Слов'янські мікромови — Вікіпедія

Слов'янські мікромови (малі літературні мови) — літературно-мовні утворення, які перебувають поза переліком ^[1]загальновідомих слов’янських літературних мов великих націй. Термін «літературні мови» був запроваджений Олександром Дуліченком наприкінці 1970-х і відтоді закріпився в слов’янознавстві.

Слов’янські мікромови ґрунтуються на діалектах чи говірках периферії певного мовного масиву або на острівному діалекті, мають свою писемність і писемну практику, певний ступінь нормалізації, використовуються в низці галузей, типових для літературних мов, проте в обмеженому обсязі і завжди поряд із національною мовою.

Перелік мікромов[ред. | ред. код]

У генетичному плані кожна мікромова тісно споріднена з однією з великих слов’янських мов^[1]. Певні складнощі в цьому напрямку викликає лише Бачвансько-русинська мова.

Південні мікромови, що існують:

• у словенській мові:
  • Прекмурська мова — Прекмур’я (північно-східна Словенія), сусідні райони Австрії
  • Резьянська мова — долина Резья (провінція Фріулі-Венеція-Джулія, Італія)
  • венеційсько-словенська мікромова
• у хорватській мові:
  • кайкавське наріччя
    • кайкавська мікромова — північно-західна Хорватія
    • градищансько-хорватська мікромова (бургенляндсько-хорватська) — земля Бургенланд (Австрія) і суміжні райони Угорщини
  • чакавське наріччя
    • чакавська мікромова — західна, південно-західна, південно-східна Хорватія
    • градищансько-хорватська мікромова (бургенляндсько-хорватська) — земля Бургенланд (Австрія) і суміжні райони Угорщини
  • штокавське наріччя
    • молізько-слов’янська мікромова (молізько-хорватська) — з XV до XVI ст. в області Молізе (Італія), із Далмації.
    • градищансько-хорватська мікромова (бургенляндсько-хорватська) — земля Бургенланд (Австрія) і суміжні райони Угорщини
• у болгарській мові:
  • банатсько-болгарська мікромова — з XVIII ст. у Банаті (Румунія й Сербія)
  • помацька мікромова — болгаромовні мусульмани Греції (помаки)
• у македонській мові:
  • егейсько-македонська мікромова — македонці Греції; був кодифікований 1953 року спеціальної граматикою; на ньому в різних країнах видавалися періодика і книжки, проте натепер не функціонує.

Західні мікромови, що існують:

• у словацькій мові:
  • східнословацька мікромова — мова протестантів Східної Словаччини з середини XVIII ст.
• у чеській мові:
  • ляська мікромова — на ділі мова одного автора — поета Ондри Лисогорського — на основі сілезького діалекту
• у польській мові:
  • віцька мова — на основі польських говірок Литви, намагання з кінця 1980-х.

Східні мікромови, що існують:

• в українській мові:
  • русинська мова — русини Закарпаття, Словаччини, Польщі, Угорщина
  • західнополіська мова (ятвязька) — південно-західна Білорусь
• у білоруській мові:
  • гальшанська мікромова — наприкінці 1980-х на ґрунті місцевих білоруських говірок.

Бачвансько-русинська мова (югославорусинська) — русини Воєводини і Хорватії; хоча генетично належить до словацького мовного масива, зазнала значного субстратного й адстратного впливу східнослов’янських русинських говірок. За сукупністю критеріїв ця мова обіймає проміжне місце між мікромовами й основними слов’янськими мовами.

До останнього часу було прийнято вважати, що єдиним слов’янським мовним ареалом, де не виникли мікромови, лишається російська. Проте в 21 столітті в Росії пожвавились декілька проектів, серед них можна назвати сибірську й поморську мікромови. Та ще на початку 20 століття були спроби створити літературну донську мову у Всевеликому Війську Донському.

Острівні й периферійні мікромови[ред. | ред. код]

Носії сучасних слов’янських мікромов мешкають (або мешкали) серед інших споріднених чи неспоріднених народів, створюючи етнічні «острови», або на периферії за взаємозв’язком зі своїм корінним етносом. Згідно з цим мікромови можна розділити на острівні й периферійні (останні можуть також зватися регіональними). До острівних мікромов належать: бачвансько-русинська, градищансько-хорватська, молізько-слов’янська, резьянська, яку так само можна схарактеризувати як «напівострівну», банатсько-болгарська; до периферійних мікромов: чакавська, кайкавська, прекмурсько-словенська, східнословацька, ляська, карпаторусинська, західнополіська.

Функціональна характеристика[ред. | ред. код]

Гієрархічність узаємин між національними літературними мовами й мікромовами видно при протиставленні таких внутрішніх ознак, як наявність суворої нормованості в перших і менш суворої — у других, функціонування розвиненої усної норми в національних літературних мов і відсутність (чи слабка розвиненість) її у мікромов (у такому разі усна норма наближена до діалектної мови або відповідає їй), а також зовнішніх ознак, із яких найважливішими є такі: функціональна полівалентність і жанрова необмеженість національних літературних мов — функціональна обмеженість і жанрова вузькість мікромов.

Літературна мікромова у функціональному плані ширша за відповідний діалект: для неї характерна тенденція до випрацювання норм, що потребує значного збагачення словникового складу й ускладення граматичної системи, часто за рахунок іншомовних запозичень, звернення до минулих літературно-мовних традицій, що сторонньо навіть тим діалектам, на яких час від часу видаються авторські поетичні чи прозаїчні тексти. За кожною малою літературною мовою, на відміну від діалекту, який використовується з художньою метою, стоїть більш-менш організований літературно-мовний процес, що сприяє становленню та фунційонуванню літератуної мікромови і формує уявлення про неї саме як про літературну мову.

Із точки зору локальних зв’язків слов’янські мікромови розташовуються на слов’янських і неслов’янських мовних ареалах; при цьому одні з них виступають мовними «островами», які є результатом міграції населення в минулому, тоді як інші функціонують на правічному ареалі, себто не відриваюсь від свого генетичного кореня й ареалу в цілому.

Етнічний фактор[ред. | ред. код]

За більшістю слов’янських мікромов стоять не нації, а так звані культурно-мовні й етномовні групи як відгалуження від великих слов’янських етносів-націй.

Периферійні літературні мови функційонують у середовищі культурно-мовних груп, що побутують у межах периферійного (етнічного) ареалу й виокремлюються в його рамках лише місцевими особливостями культурно-історичного та мовного (діалектного) характеру, — такими є чакавці, кайкавці в Хорватії тощо; за острівними літературними мікромовами стоять етно-мовні групи, себто «острови», які являють собою національні меншості, це градищанські хорвати, молізькі слов’яни, банатські болгари та інші (на відміну від культурно-мовних груп, вони характеризуються відчутнішої етнічною й мовною окремішністю). І периферійні, і острівні відгалуження вважають себе невід’ємною частиною відповідних слов’янських етносів-націй: банатські болгари — болгар, чакавці та кайкавці, а також градищанські хорвати й моліазькі слов’яни — хорватів тощо. Про паннонсько-русинську можна казати не тільки як про мікромову, а і як про самостійну слов’янську мову, бо нею послуговується етнічна група, яка претендує на роль народності. Між тим, кордон між мікромовами й самостійними слов’янськими мовами деколи виявляється вельми нечітким, бо «острівна» серболужицька, яка представляє національну меншість у Німеччині, та периферійна до польської кашубська за традицією, що склалася, розглядаються як окремі мови.

Історія виникнення[ред. | ред. код]

Потрібними умовами для виникнення літературних мікромов є: наявність компактності середовища і пов’язана з цим окремішність від основного діалектного континууму, самоусвідомлення мовної й етнічної специфічності, складність діалектного ландшафту, що примушує звернутися до пошуків власної літературної мови (особливо на час формування літературних національних мов) на більш близькій діалектній основі; присутність літературно-мовної передтрадиції на спорідненій або неспорідненій мові, що забезпечило умови для експериментів з уживання рідної мови як літературної; при цьому кількісний фактор не є вирішальним, хоча і впливає на потенційні можливості літературно-мовного процесу. Стимулюючими моментами для виникнення низки слов’янських мікромов були протестантизм (16 ст.), рух за національне відродження слов’янських народів (19 сто.), суб’єктивний фактор, себто діяльність просвітителів, які були б здатні силою свого прикладу, головним чином в області літературної творчості, дати вирішальний поштовх до організації літературно-мовного процесу на своєму діалекті-говірці.

Особливістю периферійних літературних мов є те, що майже всі вони до початкової стадії свого розвитку (до епохи національного відродження) були регіональними варіантами, що конкурували один з одним задля того, щоби стати основою національної літературної мови ще в процесі створення.

Див. також[ред. | ред. код]

• Суржик
• Трасянка
• Русинська мова
• Західнополіська мова
• Лемківська мова
• Бойківський говір
• Гуцульський говір

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Resianica Матеріали з резьянсько-словенської мови
• Ruska Matka Організація із захисту й розвитку паннонсько-русинської мови в Сербії
• Gradišćansko-hrvatski Centar Культурна організація бергенляндських хорватів

п о р Слов'янські мови праслов'янська † Західні: лехітські: полабська † • польська (сілезька) поморські †: кашубська • словінцька † чесько-словацькі: кнаанська † • моравська † • словацька • чеська лужицькі: верхньолужицька • нижньолужицька Східні: давньоновгородський діалект † (давньопсковський діалект †) давньоруська † російська руська † (староукраїнська †, старобілоруська †) українська (русинська) білоруська Південні: західні: словенська (прекмурська) сербохорватська (боснійська • сербська • хорватська • чорногорська) східні: болгарська • македонська (діалекти) староцерковнослов'янська † церковнослов'янська † § Інші: Слов'янські мікромови змішані мови: суржик • трасянка піджини: алеутсько-міднівська † • кяхтинська † • русенорськ † штучні мови: лідневі • міжслов'янська • новгородська • проста мова † • сибірська • словіо • язичіє † † мертві, а також які розділились чи змінились. § вживаються місцеві різновиди мови — ізводи.