Синіцин Борис Олексійович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Синицин.
Ф
Борис Синіцин
Особисті дані
Повне ім'я Борис Олексійович Синіцин
Народження 11 серпня 1953(1953-08-11) (70 років)
  Бородіно, Одеська область, УРСР
Зріст 177 см
Вага 73 кг
Громадянство СРСР СРСР
Росія Росія
Позиція захисник
Юнацькі клуби
СРСР «Чорноморець» (Од)
СРСР «Зірка» (Кр)
СРСР «Зеніт» (Лн)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1975—1976 СРСР «Динамо» (Лн) 65 (1)
1977 СРСР СКА (Р/Д) 5 (0)
1977—1978 СРСР «Ростсільмаш» 50 (0)
1979 СРСР «Спартак» (Н) 38 (1)
1980—1981 СРСР «Динамо» (Ст) 49 (0)
1983—1984 СРСР «Північ» (Мр) 45 (0)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1994
1995
1996
1998
1998
1999—2000
2001—2003
2003
2005
2006
2007
2007—2008
2010
2012
2013 		СРСР Зб. Ростовської області
Росія «Обнінськ»
Росія «Спартак» (Н)
Росія «Колос» (Таганрог)
Росія «Зірка» (Ір)
Росія «Нафтохімік» (Н)
Латвія «Вентспілс»
Росія «Содовик»
Росія «Лукойл»
Росія «Зеніт» (Челябінськ)
Росія «Газовик» (Ор)
Росія «Торпедо» (В)
Росія «Сочі-04»
Росія «Уфа»
Росія «Сахалін»
Росія «Білшина-д»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Борис Олексійович Синіцин (нар. 11 серпня 1953, Бородіно, Одеська область, УРСР) — радянський футболіст, захисник, російський футбольний тренер. Заслужений працівник фізичної культури Кабардино-Балкарії, тренер Башкортостану.

Життєпис[ред. | ред. код]

На дитячо-юнацькому рівні виступав за одеський «Чорноморець», кіровоградську «Зірку» та ленінградський «Зеніт». У дорослому футболі дебютував у середині 1970-х років у ленінградському «Динамо», разом із командою став переможцем зонального турніру другої ліги 1976 року. Після цього отримав декілька пропозицій від команд вищої ліги, але вважав за краще перейти до ростовського СКА з першої ліги, де закріпитися не зумів. Згодом виступав за «Ростсільмаш», «Спартак» (Нальчик), «Динамо» (Ставрополь), «Північ» (Мурманськ).

У 1980-х роках тренував юнацьку збірну Ростовської області, ставав срібним призером всесоюзного турніру «Трудові резерви» (1986, 1989), чемпіоном Спартакіади народів РРФСР (1989). З початку 1990-х років працював із клубними командами Першого та Другого дивізіонів Росії. 1995 року вивів нальчикський «Спартак» до Першої ліги. У 1999-2000 роках очолював латвійський «Вентспілс», ставав срібним (2000) та бронзовим (1999) призером чемпіонату Латвії. З командою «Содовик» у 2001-2002 роках двічі був срібним призером зонального турніру другого дивізіону. По ходу сезону 2003 року «Содовик» лідирував, здобув 13 перемог у 15 матчах. Перед виїздом на гостьові матчі група футболістів «Содовика» висловила вотум недовіри тренеру, підписались під заявою та надіслали її генеральному директору клубу. У підсумку Синіцин залишив Стерлітамак і з другого кола сезону 2003 року очолив челябінський «Лукойл»[1], з яким посів 2-ге місце («Содовик» закінчив сезон третім). Наступного року працював у челябінському клубі спортивним директором. Останнім клубом Синіцина стала білоруська «Білшина», де тренер очолював дублюючий склад.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Дружина Лідія (дівоче прізвище — Коростельова) — гандболістка, майстер спорту міжнародного класу, виступала за збірну СРСР. Старша донька Анастасія також професіонально займалася гандболом, майстер спорту Росії міжнародного класу[2]. Молодша донька, Олена.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ «Футбол-Review» № 28 (464) от 18—24 июля 2003 года, стр. 11 — Ультимат принят. Тренер уволен.
  2. ↑ Видная роль. Анастасия Синицына: без компромиссов [Архівовано 2018-03-17 у Wayback Machine.] (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Боровський (1997–98) · Цеканавічюс (1998) · Синіцин (1999–00) · Цеканавічюс (2000) · Ешворт (2001–03) · Ширмяліс (2003–04) · Семенов (2005) · Григорчук (2005–09) · Дзаветт'єрі (2009–11) · Цеканавічюс (2011) · Підпалий (2011–12) · Пучінскіс (2012–15) · Ешворт (2015–)

«Оренбург» – Тренери

Перевозников (1976) · Сальніков (1977) · Литвинов (1978–1979) · Касюк (1980–1981) · Корольов (1982) · Чумейко (1990) · Попов (1990) · Єланєв (1991–1993) · Богданов (1997–1998) · Корольов (1999–2002) · Попов (2002–2003) · Кузяєв (2003) · П'ятницький (2003) · Смертін (2004) · Айткулов (2004) · Федулов (2005) · Айткулов (2005) · Синіцин (2005–2006) · Авер'янов (2006–2009) · Айткулов (2009) · Галкін (2009–2011) · Євдокимов (2012–2017) · Кецбая (2017) · Федотов (2017–2019) · Ємельянов (2019–2020) · Парамонов (2020) · Айткуловв.о. (2020) · Лічка (2020–2023) · Ярошик (2023) · Деограсія (2023–)

Жуковський (1938) · невідомо (1939–1945) · Смєхов (1946) · невідомо (1947–1951) · Чумбурідзе (1952) · Чіхрадзе (1953–1954) · Абрамян (1955) · Бастіан (1956) · Поздняков (1957) · невідомо (1958) · Суєтін (1959) · Чумбурідзе (1960) · Леута (1961) · Новіков (1962) · Свірський (1963) · Чіхрадзе (1964–1965) · Котов (1966) · Холодков (1967–1968) · Котов (1968–1969) · Кірш (1969–1971) · Чіхрадзе (1972) · Щербатенко (1972) · Чіхрадзе (1973) · Крутиков (1974–1975) · Наурзоков (1976) · Золотухін (1976–1978) · Крутиков (1979) · Апшев (1980–1982) · Ештреков (1983–1989) · Алдишев (1989–1991) · Ніколаєв (1991) · Беков (1991) · Тляругов (1992–1993) · Наурзоков (1994) · Синіцин (1995) · Кумиков (1996–1998) · Ханцев (1998) · Зернов (1998) · Ханцев (1998–2000) · Пономарьов (2000) · Губжев (2001) · Єшугов (2001–2003) · Красножан (2004–2010) · Ештреков (2011) · Ташуєв (2011–2012) · Шипшев (2012–2013) · Біджиєв (2014–2017) · Чугайнов (2017) · Трубіцин (2017–2019) · Кібішев (2019–2021) · Шаков (2021) · Біджиєв (2021–)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Синіцин_Борис_Олексійович&oldid=40488175