Снятин — Вікіпедія

Снятин
Герб Снятина Прапор Снятина
Снятинська ратуша
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Івано-Франківська область
Район Коломийський район
Рада Снятинська міська рада
Засноване 1158
Магдебурзьке право 1448
Статус міста від 1939 року
Населення 9420 (01.12.2022)[1]
 - повне 9420 (01.12.2022)[1]
Площа 35.29 км²
Густота населення 200 осіб/км²
Поштові індекси 78300
Координати 48°27′04″ пн. ш. 25°34′16″ сх. д. / 48.45111° пн. ш. 25.57111° сх. д. / 48.45111; 25.57111Координати: 48°27′04″ пн. ш. 25°34′16″ сх. д. / 48.45111° пн. ш. 25.57111° сх. д. / 48.45111; 25.57111
Водойма Річка Прут
Назва мешканців сня́тинець
сня́тинка
сня́тинці
Відстань
Найближча залізнична станція Снятин
До станції 5 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 96 км
 - автошляхами 108 км
Міська влада
Адреса 78300, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, м. Снятин, пл.Незалежності України, буд. 1
Вебсторінка Snyatyn

CMNS: Снятин у Вікісховищі

Мапа
Снятин. Карта розташування: Україна
Снятин
Снятин
Снятин. Карта розташування: Івано-Франківська область
Снятин
Снятин
Мапа

Сня́тин — місто в Україні на Покутті, знаходиться в Коломийському районі Івано-Франківської області.

Географія[ред. | ред. код]

Місто знаходиться на південному сході Івано-Франківської області, за 92 км від обласного центру, на лівому березі річки Прут, на кордоні з Буковиною. За 5 км на південь від міста проходить залізнична колія Львів — Чернівці.

Історія[ред. | ред. код]

Перша історична згадка про Снятин — 1158 р. (Іпатіївський літопис). Назва міста походить від імені його власника — воєводи Костянтина (Коснятина) Сірославича, знатного боярина при дворі галицького князя Ярослава Осмомисла.

Після переходу Галичини під владу польського короля Казимира III (1349) Снятин став центром староства. Першим старостою був Отто з Ходеча (або з Ходча, Ходецький). Тривалий час старостами у Снятині були представники роду шляхтичів Бучацьких, зокрема, Міхал «Мужило» Бучацький, його син Міхал, внук Давид. В Снятині під угодою, укладеною з молдавським канцлером Міхаєм (Михайлом), підписалися як свідки, зокрема, Бартоломей Язловецький (Бучацький) разом з снятинським та коломийським старостою — стрийком Михайлом «Мужилом» Бучацьким.[2]

Місто перетворюється на важливий торговельний центр зі щорічними ярмарками; 1448 року отримує магдебурзьке право.

У XVI—XVII століттях Снятин неодноразово потерпав від татарських набігів. Особливо спустошливими вони були в 1498, 15201524, 1589, 1594 та 1621 роках.

1457 року селяни-повстанці під проводом Лева захопили Снятин, але невдовзі зазнали поразки.

У 14901492 роках місто опиняється в зоні нового селянського повстання під проводом Івана Мухи (деякі історики вважають його місцевим виходцем). Влітку 1490 року біля міста Рогатин королівськими військами були розбиті основні сили повстанців, а залишки їх, на чолі з Мухою, відступили на Покуття в райони Коломиї і до Снятина, а потім у ліси Північної Буковини.

У місті під час дороги до Кракова для сходження на трон Речі Посполитої зупинявся король Стефан Баторій. 3 квітня 1576 р. Ян Димітр Соліковський (пізніший львівський латинський архієпископ) мав авдієнцію короля в місті, під час якої сказав, що «тільки католицька віра є утвердженням Польського королівства».[3]

1594 року татари спалили місто під час нападу на Галичину через прорахунки коронного комадування.[4]

1646 року міщани Снятина піднялись на акції протесту через відібрання старостою Пйотром Потоцьким решток вольностей міщан (вислали делегацію до короля зі скаргою на нього та підстаросту Марціна Кобилянського). Відмовляючись платити податки старості, частина снятинців переселилась на інший берег Пруту, 5 серпня 1646 року під керівництвом Василя Цинти здобули місцеву церкву. Ситуацію змінили волоські драгуни П. Потоцького. Після повернення делегації снятинців з королівським ґлейтом від помсти старости на 6 місяців повстанці 2 листопада оволоділи містом з ратушею, примусили райців відмовитись від присяги старості. Провідника повстання В. Цинту піймали драгуни Потоцького, скоро заволоділи й містом. Король Владислав IV видав універсал для повстанців, яким наказував коритись Потоцькому, поки суд не розгляне суперечку. Було укладено угоду, за якою взамін 1000 золотих на утримання залоги міщани будуть вільними від стацій содатських. Потоцький видержавив маєтки снятинського староства (згода короля від 11 лютого 1647 року) на 4 роки Яну Левському за 28000 золотих.[5]

У часи Хмельниччини в околицях Снятина діяли повстанські загони Леся Березовського, Микити Горбачека, Григорія Угорницького. 1665 року повстанці штурмом здобули місто і зруйнували Снятинський замок.

Снятин був розташований на кордоні з Молдовою, тому саме тут діяла головна митниця на Молдавському торговельному шляху. Наприкінці XVI століття у Снятині проживали ремісники 15 професій. Розвиткові ремесел сприяли вірмени, які почали заселяти місто з 1628 року, а розвиткові сільського господарства сприяли німці, які прибули з Баварії, Бадена, Вюртемберга, Нассау в 17771787 рр. (після того, як 1772 року за першим поділом Польщі Галичина потрапила під владу Габсбургів, під якою була до 1918 р.). До 1939 року Снятин був повітовим містом.

Вулиця Шевченка

Під час Барської конфедерації 22 травня 1768 р. Йоахім Потоцький на чолі 400 вояків напав на місто.[6]

5 листопада 1790 року грамотою цісаря Леопольда ІІ для Снятина було затверджено герб: на блакитному тлі — срібний глухий фортечний мур з трьома вежами, на якому золота літера «S» (символіка герба, вочевидь, нагадувала про назву міста).

Наприкінці 1793 року дідичка Катажина з Потоцьких Коссаковська через погіршення стосунків з представниками австрійської влади мала від них попередження про можливість позбавлення прав на місто.[7]

1812 р. з Монастириська до Снятина було перенесено Монастириську тютюнову фабрику[8]

У березні 1881 року священик Теофіл Кобринський організував у Снятині першу українську читальню, яка 1899 року перетворилася на філію товариства «Просвіта». У наступні роки на теренах Снятинщини виникають товариства «Січ», «Боян», «Просвіта», «Союз українок». На початку ХХ століття на місцевих вічах двічі виступав Іван Франко. 1903 року місто відвідав класик української музики М. Лисенко. Найперший пам'ятник Тарасу Шевченку на Снятинщині побудували у 1914 році у селі Микулинцях.[9]

1978 року приєднано до міста приміські села Микулинці (південно-західна частина міста) і Кулачин (південно-східна)[10].

Пам'ятки історії та культури[ред. | ред. код]

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність[ред. | ред. код]

Пам'ятник Михайлові Бажанському


Національний склад[ред. | ред. код]

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[13]:

Національність Відсоток
українці 97,98 %
інші/не вказали 2,02 %

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[14][15]:

Мова Відсоток
українська 98,72 %
інші/не вказали 1,28 %

Видатні люди[ред. | ред. код]

Народжені у Снятині[ред. | ред. код]

Пов'язані зі Снятином[ред. | ред. код]

Іван Семанюк (Марко Черемшина), письменник, адвокат, громадський діяч.

Перебували[ред. | ред. код]

Снятинські старости[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2022 року (PDF)
  2. Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków / opracowali E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka. — Kórnik, 1998. — S. 126. — ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8. (пол.)
  3. Kotarski E., Kumor B. Solikowski Jan Dymitr herbu Bończa (1539—1603) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 2000. — T. XL/2, zeszyt 165. — S. 284
  4. Леп'явко С. Северин Наливайко // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — С. 61. — ISBN 5-203-01639-9.
  5. Nagielski M. Potocki Piotr h. Pilawa (zm. 1648) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 120. (пол.)
  6. Szczygielski W. Potocki Jachim Karol h. Pilawa (zm. 1791) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVIII/1. — Zeszyt 116. — S. 50—57. (пол.)
  7. Krakowski B. Kossakowska Katarzyna z Potockich (1722—1803) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1969. — T. XIV/2, zeszyt 61. — S. 259. (пол.)
  8. Монастириська, Березівка і фільварки / Калейдоскоп минулого // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 584.
  9. На Снятинщині нарахували 37 пам'ятників Кобзареві. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 10 червня 2018. 
  10. Снятинщина. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 18 жовтня 2015. 
  11. У Снятині відкрили пам'ятник Степану Бандері. Архів оригіналу за 7 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015. 
  12. Інтерактивна карта Української Греко-Католицької Церкви. Інтерактивна карта Української Греко-Католицької Церкви (укр.). Архів оригіналу за 16 вересня 2018. Процитовано 16 вересня 2018. 
  13. Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  14. Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  15. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  16. Піонерка українського фемінізму
  17. Siostra Marta Wiecka[недоступне посилання] (пол.)
  18. Визвольні змагання. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 20 листопада 2015. 
  19. Мартинець Гнат // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 4. — С. 1478.
  20. Хто керував Володимиром-Волинським у період з 1915 по 1923 роки. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 4 березня 2016. 
  21. а б Buczaccy (01) [Архівовано 21 вересня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  22. Zebrzydowsccy (01) [Архівовано 4 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
  23. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 727. (пол.)
  24. Potoccy (02) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]