Смеляков Ярослав Васильович — Вікіпедія

Смеляков Ярослав Васильович
Народився 26 грудня 1912 (8 січня 1913) або 8 січня 1913(1913-01-08)[1]
Луцьк, Волинська губернія, Російська імперія[2]
Помер 27 листопада 1972(1972-11-27)[2][3][…] (59 років)
Москва, СРСР[2]
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність журналіст, поет
Мова творів російська
Роки активності з 1931
Жанр стихотворение, поэма
Членство СП СРСР
Автограф
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора медаль «За трудову доблесть»
Державна премія СРСР Премія Ленінського комсомолу
CMNS: Смеляков Ярослав Васильович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Смеляков.

Ярослав Васильович Смеляков (8 січня 1913 року, Луцьк, Волинська губернія — 27 листопада 1972 року, Москва) — російський радянський поет і перекладач, літературний критик[5]. У 1934—1937 роках був репресований. Реабілітований у 1956 році. Лауреат Державної премії СРСР (1967). Член Правління Спілки письменників СРСР і СП РРФСР.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ярослав Смеляков народився 26 12 1912 (08 01 1913) року в Луцьку в сім'ї залізничного робітника. Дитинство провів в селі, де закінчив початкову школу. Потім він навчався в Москві, в школі-семирічці.

Закінчив поліграфічну фабрично-заводську школу (1931). Працював у друкарні. За наполяганням одного, журналіста Всеволода Йорданського, приніс свої вірші до редакції молодіжного журналу «Рост», але переплутав двері і потрапив до журналу «Жовтень», де був прийнятий своїм кумиром, поетом Михайлом Свєтловим, який дав молодому поетові зелену вулицю. За іронією долі, в один з перших же робочих днів у друкарні йому довірили набирати власні ж вірші[6].

Займався в літературних гуртках при газеті «Комсомольська правда» і журналі «Огонёк». Член СП СРСР з 1934 року.

У 1934—1937 роках був репресований. У ці ж роки Великого терору двоє близьких друзів Я. В. Смелякова — поети Павло Васильєв та Борис Корнілов — були розстріляні[7].

З 1937 року працював відповідальним секретарем газети «Дзержинець» трудкомуни імені Дзержинського (Люберці).

У 1939 році відновлений в Спілці письменників СРСР, відповідальний інструктор секції прози.

Учасник радянсько-німецької війни. З червня по листопад 1941 року був рядовим на Північному і Карельському фронтах. Потрапив в оточення, перебував у фінському полоні, в 1944 році повернувся з полону.

У 1945 році знову був репресований і потрапив під Сталіногорськ (нині місто Новомосковськ Тульської області Росії) до перевірочно-фільтраційного спецтабору № 283 (ПФЛ № 283), де його кілька років «фільтрували»[7].

Спеціальні (фільтраційні) табору були створені рішенням ДКО в останні дні 1941 року з метою перевірки військовослужбовців РСЧА, що були у полоні, оточенні або проживали на окупованій ворогом території. Порядок проходження держперевірки («фільтрації») визначався Наказом наркома внутрішніх справ СРСР № 001735 від 28 грудня 1941 року, відповідно до якого військовослужбовці прямували в спеціальні табори, де тимчасово отримували статус «колишніх» військовослужбовців або «спецконтингенту».

Термін відбував у табірному відділенні № 22 ПФЛ № 283 при шахті № 19 тресту «Красноармійськвугілля». Шахта перебувала між сучасними містами Донський і Північно-Задонськ (з 2005 року мікрорайон міста Донського). На шахті працював банщиком, потім обліковцем.

Зусиллями журналістів П. В. Піддубного та С. Я. Позднякова поет був звільнений і працював відповідальним секретарем газети «Сталіногорська правда», керував літературним об'єднанням при ній[8]. Разом із ним у таборі перебував брат Олександра Твардовського, Іван.

Після табору Ярославу Смелякову був заборонений в'їзд до Москви. Тому до столиці їздив крадькома, в жодному разі не ночував[7]. Завдяки Костянтину Симонову, що замовив за нього слово, йому вдалося знову повернутися до письменницької діяльності. У 1948 році вийшла книга «Кремлівські ялини».

У 1951 році за доносом двох поетів Ярослав Смеляков знову заарештований і відправлений в заполярну Інти.

У казенній шапці, табірному бушлаті,
отриманому в Інтінское стороні,
без ґудзиків, але з чорною печаткою,
поставленої чекістом на спині, — :::::::::::::::::: Ярослав Смеляков, 1953 рік, табірний номер Л-222

Відбував термін до 1955 року, повернувшись додому за амністією, ще не реабілітований. Реабілітований у 1956 році.

До двадцятого до з'їзду
жили ми по простоті
без жодного від'їзду
в далекому місті Інтер …

Член Правління Спілки письменників СРСР з 1967 року, Правління СП Російської РФСР з 1970 року. Голова поетичної секції СП СРСР.

Друга дружина — Тетяна Валеріївна Смелякова-Стрешньова.

Творчість[ред. | ред. код]

Ярослав Смеляков рано почав писати вірші. Навчаючись у ФЗУ (будучи «фабзайцем»), публікував вірші у цеховій стінгазеті. Писав також огляди для агітбригади. Дебютував у пресі в 1931 році. Перша збірка віршів «Робота і любов» (1932) сам набирав в друкарні як професійний складач. Як і в наступній збірці «Вірші», оспівував новий побут, ударну працю.

У віршах використовував розмовні ритми й інтонації, вдавався до своєрідного поєднання лірики та гумору. У збірниках післявоєнних років («Кремлівські ялини», 1948 ; «Вибрані вірші», 1957) і поемі «Сувора любов» (1956), присвяченій молоді 1920-х років, виявляється тяжіння до простоти і ясності вірша, монументальності зображення і соціально-історичного осмислення життя. Поема, частково написана ще в таборі, отримала широке визнання.

У творах пізнього періоду ці тенденції отримали якнайповніший розвиток. Однією з головних тем стала тема спадкоємності поколінь, комсомольських традицій: збірки «Розмова про головне» (1959), «День Росії» (1967); «Товариш Комсомол» (1968), «Декабрь» (1970), поема про комсомол «Молоді люди» (1968) та інші. Посмертно видані «Моє покоління» (1973) і «Служба часу» (1975).

До його найбільш відомих творів можуть бути віднесені такі вірші, як «Якщо я захворію …», «Гарна дівчинка Ліда» (уривок з цього вірша читають головні персонажі Олександра Дем'яненко і Наталії Селезньової у фільмі «Операція „И“ та інші пригоди Шурика»), «Кладовище паровозів», «Любка», «Милі красуні Росії». Пісню на вірші «Якщо я захворію» виконували Юрій Візбор, Володимир Висоцький, Аркадій Севєрний, Юрій Шевчук та інші (фрагмент цієї пісні виконують також головні персонажі Інокентія Смоктуновського і Олега Єфремова у фільмі «Стережись автомобіля»).

Якість віршів Смелякова дуже різна як щодо їх глибини, так і форми вираження; в наявності — справжній талант (що підтверджується такими знавцями, як Євген Винокуров, Наум Коржавін, Зиновій Паперний), так само як і слабкість спільної позиції цього поета, що пережив удари долі і впав в алкоголізм. Гарні вірші Смелякова відрізняються силою і опуклою образністю мови, погані — дешевою римованої декламацією.

Всього Ярослав Смеляков написав 112 творів. Автор публіцистичних та критичних статей; займався перекладами з української, білоруської та інших мов.

Помер Ярослав Смеляков 27 листопада 1972 року. Похований в Москві на Новодівичому кладовищі (ділянка № 7).

Адреси в Москві[ред. | ред. код]

  • Велика Молчановка, 31 (не зберігся)
  • 1948—1951 і 1955—1960 роки — вул. Арбат, 38/1
  • 1960—1972 роки — Ломоносовський проспект, 19, кв. 40

Нагороди й премії[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Робота і любов. — М., 1932.
  • Вірші. — М., 1932.
  • Дорога. — М., 1934.
  • Вірші. — М., 1934.
  • Щастя. — М., 1934.
  • Кремлівські їли. — М., 1948.
  • Лампа шахтаря. — 1949.
  • Вірші. — М., 1950.
  • Сувора любов. — М., Радянський письменник, 1956.
  • Вибрані вірші. — М., 1957.
  • Розмова про головне. — М., 1959.
  • Сувора любов. — М., 1959.
  • Робота і любов. — М., 1960.
  • Вірші. — М., 1961.
  • Золотий запас. — Алма-Ата, 1962.
  • Робота і любов. — М., 1963.
  • Хороша дівчинка Ліда. — М., 1963.
  • Книга віршів. — М., 1964.
  • Оленка. — М., 1965.
  • Роза Таджикистану. — Душанбе, 1965.
  • День Росії. — 1966.
  • Милі красуні Росії. — М., 1966.
  • День Росії. — М., 1967.
  • Вірші. — М., 1967.
  • Сувора любов. — М., 1967.
  • День Росії. — М., 1968.
  • Молоді люди. — М., 1968.
  • Товариш комсомол. — М., 1968.
  • Зв'язковий Леніна. — 1970.
  • Грудень. — М., 1970.
  • Моє покоління. — М., 1972.
  • Служба часу. Вірші. — М., Современник, 1975.
  • Вірші і поеми. — 1979.

Збірка творів[ред. | ред. код]

  • Вибрані твори в двох томах. — М. 1970.
  • Зібрання творів у трьох томах. — М. Молодая гвардия, 1977—1978:
    • Том I. Вірші 1931—1965. Передмова М. Дудін. — 432 с.; портр. — 1977.
    • Том II. Вірші шістдесятих років (1966—1969); Вірші сімдесятих років (1970—1972); поеми; Переклади радянських і зарубіжних поетів. — 608 с. — 1977.
    • Том III. п'єса; Статті, замітки, виступи; Щоденники, записні книжки, листи; З незавершеного. — 432 с. — 1978.

Пам'ять[ред. | ред. код]

  • У Новомосковському історико-художньому музеї є експозиція, присвячена поету. Представлений великий фотографічний і документальний матеріал, в тому числі чернетки віршів, зі сталіногорського періоду життя Смелякова, особисті речі (передані вдовою поета), а також книги учнів і друзів поета з дарчими написами[9].
  • У 1980 році на пам'ять про перебування поета в місті Новомосковську на будинку № 32 (вул. Трудові резерви) встановлено меморіальну дошку. Напис на дошці: «З 1945 по 1949 року у місті Новомосковську жив і працював лауреат Державної премії СРСР, премії Ленінського комсомолу, поет Ярослав Смеляков».
  • У Новомосковську та Луцьку є вулиця Смелякова.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Русская литература XX века. Прозаики, поэты, драматурги / под ред. Н. Н. Скатов — 2005. — С. 357–359. — ISBN 5-94848-307-X
  2. ↑ а б в Смеляков Ярослав Васильевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Gran Enciclopèdia Catalana — Grup Enciclopèdia, 1968.
  5. ↑ Ярослав Смеляков
  6. ↑ Я. Смеляков — Несколько слов о себе
  7. ↑ а б в Васькин А. А. Я унижаться не умею. Поэты Винокуров, Ваншенкин и дом, где арестовали Смелякова. НГ EXLIBRIS № 15 (602) 28 апреля 2011 г., с. 8
  8. ↑ Седугин В. И. {{{Заголовок}}}. — Тула, 2010. — С. 110—111.
  9. ↑ М. Н. Бобкова. Новомосковскому историко-художественному музею исполняется 45 лет. Ассоциация музеев России. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 30 квітня 2012.

посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Смеляков_Ярослав_Васильович&oldid=40874331