Слісаренко Олекса Андрійович — Вікіпедія

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Слісаренко.
Олекса Слісаренко
Олекса Слісаренко. 1928 рік
Ім'я при народженні Олекса Андрійович Снісар
Псевдонім Олекса Слісаренко, Омелько Буц
Народився 16 (28) березня 1891(1891-03-28)
х. Канівцевий, Вовчанський повіт, Харківська губернія, Російська імперія
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (46 років)
урочище Сандармох, Карелія, СРСР
Поховання Сандармох
Громадянство Російська імперія→УНР→СРСР
Діяльність поет, прозаїк
Мова творів українська
Роки активності 1910—1937
Жанр вірш, оповідання, новела, повість, роман, фейлетон
Автограф
CMNS: Слісаренко Олекса Андрійович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Оле́кса Андрі́йович Слісаре́нко[1] (справжнє прізвище Снісар[2]; *16 (28) березня 1891(18910328), х. Канівцевий, Шиповацька волость, Вовчанський повіт, Харківська губернія, Російська імперія — †3 листопада 1937 р., урочище Сандармох, Карелія, СРСР) — український поет і прозаїк, представник розстріляного відродження.

Жертва сталінського терору.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився на хуторі Канівцевому (нині с. Шипувате Великобурлуцького р-ну Харківської області) в родині лимаря, Андрія Прокоповича Снісаря, вчився в Кучерівській сільськогосподарській школі та Харківському рільничому училищі.

Після закінчення з 1912 року працював агрономом.

Учасник Першої світової війни, пройшов шлях від рядового до офіцера артилерії. 1918 року самовільно залишив фронт і переїхав до Києва.

З 1924 року мешкав у Харкові, головний редактор видавничого відділу «Книгоспілки» і в 1928—1929 роках співредактор журналу «Універсального журналу».

Арешт і загибель[ред. | ред. код]

Громадський обвинувач на процесі СВУ (березень—квітень 1930 рік). У квітні 1934 року його заарештували органи ГПУ УРСР, у квітні 1935 року військовий трибунал засудив його до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував на Соловках. У таборі сторожував на складі сільгоспу, 1936 року потрапив до штрафного ізолятора на 3 місяці[3]. У жовтні 1937 року окрема трійка Управління НКВД СРСР по Ленінградській області переглянула справу Олекси Слісаренка й ухвалила застосувати до нього найвищу кару.

Розстріляний 3 листопада 1937  в Карелії (урочище Сандармох).

Реабілітований посмертно Військовою колегією Верховного суду СРСР 19 вересня 1957 року.

Олекса Слісаренко

Творчість[ред. | ред. код]

З першими віршами виступив 1910 року Друкувався в студентському журналі «До праці» та в газеті «Рілля». У Києві пристав до угруповань українських символістів «Біла Студія» і «Музагет» (1919). Перша збірка символістських поезій Слісаренка, писаних під впливом О. Олеся, П. Тичини, К. Бальмонта й інших російських символістів і позначених деякими елементами експресіонізму, вийшла 1919 року у видавництві «Сяйво» під назвою «На березі Кастальському».

Згодом Слісаренко пристав до угруповань футуристів «Комкосмос» (1921), Асоціації панфутуристів (Аспанфут, 1921) і Асоціації комуністичної культури (Комункульт, 1924—1925) і видав збірку футуристичних віршів «Поеми» (1923). Обкладинку до збірки виготував Микола Бажан. У названих збірках, як і в книжці вибраної лірики 1911—1927 роках «Байда» (1928), Слісаренко виявив увагу до поетичного слова й майстерної форми.

Пізніше Слісаренко пориває із футуристами й переходить до Спілки пролетарських письменників «Гарт» (1925) потім ВАПЛІТЕ (1925—1928). Після «самоліквідації» ВАПЛІТЕ разом з Майком Йогансеном засновує «Техно-мистецьку групу А» (1929).

З 1924 року почав працювати у жанрі прози й видав понад 20 кн. гостро-сюжетних, писаних за зразком англійських і американських новел, оповідань, повістей і романів кримінально-пригодницького жанру: «Бунт» (1928), «Зламаний ґвинт» і «Чорний ангел» (1929) та «Хлібна ріка» і «Страйк» (1932). Теми й сюжети прозових творів Слісаренка взяті переважно з дореволюційного і революційного українського життя, їх герої — «маленькі», «сірі» люди в зустрічі з революційними подіями. Слісаренко писав також вірші й оповідання для дітей.

У 1931 видав під псевдонімом Омелько Буц містифікаційну «Посмертну збірку творів». Вибрані твори Слісаренка видані 1930 року у 3 тт. і повне зібрання творів 1931—1933 роках у 6 тт. Зв'язок Слісаренка з символістами й футуристами, його активна участь в літературних організаціях «Гарт» і ВАПЛІТЕ, а особливо гостра відповідь М. Ґорькому 1927 року за відмову видати переклад роману «Мати» українською мовою накликали на Слісаренка репресії.

Видання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Під час хрестин Олекси, глухуватий піп записав хлопчика сином Слісаря, а не Снісаря. Звідси й пішов псевдонім Слісаренко.)
  2. ↑ Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.— К. : Наук. думка, 2012.— Т. 9 : Прил—С.— 2012.— С. 628.
  3. ↑ Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 322

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Слісаренко_Олекса_Андрійович&oldid=42270923