Словотвір — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Словотвір (значення).

Словотві́р (також деривація, морфологія слова) — розділ мовознавчої науки, що вивчає устрій слів і способи їх творення (лексичні одиниці за структурою і способом їх творення).

Способи словотвору[ред. | ред. код]

Словотвір вивчає словотворення (деривацію), тобто утворення від наявних у мові, нових слів з іншим лексичним значенням:

  1. За допомогою афікса (суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, безафіксний способи), префіксом: йти — за-йти, ви-йти, пере-йти, віді-йти, обі-йти, про-йти; суфіксом: -ов- — ліс-ов-ий; комбінаціями афіксів.
  2. Шляхом словоскладання (гол-о-дранець) та словозростами (Велик-день).
  3. Скороченнями (сіль-рада, кол-госп, УНР (чит. у-ен-ер)).

Як окремий спосіб словотвору вирізняють також субстантивацію (полонений-бранець) та адвербіалізацію (восени) і прономіналізацію, як морфологічно-синтаксичні засоби словотвору, з переходом слова до інших частини мови.

Нескладене слово може охоплювати такі морфеми (пере-пис-ува-ти; за-город-ній):

  • кореневу (-пис-, -город-), зазвичай як носія загального лексичного значення;
  • префіксальну (пере-, при-);
  • суфіксальну (-ува-, -н-), що уточнюють значення слова і разом з кореневою морфемою, складають основу слова;
  • флексійну, закінченнєву морфему -ий (подекуди й постфікс, напр., -ся і своєрідного суфікса інфінітива -ти), як носія граматичного значення слова, що визначає належність слова до ін. у реченні чи словосполученні.

Кількаскладне слово має дві або більше кореневих морфем: водо-гін, високо-думний, благо-словити (див. Словоскладання, Словозрости). Коренева морфема може поставати в кількох відмінах (бр-а-ти, бер-у, з-бир-ати, з-бор-и, з-бір), що є наслідком давніх словотвірних і фонетичних процесів (див. Чергування звуків).

Суфікси широко вживаються для словотворення іменників та прикметників, менше — дієслів. За призначенням, вони поділяються на:

  • словотвірні, що утворюють нові слова (кар-а-ти, карайоний: кар-а);
  • формотвірні, що утворюють граматичні форми і належать до засобів словозміни (для вищого ступеня прикметників і прислівників: гарн-іший, -іше, для дієприкметників і дієприслівників: твор-ен-ий, твор-ячи).

Наростки за частотою вживання:

  • продуктивні, що вживаються далі для творення нових слів (-ач: вимик-ач, -ник: боліль-ник);
  • непродуктивні, що даються виділити їх лише мовознавчим дослідженням (-р: да-р, -к: зна-к, -т: моло-т).

Дуже поширені наростки, для утворення емоційних форм слів (мат-ус-я, -усеньк-а, гарн-есеньк-ий, здоров-езн-ий, пс-иськ-о, паруб-ійк-а, див. Пестливі форми), вживані в іменах та прізвищах (Тимко, -цьо, -ченко, -чук, -чак, -цюра, -ченя).

З лексичних запозичень вичленовуються інколи нові наростки (-ущий: загреб-ущий, за церк. стражд-ущий; -унок: дар-унок, пор. рах-унок; -із-ація: яров-изація, пор. колон-ізація); також інтеграцією частини ін. наростка; благальн-ий, спершу звичайно в якомусь вужчому стилістичному призначенні. Число приростків порівняно невелике; більшість їх постає ще як прийменники; вони широко вживаються для створення дієслів і творення нових слів (пис-а-ти: ви-пис-а-ти, нерідко в сполученні з наростками) та при суперлятиві для творення нових граматичних форм (най-); для творення видів дієслова: (роб-и-ти: з-роб-и-ти); для розмовної мови притаманне додавання кількох приростків (по-поспати); запозичених приростків мало (ц.-слов. пре-багатий, грец. архі-дурень).

Абревіатурний тип слова, вживаний спершу в самвидаві (підпільній літературі — есер «соціал-революціонер», РУП), дуже поширився під час Першої світової війни і зрештою, у радянську добу був розповсюджений пресою й адміністрацією (сельбуд «сільський будинок», НКВС — ен-ка-ве-ес). Інфікси застосовуються для словотвору вигуків та в арго. Редуплікація як форма словозростів, уживана для вигуків (зокрема яким кличуть качок: тась-тась! у дитячій мові: ту-ту «трубка») й частках (ледве-ледве), виникла з повторень (довго-довго).

Словотвір в українському мовознавстві[ред. | ред. код]

Словотвір досліджували: Роман Смаль-Стоцький, Василь Сімович, Ярослав-Богдан Рудницький, Олексій Ізюмов, Василь Ільїн, Іван Ковалик («Вчення про Словотвір», 1958, 1961), Лідія Юрчук («Питання суфіксального словотворення дієслів в сучасній українській мові», 1959), Теодозій Возний, Марія Плющ, Ю. Редько («Сучасні українські прізвища», 1966, «Довідник українських прізвищ», 1969), О. Шевчук, Л. Коць, Н. Клименко та в діахронному перекрої А. Майборода, В. Токар, Н. Зарицький, М. Чемерисов, Лукія Гумецька («Нарис словотворчої системи української актової мови 14—15 століть», 1958), Віталій Русанівський («Структура українського дієслова», 1971) та ін.

Основні поняття словотвору. Структура слова[ред. | ред. код]

Усі слова нашої мови можна поділити на слова з непохідними основами (від яких утворюються інші слова) та слова з похідними основами. Під основою прийнято розуміти частину слова без закінчення (колір…). Непохідні основи мають у своєму складі лише корінь, похідні — ще й хоча б один словотворчий афікс (префікс, суфікс, постфікс).

  • Слова з непохідними основами: ліс, сад, море, поле, літо, синій, чорний, п'ю.
  • Слова з похідними основами: перелісок, садівник, заморський, польовий, літній, посиніти, зчорнітися, допити.

Префікси, корені суфікси, закінчення (словозміни) та постфікси називаються значущими частинами слова, або морфемами. Префікс (від лат. prae — попереду та fixus — прикріплений) — значуща частина слова, яка стоїть перед коренем і призначена для творення нових слів чи нових форм. Наприклад:

  • казати — сказати, наказати, переказати, підказати, доказати, вказати;
  • сумнівний — безсумнівний; миліший — наймиліший.

Корінь — це спільна частина споріднених слів. Наприклад, для споріднених слів сад, садок, садівник, садовий — коренем є спільна частина -сад-; для ходити, заходити, перехід, вхід, вихід — частина -ход- (-хід- у закритому складі).

Суфікс (від лат suffixus — прикріплений) — значуща частина слова, яка стоїть після кореня і призначена для творення нових слів чи нових форм. Наприклад: малий — маленький, малесенький, малюсінький; трава — травинка, травиця, травиченька; погойдати — погойдувати, чорний — чорніший. Суфікси бувають матеріально вираженими та нульовими. Наприклад: син-яв-а і синь[1].

Закінчення — це змінна морфема, яка розташована після суфікса або кореня (у непохідних основах) і слугує для зв'язку слів між собою. Нульове закінчення позначається 0: наприклад: кохання, швидкий, мужність, малює.

Постфікс (від лат: postfixus — прикріплений після) — значуща частина, що міститься після закінчення і застосовується для творення нових слів чи нових форм (графічне позначення таке ж, як і суфікса). Наприклад: бити — битися, скажи — скажи-но.

Процес творення нових слів у мові, має назву словотворення. Нові слова утворюються на основі вже існуючих. Слово, яке слугує основою для утворення іншого, називається твірним. Наприклад, для іменника правдивість твірним словом, є прикметник правдивий, а для правдивий — іменник правда; для прикметника ялинковий твірним словом, є іменник ялинка, а для ялинка — іменник ялина.

Твірною основою є та частина твірного слова, яка входить до складу нового (похідного) слова (водночас флексія до уваги не береться). Наприклад: правдивість — правдивий — правда, ялинковий — ялинка — ялина, преніжний — ніжний. Твірною основою може бути і ціле твірне слово. Так, у наведених прикладах твірні слова і твірні основи збігаються: передивитися — дивитися, накреслити — креслити, підрозділ — розділ, хористка — хорист — хор, надзвичайно — звичайно.

Низка спільнокореневих слів, розташованих відповідно до послідовності їхнього творення, називається словотворчим гніздом. Наприклад: плід — плідний — плідник — плідниковий; газета — газетяр — газетярство; чорний — чорніти — почорніти — почорніння.

Способи словотворення в українській мові[ред. | ред. код]

Нові слова здебільшого, утворюються за допомогою словотворчих афіксів. Словотворчий афікс — це префікс, суфікс чи постфікс, який приєднується до твірної основи для створення нового слова. Класифікацію способів словотворення, спрощено можна зобразити так:

  • Префіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів: заходити — ходити, перенавантаження — навантаження, прехороший — хороший, безвідповідально — відповідально. Особливістю префіксації є те, що префікс приєднується не до основи, а до граматично оформленого слова, завдяки цьому похідні слова, утворені префіксальним способом, належать до однієї й тієї самої частини мови, що й мотивуючі (твірні)[2].
  • Суфіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих суфіксів: холодненький — холодний, дубок — дуб, вітерець — вітер, читання — читати, молодість — молодий, золотий — золото, велич ― великий.
  • Префіксально-суфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом одночасного приєднання до твірної основи словотворчих префіксів і суфіксів: надбрівний — брова, безмежний — межа, затишок — тиша, безсилий — сила[3].
  • Постфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом приєднання до твірної основи словотворчих постфіксів: битися — бити, миритися — мирити.
  • Префіксально-постфіксальний: розійтися — іти, приблудитися — блудити.
  • Суфіксально-постфіксальний: лінуватися — лінь, здороватися — здоров(ий).
  • Суфіксально-префіксально-постфіксальний: прибіднятися — бідний, змилостивитися — милостивий.
  • Безафіксний спосіб (відкидання значущих частин) — це спосіб творення слів шляхом укорочення (усічення) твірного слова: відхід — відходити, закид — закидати, зелень — зелений.
  • Основоскладання — спосіб творення слів шляхом поєднання твірних основ кожного зі слів, що входять до базової сполуки — підрядної чи сурядної. Наприклад: хмарочос — хмари чесати, життєпис — життя писати, хвилеріз — хвилі різати, лісостеп — ліс і степ, синьо-жовтий — синій і жовтий, кисло-солодкий — кислий і солодкий. Словотворчим афіксом у таких випадках виступає інтерфікс — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення може супроводжуватися суфіксацією: правосторонній — права сторона, однобічний — один бік, сільськогосподарський — сільське господарство. Потрібно пам'ятати, що прикметники, утворені на основі сурядної сполуки слів, пишуться через дефіс (блакитно-синій, студентсько-викладацький, науково-технічний, мовно-літературний), а прикметники, утворені на базі підрядної сполуки — разом (народногосподарський, лівобережний, важкоатлетичний, західноукраїнський). Складання може відбуватися і без інтерфікса (всюдихід — всюди ходити). Окремо вирізняють складання слів: батько-мати — батько і мати, хліб-сіль — хліб і сіль, мед-пиво — мед і пиво, срібло-золото — срібло і золото, туди-сюди — туди і сюди. Слова, утворені способом складання, називаються складаними. Одним із різновидів складаних слів, є складноскорочені слова (абревіатури). Вони можуть утворюватися: — складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг — завідувач магазином; — складанням частини твірного слова і цілого твірного слова: держадміністрація — державна адміністрація, медсестра — медична сестра; — складанням назв початкових букв твірних слів: УТН — Українські телевізійні новини, ЛПУ — Ліберальна партія України; — складанням початкових звуків твірних слів: загс — запис актів громадянського стану, ДЕК — державна екзаменаційна комісія; — складанням початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно — обласний відділ народної освіти, Ан-12 (Антонов — прізвище авіаконструктора).
  • Морфолого-синтаксичний спосіб — це спосіб творення слів, коли нове слово утворюється внаслідок переходу з однієї частини мови в іншу. Наприклад: операційна (перехід прикметника в іменник), завідувач (перехід дієприкметника в іменник), коло хати (перехід іменника в прийменник).

У сучасній українській мові існують такі способи переходу слів з однієї частини мови в іншу: субстантивація, ад'єктивізація, прономіналізація, адвербіалізація, нумералізація та інтер'єктивація.

  • Субстантивація — це перехід слів з інших частин мови в іменники, здебільшого з прикметників і дієприкметників. Пор.: зійшов молодий місяць; до хати увійшов молодий. У першому реченні молодий є прикметником і відповідає на питання (який?), виконує синтаксичну роль означення. У другому реченні молодий є іменником, відповідає на питання (хто?), виконує синтаксичну роль підмета.
  • Ад'єктивізація — це  перехід дієприкметників у прикметники. Наприклад, сидяча робота. У такому словосполученні слово сидяча є прикметником.
  • Прономіналізація — це перехід інших частин мови в займенники. Повністю переходять у займенники деякі повнозначні частини мови, а саме: — Числівники. Наприклад, їхала одна скупа пані: одна в значенні якась. Ми не одні: не одні в значенні не самі. Ні один у поході не відстав: ні один у значенні ніхто. — Прикметники. Наприклад, я побачив цілий світ: прикметник цілий у значенні займенника весь. — Іменники. На брата по яблуку: На брата в значенні на кожного.
  • Адвербіалізація — це перехід змінюваних частин мови в прислівники. Наприклад, перехід іменників у прислівники. Милуюся я цією козацькою стрілою. Він вилетів із хати стрілою (тобто дуже швидко). Іменник стрілою (чим?) у прислівник стрілою (як?). Іменник ранком (чим?) у прислівник ранком (коли?), водночас іменники втрачають здатність відмінюватися і стають незмінними словами.
  • Нумералізація — це перехід змінних частин мови в числівники. Нумералізується іменник раз. Порівняйте: два рази, кілька разів (тут у значенні іменника) — спізнився тільки раз (тут у значенні числівника).
  • Інтер'єктивація — це перехід у вигуки змінних частин мови. Матінко! Який світ чудовий! (перехід іменника у вигук). Прощавайте! (перехід дієслова у вигук).

Поняття про словотвірний аналіз слова[ред. | ред. код]

Докладніше: Словотвірний розбір

Словотвірне дослідження — це встановлення способу словотворення аналізованого слова, тобто визначення твірної основи та словотворчих афіксів: атомний — атом + н, розпорошений — розпорошити + ен, пізно — пізній + о. Повний словотвірний аналіз, передбачає виокремлення і первісної основи низки слів: лісівництво, лісівник, лісовий, ліс.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки.
Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (червень 2019)
Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
  1. ↑ Сікорська З.С. (1995). Українсько-російський словотворчий словник. Київ: Освіта. с. 8.
  2. ↑ За ред. М.Я. Плющ (1994). Сучасна українська літературна мова: Підручник. Київ: "Вища школа". с. 155.
  3. ↑ Сікорська З.С. (1995). Українсько-російський словотворчий словник. Київ: Освіта. с. 24.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Словотвір&oldid=41195422