Сахалін — Вікіпедія

Сахалін
рос. Сахалин

Карта
Географія
50°51′ пн. ш. 143°08′ сх. д. / 50.850° пн. ш. 143.133° сх. д. / 50.850; 143.133
Континент Азія
Акваторія Японське море, Північна частина Тихого океануd
Площа 76600  км² 
Довжина 950 км
Ширина 160 км
Найвища точка 1609 м
Країна
Росія Росія
Адм. одиниця Сахалінська область
Населення 493000 (2010)
Сахалін. Карта розташування: Росія
Сахалін
Сахалін
Сахалін (Росія)
Мапа

CMNS: Сахалін у Вікісховищі
Центральна частина Южно-Сахалінська

Сахалі́н (рос. Сахалин) або Карафуто (яп. 樺太) — острів біля східних берегів Азії, на Далекому Сході Російської Федерації; омивається Охотським і Японським морями. Довжина острова 948 км, максимальна ширина 160 км, площа 76 400 км². Разом з Курильськими островами складає Сахалінську область РФ. (87 100 км²).

Україна вважає острів північними територіями Японії, що перебувають під окупацією Росії[1][2].

Історія[ред. | ред. код]

Мапа Сахаліну, 1885 рік.
Північний Сахалін як місце української колонізації на мапі «Державні кольонії України» Георґа Гасенка, 1920 рік.

У давнину Сахалін населяли племена айнів, нівхів і евенків, які нині нечисленні. Першим із європейських дослідників Сахалін відвідав голландець де Фріз у 1643 році. У 1643—1646 роках Сахалін відвідали учасники походу В. Д. Пояркова. У 1679 році на півдні було створено першу японську факторію (басьо). У кінці XVIII століття Сахалін відвідав французький мореплавець Жан Лаперуз, а на початку XIX століття — російський адмірал Іван Крузенштерн.

У 18091810 роках японський дослідник Мамія Ріндзо відкрив, що Сахалін є островом, тобто не сполучається з материком, а роз'єднаний протокою. Експедиція Г. І. Невельського в 18481849 роках підтвердила це відкриття.

За Симодським трактатом (1855 р.) між Росією і Японією Сахалін був визнаний їхнім спільним нероздільним володінням. З цього часу починається активна колонізація Сахаліну росіянами, яка почала призводити до конфліктів між російським та японським населенням, що мешкало на острові. 1875 року за Санкт-Петербурзьким договором Сахалін повністю переходить до Російської імперії в обмін на 18 Курильських островів, що перейшли до складу Японії. Сахалін стає місцем заслань і каторги.

1905 року після поразки Росії у російсько-японській війні за Портсмутським договором південна частина острова стала володінням Японії. Під час Громадянської війни в Росії Японія окупувала і російську частину Сахаліну, яку вона повернула вже у 1925 році. З поразкою Японії у Другій світовій війні 1945 року увесь острів перейшов до СРСР.

Природа[ред. | ред. код]

Ландшафт переважно гористий. Островом тягнуться два паралельні хребти, що піднімаються до 1525 м і мають довжину 650 км. Клімат — помірно холодний, мусонний (температура липня: +12…+15 °C., січня: −10…-20 °C., 400—750 мм атмосферних опадів), восени трапляються тайфуни з ураганними вітрами і зливами.

Для більшої частини Сахаліну характерна тайгово-сибірська фауна, трохи збіднена в порівнянні з материком внаслідок острівного положення, 60 % площі острова займають ліси. Водяться ведмідь, лисиця, росомаха, соболь, вивірка, бурундук, північний олень, кабарга й ін. На прибережних скелях — «пташині базари» кайр, топориків, бакланів та ін. Біля берегів трапляються морські ссавці: сивуч, калан, північний морський котик. У річки на нерест заходять прохідні лососеві риби.

Суспільство та економіка[ред. | ред. код]

Розселення нівхів — одного з корінних народів Сахаліну

З 1920-х років острів інтенсивно освоюється та заселяється: у 1926 року населення північного Сахаліну становило 11 000 мешканців, 1959 (разом з дуже рідко заселеними Курильськими островами) — 649 000, 1970—615 000 (у тому числі 78 % у містах).

Головний центр — Южно-Сахалінськ. За переписом 1970 року українці становили 38 000 (6,3 % усього населення), серед яких 11 100 подало українську мову як свою рідну, а крім того, 6 900 нею вільно володіло.

Економіка заснована на молочному тваринництві і вирощуванні бобових, ячменю, вівса і цукрового буряка. На півдні, де трохи тепліше, також вирощують пшеницю, рис, ловлять рибу, є нафторозробки і добувається вугілля.

Топоніми Сахаліну[ред. | ред. код]

Гори:

Низовини:

Озера:

Річки:

Протоки:

Перешийки:

Миси та півострови:

Затоки:


Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • До 10 квітня 2002 року в Римсько-католицькій церкві існувала «Апостольська префектура Карафуто» (лат. Apostolica Praefectura Karafutoensis), яка поширювалася на терени колишньої японської префектури Карафуто і входила до складу Іркутської дієцезії святого Йосипа на території Росії. Останнім апостольську префектуру очолював єпископ-поляк Єжи Мазур, що мав титул «ординарій єпископа святого Йосипа й адміністратор префектури Карафуто». МЗС Росії негативно розцінило використання в єпископській титулатурі японської назви «Карафуто» й 2002 року заборонило Мазуру в'їзд до країни «з метою збереження безпеки Російської Федерації»[3][4]. Після цього апостольська префектура Карафуто була перейменована на «Південно-Сахалінську» (лат. Apostolica Praefectura Sachaliniana Meridionalis) з прямим підпорядкуванням Ватикану[5].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №692/2022: Про питання Північних територій Японії.
  2. Зеленський: Курильські острови – це Японія. www.pravda.com.ua. Процитовано 7 жовтня 2022.
  3. МИД РФ негативно расценивает использование в титуле католического епископа несуществующего названия территории России. Интерфакс. 26 лютого 2002. Архів оригіналу за 20 січня 2013. Процитовано 18 січня 2013.
  4. Епископ Ежи Мазур был выдворен из страны «в целях сохранения безопасности Российской Федерации»
  5. Prefecture Apostolic of Yuzhno Sakhalinsk // Catholic-Hierarchy.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]