Сигіт — Вікіпедія

Сигіт; рум. Sighetu Marmaţiei
Герб Мармарош-Сигіту	Прапор Сигіту
	Брама СигітуБрама Сигіту
	Основні дані
	47°55′ пн. ш. 23°53′ сх. д. / 47.917° пн. ш. 23.883° сх. д.Координати: 47°55′ пн. ш. 23°53′ сх. д. / 47.917° пн. ш. 23.883° сх. д.
Країна	Румунія
Регіон	Марамуреш
Адмінцентр	Sighetu Marmațieid
Столиця для	Марамароська жупа і Sighet Districtd
Засновано	1326
Площа	111 км²
Населення	37 640 тис. осіб (2011)
Висота НРМ	274 м
Міста-побратими	Олава — Польща; Коломия — Україна
Часовий пояс	UTC+2, літній час і UTC+3
Номери автомобілів	MM
GeoNames	8334962
Поштові індекси	435500
	Міська влада
мер Сигітаd	Овідіу Георге Немеш (рум. Ovidiu Gheorghe Nemeș), з 2012
Вебсайт	primaria-sighet.ro
	Мапа
	Сигіт у Вікісховищі

Сигіт (Сигіт-Мармароський, Мармарош-Сигіт, Сігету-Мармацієй; рум. Sighetu Marmaţiei, угор. Máramarossziget) — місто в Румунії, розміщене в Мармароській котловині над горішньою Тисою на українсько-румунському етнографічному прикордонні; 37 640 меш. (2011), з них 1226 українців, решта — румуни, угорці й євреї. Друге за розміром місто в жудці Мармарош. Історичний центр Південної Мармарощини. Будівельна, текстильна, деревообробна і харчова промисловість. Поблизу міста розташований пункт контролю на кордоні з Україною «Сігету Мармацієй»—Солотвино.

Клімат[ред. | ред. код]

Місто знаходиться у зоні, котра характеризується вологим континентальним кліматом з теплим літом. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 18.9 °C (66 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою -3.3 °С (26 °F).^[1]

Клімат Сигіта
Показник	Січ.	Лют.	Бер.	Квіт.	Трав.	Черв.	Лип.	Серп.	Вер.	Жовт.	Лист.	Груд.	Рік
Абсолютний максимум, °C	12	16	26	27	31	32	34	32	31	26	17	16	34
Середній максимум, °C	0	3	10	14	20	22	23	23	20	14	6	1	13
Середня температура, °C	−3	0	5	9	14	17	18	18	15	10	3	−1	8
Середній мінімум, °C	−6	−5	0	4	8	11	13	12	9	4	0	−3	3
Абсолютний мінімум, °C	−27	−28	−18	−3	−1	2	3	2	−5	−8	−20	−22	−28
Днів з опадами	16	12	12	13	13	14	12	9	9	10	14	17	151
Днів з дощем	6	6	10	12	13	14	12	9	9	10	11	9	121
Днів зі снігом	12	9	4	1	0	0	0	0	0	0	5	12	43
Джерело: Weatherbase

Історія[ред. | ред. код]

Мармарош-Сигіт відомий з XIII ст., з 1394 — головне місто Мармароського комітату.

У 19 — 20 ст. в ньому діяли греко-католицька церква і «руська» (тобто українська) гімназія, в 1950-60 pp. — українські відділи при гімназії й педагогічній школі. Наразі у місті працює єдиний в Румунії Український Педагогічний ліцей ім. Т.Шевченка (директор професор Куреляк Василь, він же й офіційний українсько-румунський перекладач)

На поч. XX ст. в Мармарош-Сигіті відбулися два судових процеси проти закарпатських селян, які перейшли на православ'я; угорський уряд обвинувачував їх у зв'язках з Росією. В 1904 — 1906 засуджено на різні терміни ув'язнення 9 селян з Мармарош-Сигіта, а у 1913 — 14 — 96 осіб з різних сіл на чолі зі священиком О. Кабалюком Олексій Карпаторуський. Процеси мали розголос у Західній Європі і звернули увагу міжнародної думки.

18 грудня 1918 року у Мармароші Сигітському відбувся з'їзд делегатів українців Мармарощини, який висловився за приєднання Закарпаття до України. На з'їзді мали слово: Клочурак Степан та Климпуш Василь — Ясіня, Штефан Августин, Бращайко Михайло — Рахів, Йосипчук Василь — Великий Бичків.^[2] 16 січня 1919 р. місто визволили війська Гуцульської республіки (входив загін Української Галицької армії) від угорських військ та адміністрації. Наступного дня вони зазнали поразки від дій переважних чисельно окупантів (румунська дивізія).

У період між війнами місто знаходилось на кордоні між ЧСР та Румунією. Через місто проїжджали транскордонні потяги, зокрема швидкий потяг Прага-Ясіня, який з'єднував Рахівщину з рештою республіки. Наприкінці 1944 р. місцеві українці утворили народний комітет, який ухвалив приєднання міста з навколишніми українськими селами до України, однак реалізоване це не було. За комуністичного режиму тут ув'язнювали політичних дисидентів, яким нині присвячені пам'ятники та музей. У січні 2007 тут за участі президентів В. Ющенка та Т. Басеску знову відкритий історичний міст через Тису та міжнародний прикордонний перехід до українського селища Солотвино.

Українство[ред. | ред. код]

На міському православному кладовищі поховано багато українців. Зокрема Василь Пензеш — сігетський український парох.

Українці становлять 1.226 осіб (2,97 %) міста.(2010). В околицях міста — українські села (див. Мармарощина).

В місті діє Український ліцей імені Тараса Шевченка^[3]

Люди[ред. | ред. код]

Берец Вільмош-Йожеф Іштванович — український художник і мистецтвознавець.
Глюк Гаврило Мартинович — український живописець.
Елі Візель — письменник, народився та жив у Мармарош-Сигіті до 1944 (коли всі євреї міста були відправлені до Аушвіц), лауреат Нобелівської премії миру 1986 р.
Крістіан Орош — румунський футболіст
Юнгер Бела Германович (1920—1992) — угорець, радянський український письменник, казкар, сценарист
Еміль Денкуш (* 1974) — румунський футболіст.

Міста-побратими[ред. | ред. код]

Міста побратими	Країна
Олава	Польща
Коломия	Україна

Галерея[ред. | ред. код]

Центр Сигіта. Будинок праворуч - український ліцей.
Румунський Православний Собор
Тарас Шевченко. Сигіт
Вхід до храму Воздвиження Чесного Хреста УПЦ (Сигіт)

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Клімат Сигіта
↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 71. — ISBN 5-7707-7867-9.
↑ Ірина Ткачук (29 серпня 2016). Діалог столиць: Київ-Бухарест. Жінка-УКРАЇНКА. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)

Джерела і література[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сигіт

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Стражник Л. Добра нагода згуртувати гуцулів з обох берегів Тиси // Голос України. — 2018. — № 4 (7010) (9 січня). — С. 14. — (Суспільство).

Це незавершена стаття з географії Румунії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Клімат Сигіта

[2] Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 71. — ISBN 5-7707-7867-9.

[zu16-3] Ірина Ткачук (29 серпня 2016). Діалог столиць: Київ-Бухарест. Жінка-УКРАЇНКА. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)

[1]

[2]

[3]