Список королів Італії — Вікіпедія

Титул «король Італії» (лат. rex Italiae, італ. re d'Italia) носили правителі кількох історичних королівств:

Ранньосередньовічного Італійського королівства, одного з варварських королівств у V — X століттях. Першим правителем, який претендував на титул короля Італії, був Одоакр і остготські та лангобардські королі, в IX — X століттях гілка Каролінгів і ряд інших претендентів. Жоден з німецьких королів Італії в цей період не контролював весь Апеннінський півострів. В 962–1806 титул короля Італії був з'єднаний з титулом імператора Священної Римської імперії.

Італійського королівства, створеного 1805 року Наполеоном I в північній частині півострова (столиця — Мілан, правонаступник Цизальпійської (1797–1802) й Італійської (1802–1805) республік). Єдиним монархом цієї держави (до 1814) був сам Наполеон, віце-королем — його пасинок Ежен Богарне;

Італійського королівства, створеного в 1861 після об'єднання Італії. У ньому царювали монархи Савойської династії, яка раніше правила в Сардинському королівстві з центром в Турині; в 1870 столиця єдиної Італії була перенесена в Рим. Королівство проіснувало до скасування монархії в червні 1946.

Королі в Італії за періодами[ред. | ред. код]

Королівство Одоакра[ред. | ред. код]

476–493 : Одоакр (бл.433-493)

Остготське королівство (476–553)[ред. | ред. код]

470–526 : Теодоріх Великий (451–526)
526–534 : Аталаріх (516–534)
526–534 : Амаласунта (пом. 535)
534–536 : Теодат (пом. 536)
536–540 : Вітігес (бл.500-542)
В 540 році корону остготів пропонували візантійському полководцю Велізарію, але він відмовився.
540–541 : Ільдебад (пом. 541)
541–541 : Ерарік (пом. 541)
541–552 : Тотіла (пом. 552)
552–552 : Тейя (пом. 552)

Лангобардське королівство (568–814)[ред. | ред. код]

568–572 : Албойн (пом. 572)
572–574 : Клеф (пом. 574)
574–584 :Правління герцогів
584–591 : Автарій (пом. 591)
591–616 : Агілульф (пом. 616)
616–626 : Адалоальд (пом. 626)
626–636 : Аріоальд (пом. 636)
636–652 : Ротарій (пом. 652)
652–659 : Родоальд (пом. 659)
659–661 : Аріперт I (пом. 661)
661–662 : Годеперт (пом. 662)
662–672 : Грімоальд (пом. 672)
672–672 : Гарібальд (пом. 672)
672–691 : Перктаріт (пом. 691)
686–700 : Куніберт (пом. 700)
700–701 : Лютперт (пом. 701)
701–701 : Рагінперт (пом. 701)
701–712 : Аріперт II (пом. 712)
712–712 : Анспранд (пом. 712)
712–744 : Лютпранд (пом. 744)
744–744 : Гільдепранд (пом. 744)
744–749 : Рачіс (пом. 749)
749–756 : Айстульф (пом. 756)
756–774 : Дезидерій (пом. бл. 786)

В 774 Лангобардське королівство було завойовано королем франків Карлом Великим, який коронувався в Павії як король лангобардів.

774–814 : Карл I Великий (747–814), король франків з 768, імператор Заходу з 800

Франкське Італійське королівство (781–963)[ред. | ред. код]

В 781 Карл Великий виділив своєму синові Піпіну Італію як королівство, васала франкського королівства (з 800 імперії).

781–810 : Піпін (777–810)
812–818 : Бернар (бл.797-818)
818–855 : Лотар I (795–855), імператор Заходу з 817, король Баварії 814–817, король Серединного королівства з 843
844–875 : Людовик I (825–875), король Провансу з 863, імператор з 855
875–877 : Карл II Лисий (823–877), король Алеманії 831–833, король Аквітанії 839–843, 848–854, король Західного Франкського королівства з 840, імператор з 875
877–879 : Карломан (830–880), король Баварії з 876
879–887 : Карл III Товстий (839–888) — король Східного Франкського королівства 876–887 (до 882 король Алеманнії і Реції), король Західного Франкського королівства з 884–887, король Лотарингії (Карл II) з 882–887, імператор 881–887

Після повалення Карла Товстого в 887 королівство стало фактично незалежним, королі стали виборними.

888–924 : Беренгар I (850–924), маркграф Фріульський з 874, імператор з 915 . Визнав своїм сеньйором короля Східно-Франкського королівства Арнульфа Каринтійського, скинутий Арнульфом в 896, після відходу якого до 898 року королівство було розділене на 2 частини.
889–894 : Гвідо III Сполетський (пом. 894), маркграф Камеріно з 876, маркграф і герцог Сполето з 882, імператор з 891, противник Беренгара Фріульського
891–898 : Ламберт II Сполетський (пом. 896), маркграф і герцог Сполето і Камеріно 894–895, імператор з 894
896–899 : Арнульф Каринтійський (бл. 850–899), король Східного Франкського королівства з 887, імператор з 896
- 896 : Ратольд, віце-король Італії
900–905 : Людовик II Сліпий (бл. 880-928), імператор Заходу 901–905, король Нижньої Бургундії 887–924, противник Беренгара Фріульського в 900–902 і 905.
922–933 : Родольфо Бургундський (880–937), король Верхньої Бургундії з 912, Нижньої Бургундії з 933, вигнаний з Італії.
926–947 : Гуго Арльський (бл. 880–948), граф Арля бл.895-928, граф Вьєнна бл .895-926, король Нижньої Бургундії 924–933
945–950 : Лотар II (бл.915-950)
950–961 : Беренгар II Іврейський (пом.961), маркграф Івреі 924–940
950–963 : Адальберт I Іврейський (бл. 932 — бл. 975), співправитель батька

В 951 Оттон I Великий вторгся до Італії і був коронований як «король лангобардів». В 952 Беренгар і Адальберт визнали себе васалами Оттона, однак в 961 були повалені Оттоном.

Італійське королівство в складі Священної Римської імперії (962–1648)[ред. | ред. код]

- 1002 - 1014 : Ардуін Іврейський
- 1093 - 1098 : Конрад, син імператора Генріха IV

Італійське королівство (наполеонівське) (1805–1814)[ред. | ред. код]

Ежен Богарне, віце-король, представляв Наполеона I

Список королів Італії Нового часу[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Бульст-Тиле Мария Луиза, Йордан Карл, Флекенштейн Йозеф. Священная Римская империя: эпоха становления / Пер. с нем. Дробинской К. Л., Неборской Л. Н. под редакцией Ермаченко И.О — СПб.: Евразия, 2008. — 480 с. — 1000 экз. — ISBN 978-5-8071-0310-9.
Балакин В. Д. Творцы Священной Римской империи — М.: Молодая гвардия, 2004. — 356 с. — (Жизнь замечательных людей: Серия биографий; Вып. 1095 (895)). — 5000 экз. — ISBN 5-235-02660-8.
Павел Диакон. История лангобардов = Historia Langobardorum — М.: Азбука-классика, 2008. — 320 с. — 5 000 экз. — ISBN 978-5-91181-861-6.
Фазоли Джина. Короли Италии (888–962 гг.) / Пер. с итал. Лентовской А. В. — СПб.: Евразия, 2007. — 288 с. — 1 000 экз. — ISBN 978-5-8071-0161-8.