Селянчина Ганна Онуфріївна — Вікіпедія

Ганна Онуфріївна Селянчина (1920(1920), селище Воловець, тепер Воловецького району Закарпатської області — 21 червня 2006, місто Ужгород Закарпатської області) — українська радянська діячка, вчителька, секретар Закарпатського обласного комітету ЛКСМУ. Депутат Верховної Ради УРСР 2-го скликання (1947—1951).

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася в родині залізничника. У 1938 році закінчила реальну гімназію.

З 1938 року учителювала в початковій школі села Нересниця Тячівського округу.

Мала незакінчену медичну освіту: навчалася в Кошице за спеціальністю «Педіатрія».

Після захоплення Закарпаття радянськими військами восени 1944 року стала членом Спілки молоді, була одним із організаторів молодіжних комуністичних організацій.

До 1946 року — секретар Воловецького окружного комітету комсомолу.

Член ВКП(б) з 1946 року.

У липні 1946 — 1948 року — секретар Закарпатського обласного комітету ЛКСМУ по школах і роботі серед шкільної молоді та піонерів.

У вересні 1948 — серпні 1952 року — директор Довжанської середньої школи Іршавського району Закарпатської області. Викладала німецьку мову.

Закінчила Київський інститут іноземних мов. Вільно володіла німецькою, англійською, угорською, чеською, словацькою, французькою мовами. Досконало знала латинь.

У 1955 — 1957 роках — директор Великолучківської середньої школи Мукачівського району Закарпатської області.

З 1957 по 1973 рік — директор середньої школи № 3 міста Хуст Закарпатської області.

Потім — на пенсії.

Померла 21 червня 2006 року. Похована в місті Ужгороді на кладовищі Кальварія.

Родина[ред. | ред. код]

Батько Селянчин Онуфрій, мати Кинів Гафія. Також в родині були брат Василь, сестри Ольга та Єлизавета.

Була одружена, чоловік Худинець Павло Іванович, 1913 року народження, комісар партизанського загону «За свободу Чехословаччини».

Діти: Наталія Павлівна Самусь 1947 р.н. та Людмила Павлівна Микитчина 1955 р.н. Також виховала трьох дітей від першого шлюбу чоловіка: Стегней Марію Павлівну, Хохлову Ольгу Павлівну та Худинець Павла Павловича. Крім своїх дітей, взяла на виховання і дітей-сиріт. Серед них Якоб Василь, який став деканом факультету КТІЛП.

Джерела[ред. | ред. код]

• газета «Закарпатська правда» (Ужгород) — 1947 рік — 10 січня.

Це незавершена стаття про політичну діячку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.