Література[ред. | ред. код]

Енциклопедії. Словники. Наукова. Методична.

  • Б. Мельничук. Сапеляк Степан Євстахійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 227—228. — ISBN 978-966-528-279-2.
  • Від Бароко до постмодернізму. Збірник праць кафедри української та світової літератури. — Х.: Майдан, 2006. — С. 284.
  • Історія України. Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. Вид. 2-е // Львів: Світ, 1998. — С. 383.
  • Літературна Харківщина. Довідник // Харків: Майдан, 1995. — С. 281.
  • Не вмирає душа наша: Збірник матеріалів, присвячених 40-річчю від дня заснування Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка // Вид-во «Україна», 2002. — С. 165.
  • Олесь Гончар. З високим ім'ям Кобзаря // Літературна Україна. — 1993. — 11.03. — С. 4.
  • Репресії в Україні (1917—1990 рр.): Науково-допоміжний бібліографічний покажчик / Авт.-упор. Є. К. Бабич, В. В. Патока // К.: Смолоскип, 2007. — С. 358.
  • Ткачук М. П., Богдан Бойчук., Степан Сапеляк (компендій творчості поетів): Навчальний посібник // Тернопіль, 1994.
  • Ткачук М. П. Інтерпретації: Скорботна пісня України (творчий портрет Степана Сапеляка) // Тернопіль, 1999. — С. 123–138.
  • Універсальний словник енциклопедія / УСЕ // К.: Новий друк, 2003. — 3-е видання. — С. 1087.
  • Український Правозахисний Рух. Документи й матеріали / Упорядкував О. Зінкевич / Смолоскип. Торонто-Балтимор, 1978. — С. 418–427.
  • Хто є хто в Україні. Біографічний довідник // К.: Видавництво «К. І. С.», 2007. — С. 861.
  • Шевченківські лауреати. 1962–2007 : енциклопедичний довідник / автор-упор. М. Г. Лабінський ; вступ. слова І. М. Дзюби, Р. М. Лубківського. — 2-ге вид., змін. і доп. — К. : Криниця, 2007. — 768 с. — ISBN 978-966-7575-81-6. — С. 508—509.

Антології. Збірники. Часописи.

  • Антологія української поезії ІІ половини ХХ сторіччя / Упорядик проф. Юрій Ковалів // К.: Гранослов, 2001. — С. 239–243.
  • Білик О. «…В тюрмі був єдино за слово своє». («Житіє» Степана Сапеляка: жанр, композиційна структура) // Слово і час. — 1991, травень. — № 5. — С. 4-14.
  • Богославень: Духовна поезія західноукраїнських авторів. — Тернопіль, 1994. — С. 393—398.
  • Боян: Поезія'97. Збірник // К.: Укр. Письменник,1997. — С. 73-75.
  • Великдень в українській поезії. Антологія / Упоряд. Н. О. Данилевська // Ніжин: ТОВ "Видавництво «Аспект-Поліграф», 2009. — С. 84.
  • Віщий гомін: Укр. Поезія другої половини ХХ ст. / Упоряд. М. О. Сорока // К.: Грамота, 2003. — С. 283–300.
  • Доба короля Данила в науці, мистецтві, літературі: Наукове видання // Львів,2008. — С. 4-6.
  • З облоги ночі: Збірник невольничої поезії України 30-80 рр. // К.: Український письменник, 1993. — С. 378–385.
  • Книга про матір. Антологія: Укр. Поети XIX—XXI ст. / Упоряд. В. Л. Чуйко // К.: Криниця, 2003. — С. 218.
  • Мельничук Б. Степан Сапеляк — лауреат Державної премії України імені Т.Шевченка 1993 року // Тернопіль. — 1993. — № 4. — С. 25. Те ж: Голос народу. — 1993. — 20 берез.
  • Мовчан Павло. Слова, що виголошувались подумки // Сапеляк Степан. Тривалий рваний зойк. — К., 1991.
  • Поезія. 90'2: Збірник // К.: Рад. пис., 1990. — С. 43-47.
  • Різдво в українській поезії. Антологія: християнські вірші // Ніжин: ТОВ «Видавництво „Аспект-Поліграф“», 2010. — С. 255–261.
  • Слобожанська яса. Антологія громадянської лірики кінця XVII — початку XXI століть // Х.: Майдан,2006. — С. 777–786.
  • Слобожанська муза. Антологія любовної лірики XVII-ХХ століть // Х.: Майдан, 2000. — С. 667–674.
  • Слово благовісту: Антологія української релігійної поезії / Упоряд. Т. Ю. Салига // Львів: Світ, 1999. — С. 633–641.
  • Степан Сапеляк — лауреат Державної премії України імені Т. Шевченка 1993 року //Русалка Дністрова. — 1993. — № 7 (берез.).

Бібліографія[51]

  • Хроника текущих событий // Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 33. — С. 34, 35, 47.
  • ХТС // Нью-Йорк: Хроника, 1975, вип. 34. — С. 33.
  • ХТС // Нью-Йорк: Хроника, 1976, вип. 42. — С. 34, 49-50.
  • Страждання і невгнутість Степана Сапеляка // Визвольний шлях. — 1977. — № 3. — С. 302-305.
  • С. Сапеляк. День молодого листя // Брюсель, 1978.
  • ХТС // Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 47. — С. 104, 106, 107, 119, 121, 132—133; вип. 48. — С. 60, 61, 64, 72, 75.
  • ХТС // Нью-Йорк: Хроника, 1979, вип. 51. — С. 98.
  • С. Сапеляк. З гіркотою в камені // Нью-Йорк: Пролог, 1989.
  • С. Сапелякові «пропонують» покаятися: Матеріали і документи // Визвольний шлях. — 1981. — № 10. — С. 1194-1195.
  • С. Сапеляк. Тривалий рваний зойк // К.: Радянський письменник, 1991.
  • Якель Р. «Згустки безслів'я ставали табірною музою» // Молодь України. — 1991. — 3 лип.
  • Габор Н. «Не думав, що маю долю гіршу, ніж інші, знав, що були страшніші долі…»: [Інтерв'ю] // Тернопіль вечірній. — 1991. — 3 лип.
  • Скорботна пісня України: Творчий портрет Степана Сапеляка // Ткачук М. Богдан Бойчук. Степан Сапеляк (компедій творчості поетів): Навч. посібн. — Тернопіль, 1994. — С. 37-58.
  • С. Сапеляк. Журбопис // Харків: Майдан, 1995.
  • Г. Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—1980-х років // К.: Либідь, 1995. — С. 142.
  • Ліберний О. Галицький символ волі у Харкові // Свобода. — 1995. — 26 трав.
  • Ткачук М. Скорботна пісня України: Штрихи до творчого портрета Степана Сапеляка // Дзвін. — 1995. — № 11-12. — С. 156-162.
  • Барна В. У колі земляків // Літ. Україна. — 1995. — 10 серп.
  • Барна В. Символ нескореності духу // Дзвін. — 1995. — № 7. — С. 159.
  • Ліберний О. Галицький символ волі у Харкові // Свобода. — 1995. — 26 трав.
  • Ліберний О. Іменем братів Лепких увінчані лауреати // Свобода. — 1995. — 18 квіт.
  • До джерел любові і болю // Тернопіль вечірній. — 1996. — 26 черв.
  • Мельничук Б. «Для мене найстрашніше — це плач дитини…» // Тернопіль вечірній. — 1996. — 26 черв.
  • Мельничук Б. «Невольничі діалоги»: [Підбірка віршів і листів] // Тернопіль. — 1996. — № 4-5. — С. 3-13.
  • П. С. Осяяння Степана Сапеляка: [Про книгу «Журбопис»] // Форум. — 1996. — № 1. — С. 125-127.
  • А. Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні // К.: Видавництво ім. О. Теліги. — 1998. — С. 208.
  • Плішко С., Радзієвський В. Один з провісників весни // Тернопільська газета. — 1999. — 21 січ., портр.
  • Стожук А. Час совісті при слові дня / Легенда слова // Х.: Майдан. — 2013. — С. 26-35.
  • Мельничук Б. Перейти на другий берег. Присвячено Степанові Сапеляку: спогади, статті, поезії, листи, фото, графіка / Художник Є. Удін. — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2015. — 864 с.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ за паспортними даними 1952
  2. ↑ Во имя слова…[недоступне посилання]
  3. ↑ Епістолярні елегії // Кур'єр крив басу. — січень, 2006. — № 194. — С. 93. Сапеляк, С. Журбопис. — Х.: Майдан, 1995. — С. 71. Ткачук, М. Скорботна пісня України // Дзвін. — листопад, 1994. — № 11. — С. 156—162
  4. ↑ Часопис «Дзвін». — 2007. — № 10. — С. 120.
  5. ↑ Часопис «Кафедра» // Ініціативна група Української Асоціації незалежної творчої інтелігенції УАНТІ. — Львів. — 1988. — № 1 . — С. 3.
  6. ↑ Документи УГГГ. «Харківська правозахисна група». Том IV. С 10.
  7. ↑ «Хроніки диседентські від головосіку» (Київ. «Смолоскип», 2003, серія «Невольнича мемуаристика». С. 162.)
  8. ↑ Український вісник // серія «література Самвидаву України» . — 1988. — № 9-10. — С. 31-32. Український вісник // серія «література Самвидаву України». — 1988. — № 11-12. — С. 238
  9. ↑ Український вісник // серія «література Самвидаву України» . — 1988. — № 11-12. — С. 238
  10. ↑ Шот, М. Життя поета // Урядовий кур'єр. — 20 липня, 2007. — № 128. — С.8. Часопис «Кафедра» // Ініціативна група Української Асоціації незалежної творчої інтелігенції [УАНТІ]. — Передрук закордонного представництва — Нью-Йорк. — Львів-Харків. — 1988. — № 2.
  11. ↑ Часопис «Кафедра» // Ініціативна група Української Асоціації незалежної творчої інтелігенції [УАНТІ]. — Передрук закордонного представництва УГГ. — Харків- Лондон, 1988. — № 2. — С. 78.
  12. ↑ Сапеляк, С. Хроніки дисидентські від головосіку // К.: Смолоскип, 2003. — С. 80-87.
    Український вісник / серія «Література Самвидаву України» // Львів-Харків-Київ. — 1988. — С. 126
  13. ↑ «Хроніки диседентські від головосіку» (Київ. «Смолоскип», 2003, серія «Невольнича мемуаристика». С. 98. 2. Стаття «Крок до хаосу». Автор: А. Макогонов. Газета «Соцхарківщина». 19 липня 1989 р. С. 2)
  14. ↑ Оригінал диплома про нагородження. Знаходиться у Сапеляка С. Є.
  15. ↑ Газета «Свобода» — український щоденник". Нью-Джерсі. США. № 32, 18 лютого 1989 р. Допис «До Канади приїхав з України С. Сапеляк»[недоступне посилання з липня 2019]
  16. ↑ Сапеляк, С. Хроніки дисидентські від головосіку // К.: Смолоскип, 2003. — С. 81−8220/ 1990—1993
  17. ↑ Рішення про реабілітацію Генеральної прокуратури України від 5 червня 1992 року № 13/3952-92: «За відсутністю складу злочину». Довідка про реабілітацію. На підставі Ст. 1 закону УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року.
  18. ↑ Рішення Президії Спілки письменників України. (За поданням Ю. Мушкетика, Дм. Павличка, Ів. Драча).
  19. ↑ Членський квиток № 1222. 19.03.1991 р. Київ.
  20. ↑ Членский билет 16 июля 1991 г. № 1521. Союз писателей СРСР
  21. ↑ Наказ головного редактора редакції журналу «Основа» від 27 березня 1993 року. № 21. Основа. — № 23 (1). — квітень, 1993. — С. 1
  22. ↑ Диплом лауреата Державної премії України ім.. Т. Г. Шевченка. — № 383. З врученням нагородної медалі. № 383 (академік О. Гончар, вчений-секретар з державних нагород Д. Олександровський
  23. ↑ Диплом з врученням медалі. № 107. Голова комітету у справах преси та інформації, головний редактор журналу «Тернопіль» Б. Хижняк
  24. ↑ http://kh.vgorode.ua/news/97651/
  25. ↑ Сапеляк С. Є. Во ім'я Слова: Поезії / — Х.: Майдан, 2007. — 152 °C. — Серія «Поезія Слобожанщини». Художнє оформлення В.Носань. ISBN 978-966-372-138-5.
  26. ↑ Сапеляк С. Є. Хроніки дисидентські від головосіку. Невольнича мемуаристика. Вид. 2-ге, доповнене // Х.: Майдан, 2007. — 252 с. Художнє оформленя В. Носань. ISBN 978-966-372-137-8.
  27. ↑ Незів'яле листя: Поезії. — Х.: Майдан, 2011. — 240 с.
  28. ↑ Кричі часу / Степан Сапеляк. — Харків, 2011. — 112 с.: іл.
  29. ↑ І каміння те стало хлібами… У трьох томах. Поезії. Т. 1 / Переднє слово М. Ткачука, О. Білика. — Х.: Майдан, 2011. — 366 с.
  30. ↑ І каміння те стало хлібами… У трьох томах. Есеї, рецензії, статті. Т. 2 / Переднє слово В. Сагана. — Х.: Майдан, 2011. — 376 с.
  31. ↑ І каміння те стало хлібами… У трьох томах. Спогади, листування, нотатки із щоденника. Т. 3 / Переднє слово М. Жулинського, Д. Мейса. — Х.: Майдан, 2011. — 384 с.
  32. ↑ Сапеляк С. Є. Журбопис: вірші, публіцистика / Худож. Оформл. В. Петрова, Т. Пліски // Х.: «Майдан», 1995. — 93 с. ISBN 5-7707-6111-3.
  33. ↑ Сапеляк С. Є. Страсті по любові: Поезії / Автори вступних статей: О.Борисенко, М.Ткачук,; Живопис В.Гонтарова; Дизайн В. Носаня // Х.: Майдан, 2000. — 132. ISBN 966-7077-84-5
  34. ↑ Сапеляк С. Є. Тривалий рваний зойк: Поезії / Передмова: П. Мовчан // «Радянський письменник». Київ. 1991 189. ISBN 5-333-01080-3
  35. ↑ Сапеляк С. Є. З гіркотою в камені: Поезії / Автор переднього слова*: О.Борисенко. Обкладинка Г. Гірчака, Ілюстрації та мистецьке оформлення В.Бондара. — Бібліотека прологу і сучасности. 1989158. Мюнхен. Німеччина / Stepan Sapeliak. With Bitterness in Stone. Poems. Sučasnist — 1989. Munich. Germany. ISBN 3 89278 017 Х.
  36. ↑ Сапеляк С. Є. Без шаблі і вітчизни: Вірші / Автор переднього слова: А.Шум. Обкладинка та мистецьке оформлення І. Остафійчук. — Асоціація Діячів Української Культури. Бібліотека сучасної поезії. Ч.1. Видання Дослідного Інституту «Україніка».1989128. Торонто. Канада / Stepan Sapeliak. Without Sword and Native Land. Poems. Ukrainica Research Institute — 1989. Toronto. Canada.
  37. ↑ Про присудження Державних премій України імені Т.Шевченка: Указ Президента України // Літ. Україна. — 1993. — 11 берез.
    По Терноп. обл.: Сапеляку Степанові Євстафійовичу — за збірку поезій «Тривалий рваний зойк».
  38. ↑ Островський Ігор. Поет у суспільстві // День. — 2002. — 11 жовтня.
  39. ↑ Указ Президента України «Про відзначення державними нагородами України колишніх політичних в'язнів і репресованих». Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 10 червня 2019.
  40. ↑ Почесна грамота з нагоди 25-ї річниці створення УГГ. Київ, 9 листопада. 2001. Директор Осип Зінкевич
  41. ↑ Диплом 20 серпня 2003 року. Київ. Президент Ліги українських мецинатів В. Загорій.
  42. ↑ Сапеляк, С. Прочитання Володимира Свідзінського // Літературна Україна. — 30 вересня, 2004. — С. 6
  43. ↑ Орден № 7105. Орденська книжка № 018242. Указ Президента України № 1653/2005. 26.11. 2005. Літературна Україна. — 16 лютого, 2006. — С. 1
  44. ↑ Літературна Україна. — 19 липня, 2007. — № 27. — С. 2
  45. ↑ Диплом № 267. Голова журі — академік Леонід Рудницький
  46. ↑ Указ Президента України № 939/2009 від18.11.2009 р. «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Свободи». Архів оригіналу за 29.04.2010. Процитовано 10.05.2010.
  47. ↑ Диплом від 9 вересня 2009. Київ В. Ющенко
  48. ↑ Почесна грамота та Золотий знак Республіканської Християнської партії «За мужність і жертовність у боротьбі за незалежність України». 21 січня 2003 року. Київ. Україна молода. — 27 лютого 2003. — С. 5
  49. ↑ Офіційне оголошення переможців конкурсу «Харків'янин 2009 року» в III номінації «Діячі науки, культури, мистецтва» Харківським Інститутом рейтингових досліджень від «30» березня 2010 р. Архів оригіналу за 30 січня 2011. Процитовано 6 жовтня 2010.
  50. ↑ Плекати ідеал єдності заповідав українцям Степан Сапеляк. proternopil.te.ua. Архів оригіналу за 26 квітня 2021. Процитовано 26 квітня 2021.
  51. ↑ «Репресовані письменники тернопільщини». Бібліографічний покажчик. Тернопіль — 2000 р. Упорядник: М. В. Друневич. Вступня стаття: П. М. Бубній. Редактор: Г. С. Моліцька. Відповідальний за випуск: В. І. Вітенко

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Сапеляк Степан Євстахійович
Зовнішні відеофайли
Документальний фільм до 50-річчя Росохацької групи на YouTube // Телекомпанія TV-4. — 2023. — 23 січня.
В ГУЛАГ за українські прапори. «Росохацька група» на YouTube // Обличчя Незалежності. — 2021.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сапеляк_Степан_Євстахійович&oldid=42202838