Справа «Україна проти Російської Федерації» (Міжнародний Суд) — Вікіпедія

Справа «Україна проти Російської Федерації»
Будівля міжнародного суду ООН у Гаазі (Нідерланди)
СудМіжнародний суд ООН
Повна назва справиЗастосування Міжнародної конвенції щодо боротьби з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції щодо подолання усіх форм расової дискримінації (Україна проти РФ)
Слухання6—9 березня 2017 (попередні),
3—7 червня 2019 (щодо юрисдикції),
6—18 червня 2023 (по суті)
Почато16 січня 2017 року
Рішення31 січня 2024 року
ОбвинуваченийРосійська Федерація
Позивач(і)Україна
Склад суду
Колегія2024 рік:
Петер Томка (Словаччина),
Роні Абрахам (Франція),
Мохамед Беннуна (Марокко),
Абдулкаві Юсуф (Сомалі),
Сюе Ханьцінь (КНР),
Юлія Себутінде (Уганда),
Далвір Бхандарі (Індія),
Патрік Ліптон Робінсон (Ямайка),
Наваф Салам (Ліван),
Юдзі Івасава (Японія),
Георг Нольте (Німеччина),
Гіларі Чарльзворт (Австралія),
Леонардо Немер Калдейра Брант (Бразилія),
Фаусто Покар (суддя ad hoc, Україна),
Тузмухамєдов Бахтіяр (суддя ad hoc, РФ)
Голова судуДжоан Доног'ю (США)
ВіцеголоваКірілл Гєворгян (РФ)
Російсько-українська війна
Передумови та причини
Основні теми
Схожі теми
Проєкт і портал
Проєкт • Портал
Не плутати з Судовий процес проти РФ через вторгнення російських військ в Україну.

Справа Міжнародного суду ООН за позовом України проти Російської Федерації — міждержавна судова справа щодо порушення РФ упродовж 2014—2015 років двох конвенцій: Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму (МКБФТ) та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (МКЛРД).

Позовна заява була подана 16 січня 2017 року представником України до Міжнародного суду ООН з метою притягнення Російської Федерації до відповідальності за вчинення актів тероризму і дискримінації протягом її незаконної агресії проти України. Україна також звернулася до Міжнародного суду ООН з проханням запровадити тимчасові заходи, спрямовані на запобігання продовженню порушень прав людини з боку Російської Федерації протягом розгляду справи Судом по суті.[1]

Рішення Суду ООН по справі «Застосування Міжнародної конвенції щодо боротьби з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції щодо подолання усіх форм расової дискримінації (Україна проти РФ)» оголошено 31 січня 2024 року. Суд встановив, що РФ своїми діями та бездіяльністю порушила обидві конвенції. Суд частково визнав порушення, які Україна вказала у позовній заяві, та без зобов'язань щодо стягнення з РФ компенсації.[2]

Суть[ред. | ред. код]

Повна офіційна назва позову англійською: англ. Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of All Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation).

Не існує міжнародного суду з юрисдикцією щодо порушення Статуту ООН, вчиненого РФ під час її вторгнення в Україну у 2014 році, і також міжнародного суду з юрисдикцією щодо злочину агресії, вчиненого російськими керівниками в Україні. Міжнародний Суд ООН (МС ООН) розглядає лише «правові спори» між державами – членами ООН, учасниками Статуту МС ООН. Суд ООН розглядає питання за згодою обох сторін і лише зобов'язання, які сторони добровільно на себе взяли. У компетенції МС ООН — встановити, чи порушувала держава-відповідач (РФ) певні міжнародні конвенції, ратифіковані державами-учасницями спору. Позов України охопив дві конвенції: про боротьбу з фінансуванням тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Обидві ратифіковані Росією та Україною — це включає зобов'язання та згоду і Суд ООН може ухвалювати рішення, не питаючи згоди РФ. Поняття «агресія» у цих конвенціях відсутнє, тож Україна не просить визнати Росію державою-агресором тощо[3].

Слухання розпочались 6 березня 2017 року.[4][5]

За повідомленням російських інформаційних агенцій прессекретар президента Володимира Путіна Дмитро Пєсков заявив, що Москва визнає рішення міжнародного суду по цій справі.[6]

Підготовка позову[ред. | ред. код]

Влітку 2014 року МЗС України офіційно повідомило РФ про порушення обох конвенцій. Упродовж 2014—2016 років МЗС України надіслало РФ понад 80 дипломатичних нот, Україна провела сім раундів переговорів щодо фактів порушень та їх кваліфікації за конвенціями. За результатами цих зусиль, Україна дійшла до висновку про неможливість вирішити спір шляхом переговорів (досудовими засобами).[7]

У 2015 році президент РФ Путін В. підписав закон, згідно з яким Конституційний суд РФ може визнавати рішення міжнародних судів необов'язковими до виконання, якщо ті суперечать Конституції РФ.[8]

Під час підготовки матеріалів до суду українською стороною було опитано 1400 потерпілих, 2000 свідків, проведено 1800 судових експертиз і здобуто 100 000 одиниць речових доказів, у тому числі зразки зброї та військової техніки виробництва Російської Федерації, захоплені українською армією під час боїв.

Позов налічує 800 томів матеріалів, з них 300 томів під грифом «таємно» і «цілком таємно»[9].

Звинувачення[ред. | ред. код]

Відео обстрілу КПП на дорозі Маріуполь-Донецьк неподалік Волновахи з РСЗВ БМ-21 «Град» що забрала життя 13 осіб

Україна стверджує, що Російська Федерація порушує Конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму шляхом надання зброї та інших видів допомоги незаконним збройним формуванням, які вчинили низку актів тероризму на території України. До найтрагічніших терористичних атак російських маріонеток слід віднести:

Крім того, Україна стверджує, що Російська Федерація порушує Конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, беручи участь в кампанії дискримінації щодо неросійських громад, які проживають на окупованій території Кримського півострова, зокрема, спільнот етнічних українців і кримських татар. Починаючи з незаконного «референдуму», проведеного в атмосфері залякування, російська окупаційна влада здійснює політику культурного знищення цих громад. Така дискримінаційна політика була засуджена Генеральною Асамблеєю ООН, і проявилася у забороні діяльності Меджлісу кримськотатарського народу, хвилі зникнень, вбивств, самовільних обшуків, затримань, спроб припинити мовлення ЗМІ, а також у обмеженні на викладання української і кримськотатарської мови[1].

Однак, міністр закордонних справ Павло Клімкін заявив, що українська сторона має намір доповнювати свій позов у Міжнародний суд ООН новими фактами порушення Росією прав людини[10]. Зокрема, постійний представник України при ООН Володимир Єльченко зазначив, що позов може бути доповнений звинуваченнями у скоєнні військових злочинів — знищенні цивільних об'єктів критичної інфраструктури міста Авдіївка в січні-лютому 2017 року[11].

Слухання[ред. | ред. код]

Судді[ред. | ред. код]

14 чинних суддів МС ООН і 2 судді ad hoc: від України — Фаусто Покар, від РФ — Скотніков Лєонід (2017—19), Тузмухамєдов Бахтіяр (2019—24).[12]

Суд ООН складається з 15 суддів, однак оскільки Україна не має у складі Суду своїх громадян і в слуханнях не бере участь громадянин РФ чинний віцеголова МС ООН Гєворгян Кірілл[ru], який заявив самовідвід, то обидві сторони скористалися правом призначити спеціально для слухань цієї справи по одному додатковому судді — судді ad hoc. Україна обрала італійського юриста Фаусто Покара[en] та РФ обрала російського юриста Скотнікова Лєоніда[ru]. Таким чином, рішення ухвалювали 16 суддів.

Представники сторін[ред. | ред. код]

Цей розділ потребує доповнення. (березень 2017)

У МС ООН держави представляють міністерства закордонних справ.

Україну представили[ред. | ред. код]

У 2017 році агенти України
Олена Зеркаль — очолила українську делегацію заступник Міністра закордонних справ; Всеволод Ченцов, співагент, директор Департаменту Європейського Союзу МЗС.
Радники та адвокати України: п. Гарольд Хонджу Кох (Harold Hongju Koh), п. Марні Л. Чік (Marney Cheek), п. Джонатан Гімблетт (Jonathan Gimblett), п. Девід М. Сіонтс (David M. Zionts).
Також до складу увійшли — заступник Генерального прокурора Євгеній Єнін, керівник Головного департаменту зовнішньої політики та європейської інтеграції Адміністрації Президента Ігор Жовква, керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Богдан Крикливенко та начальник Апарату Голови Служби безпеки України Олександр Ткачук.[13][14]
У 2019 році агенти України
Олена Зеркаль, заступник Міністра закордонних справ України, як агент; Всевелод Ченцов, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Нідерланди, як співагент.
Радники та адвокати України:
Пан Гарольд Хонджу Кох (Harold Hongju Koh), професор міжнародного права, член колегії адвокатів Нью-Йорка та округу Колумбія;
Пан Жан Марк Тувенен (Jean Marc Thouvenin), професор Університету Парижа Нантер, Генеральний секретар Гаазької академії міжнародного права;
Пані Марні Л. Чік (Marney L. Cheek), Covington & Burling LLP, член колегії адвокатів округу Колумбія;
Пан Джонатан Гімблетт (Jonathan Gimblett), Covington & Burling LLP, член колегії адвокатів округу Колумбія та Вірджинія;
Пан Девід М. Сіонтс (David M. Zionts), Covington & Burling LLP, член колегії адвокатів Верховного суду США та округу Колумбія.
У 2019 році делегацію України склали 27 осіб.
З травня 2022 року
Антон Кориневич — агент України, посол з особливих доручень МЗС; Оксана Золотарьова — співагент України, директор Департаменту міжнародного права МЗС.[15]
У процесі беруть участь адвокати з американської фірми «Ковінгтон і Берлінг» (англ. Covington & Burling LLP[en]), ця фірма спеціалізується на комерційному арбітражі[16][17], у її юристів відсутній досвід у процесах з міжнародного публічного права.[18]

Російську Федерацію представили[ред. | ред. код]

У 2017 році агенти РФ
Колодкін Роман[ru] — очільник делегації, директор Правового департаменту МЗС РФ, суддя ППТС і суддя МТМП з 1 жовтня 2017; Лукьянцев Грігорій Є., заступник директора департаменту МЗС РФ; Рогачьов Ілья І., директор департаменту МЗС РФ.
Радники та адвокати РФ: Матіас Форто (Mathias Forteau), Семюель Вордсворт (Samuel Wordsworth), Андреас Ціммерманн[de] (Andreas Zimmermann).
У 2017 році до складу російської делегації в Суді увійшли понад 30 осіб. У тому числі іноземні та російські консультанти, представники МЗС РФ, Міноборони та інших федеральних відомств.[19][20]
У 2019 році агенти РФ [1]
Лобач Дмітрій — очільник делегації, посол з особливих доручень МЗС РФ; Лукьянцев Грігорій Є., заступник директора департаменту МЗС РФ.
Радники та адвокати РФ:
п. Матіас Форто (Mathias Forteau), професор Університету Париж Нантер, у складі Комісії міжнародного права ООН[en] (2023—27);
п. Ален Пелле[en] (Alain Pellet), почесний професор Університету Париж Нантер, колишній голова Комісії міжнародного права, член Міжнародного інституту прав, (до 23 лютого 2022);
п. Семюель Вордсворт (Samuel Wordsworth), QC, член Англійської колегії адвокатів, член Паризької колегії адвокатів, Судової палати Ессекса, адвокат РФ у справах «Україна проти Росії» щодо «прав прибережної держави у Чорному й Азовському морях та у Керченській протоці» (поч. 2016) та щодо «затримання кораблів та військовослужбовців ВМС України» (поч. 2019) за Конвенцією ООН з морського права у МТМП та Арбітражі ППТС;
п. Андреас Ціммерманн[de] (Andreas Zimmermann), магістр права (Гарвардський університет), професор міжнародного права Потсдамського університету, директор Потсдамського центру прав людини, член Постійної палати третейського суду та Комітету з прав людини.
У 2019 році делегацію РФ склали 40 осіб.
У 2023 році агенти РФ
Кузьмін Геннадій В., посол зі спецдоручень МЗС РФ, відповідальний за питання Міжнародного суду ООН; Шульгін Александр[ru], російський посол у Нідерландах; Заболоцька Марія заступниця представника РФ в ООН.
Радники та адвокати РФ: Хаді Азарі (Hadi Azari), Свейнстон Міхаель (Swainston Michael), Жан-Шарль Чікая (Jean-Charles Tchikaya), Удовічєнко Кірілл, Сієнхо Йі (Sienho Yee).

Жан-Батіст Мерлен (Jean-Baptiste Merlin) доктор юридичних наук, Тесса Барсак (Tessa Barsac) консультант з міжнародного права, Шон Огей (Sean Aughey) адвокат, інш. Адвокатська компанія РФ «МЗС та партнери», інш.[21][22][23]

Хід провадження[ред. | ред. код]

6—9 березня 2017 року відбулись слухання з питань попередніх юрисдикції та про застосування запобіжних заходів. Україна представила аргументи в понеділок 6 березня та в середу, 8 березня. Російська Федерація представила свої аргументи у вівторок 7 березня та в четвер 9 березня. Рішення Суду про запровадження тимчасових заходів очікувалось упродовж кількох тижнів.[5]

19 квітня 2017 року Суд ухвалив рішення про запобіжні заходи.

Протягом кількох найближчих місяців Міжнародний Суд ООН визначив розклад подання сторонами процесуальних документів стосовно розгляду справи по суті, після чого призначив усні слухання[5].

З 3 по 7 червня 2019 року відбулися публічні слухання щодо питань юрисдикції суду.[24]

8 листопада 2019 року — Міжнародний суд ООН визнав свою юрисдикцію у справі України проти Російської Федерації за порушення двох міжнародних конвенцій — Міжнародну конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Перша стосується дій та бездіяльності РФ на Донбасі, друга — в тимчасово окупованому Криму протягом 2014—2015 років.[25][26]

12 червня 2018 року Україна подала свій письмовий меморандум по суті справи.

МС ООН продовжив з 8 грудня 2020 року до 8 квітня 2021 року термін подачі контрмеморандуму Російської Федерації у справі.[27]

9 серпня 2021 року — Російська Федерація подала до Міжнародного Суду ООН контрмеморандум у справі, ініційованій Україною.[28]

Відповідь України мала бути представлена ​​8 квітня 2022 року, а заперечення РФ — 8 грудня 2022 року.[29] Україна подала відповідь із затримкою на три тижні — російське вторгнення в Україну почалось 24 лютого 2022 року.

Розгляд справи по суті — 6—18 червня 2023 року відбулися публічні слухання по суті справи. Сторони концентровано представили свою позицію, викладену під час стадії обміну письмовими документами.[7][30]

Про застосування запобіжних заходів[ред. | ред. код]

6 березня 2017 року розпочались попередні слухання щодо юрисдикції та про застосування запобіжних заходів, які тривали до 9 березня. Запобіжні заходи дозволяють Суду попередити погіршення ситуації та захистити цивільне населення протягом часу, необхідного для розгляду справи. При цьому розгляд позовної заяви продовжується незалежно від рішення Суду щодо запиту про застосування запобіжних заходів.[5]

У запиті про застосування запобіжних заходів Україна просить Суд зобов'язати Російську Федерацію припинити порушення міжнародного права. Зокрема, Україна звертається до Суду з клопотанням зобов'язати Російську Федерацію:[5]

  • забезпечити ефективний контроль за своїм кордоном,
  • припинити постачання зброї до України,
  • зупинити підтримку незаконних збройних формувань, які завдають шкоди цивільному населенню України,
  • також утриматись від будь-яких подальших актів етнічної дискримінації в окупованому Криму.

Зазвичай, Міжнародний Суд ООН розглядає запити про запровадження тимчасових заходів у прискореному порядку[5].

19 квітня 2017 року було оголошено рішення про запобіжні заходи. Міжнародний суд ООН в Гаазі визначив, що Росія має утриматися від обмежень відносно Меджлісу кримськотатарського народу та поновити його діяльність. Серед іншого суд закликає забезпечити доступність освіти у Криму українською мовою.

Суд вважає, що відносно ситуації в Криму РФ має утриматися від підтримання або накладення певних обмежень відносно можливості кримських татар та їхньої спільноти зберігати свої установи,

— Голова Суду Ронні Абрахам

Також суд наклав на обидві сторони зобов'язання уникати порушень Конвенції про запобігання усіх форм расової дискримінації.

Міжнародний суд ООН відмовив Україні у затвердженні тимчасових заходів проти Росії за конвенцією із заборони фінансування тероризму.[31]

Згідно аналізу відповіді Міжнародного суду 19 квітня 2017 року, проведеного «Європейською правдою», причиною відмови Суду запровадити запобіжні заходи у зв'язку з Конвенцією про боротьбу з фінансування тероризму є те, що конвенція порушується лише в тому разі, якщо ця зброя, інші засоби чи фінанси надаються «з метою або з розумінням того, що саме цю зброю чи інші засоби використають для терактів».[32]

На цьому етапі слухань Україна не надала Судові достатніх доказів (умисності такого постачання саме для терактів),

— Наказ Суду ООН, Параграф 75

Рішення суду[ред. | ред. код]

Справа за Конвенцією ООН щодо боротьби з фінансуванням тероризму (2002 р.) розглядалась вперше у світі — значну частину рішення судді приділили тлумаченню положень Конвенції та трактуванню поняття англ. «funds» («активи», «фонди»). На останньому етапі процесу Суд постановив, що предметом Конвенції є лише гроші, які надаються для того, щоб купувати зброю, і постачання зброї, боєприпасів, тренування, захоплення активів повністю виключено з рішення Суду.[33]

Україна — перша держава, яка дійшла до рішення МС ООН по суті з конвенції щодо расової дискримінації (1969 р.) — рішення суду містить роз'яснення щодо доказів, оскільки Суд ООН немає слідства і докази надають сторони. Суд наголосив, що для того, щоб довести дискримінацію, потрібно зробити порівняння між етнічною дискримінацією та дискримінацією за політичною ознакою.[34]

16 червня 2023 року офіційна представниця МЗС РФ оголосила дату винесення рішення МС ООН: «Винесення Судом рішення у справі очікується 29 січня 2024 року.»[35][36] 25 січня 2024 року МС ООН оголосив дату винесення рішення.[37]

31 січня 2024 року МС ООН оголосив рішення. Суд ООН може розглядати лише ті питання, що порушили сторони. Якщо в ході судового процесу встановлені факти порушень, які виходять за межі позову чи за межі міжнародних договорів, на які посилаються у позові, судді не виносять рішення.[38] Суд у своєму рішенні щодо юрисдикції від 8 листопада 2019 року зазначив, що конвенція МКБФТ спрямована лише на боротьбу з фінансуванням тероризму, який вчиняють індивіди, і не врегульовує питання державного фінансування актів тероризму.[39] Суд у своєму рішенні по суті відмовився винести конкретне рішення щодо ймовірної відповідальності РФ за збиття літака малайзійських авіаліній рейсу MH17 з непідконтрольних українському уряду територій 17 липня 2014 року.[40] Якщо конкретне порушення, на думку Суду, не містить економічного виміру, тоді Суд не призначає компенсацію.[34] Суд ООН визнав меншу частину звинувачень України до РФ і відмовився ухвалити рішення про виплату Україні компенсації.

Суд визнав[ред. | ред. код]

За Конвенцією ООН щодо боротьби з фінансуванням тероризму (МКБФТ) Україна висунула звинувачення за п'ятьма статтями. Суд підтримав звинувачення за однією — визнав бездіяльність РФ у тому, що системно не розслідувала ймовірні злочини щодо фінансування тероризму.[33] Суд встановив, що РФ порушила свої зобов'язання за статтею 9, п. 1 МКБФТ.[41]

За Конвенцією ООН щодо подолання усіх форм расової дискримінації (МКЛРД) Україна висунула звинувачення за дев'ятьма пунктами. Суд визнав звинувачення за одним — визнав діяльність РФ на ТОТ Криму дискримінацією щодо українців.[33] Суд частково підтримав звинувачення — дії російських правоохоронних органів щодо кримських татар могли порушувати права цієї етнічної групи. Суд встановив, що РФ порушила свої зобов'язання за статтею 2, п. 1 (а) та статтею 5 (e) (v) МКЛРД.[41]

Суд встановив, що РФ порушила свої зобов'язання за п. 106 (1) (a), п. 106 (2) Наказу про тимчасові заходи від 19 квітня 2017 року.[41]

Суд відхилив[ред. | ред. код]

За Конвенцією ООН щодо боротьби з фінансуванням тероризму (МКБФТ) Україна висунула звинувачення за п'ятьма статтями. Суд відхилив звинуваченння за чотирма:

  • 8 (1) — не здійснення заходів щодо виявлення, відстеження коштів, які використовуються або розподіляються з метою фінансування тероризму в Україні, а також щодо замороження або арешту коштів, які використовуються або розподіляються для цілей фінансування тероризму в Україні.[42] Рішення: щодо не здійснення заходів виявлення, відстеження — Україна не вказала на конкретні кошти чи рахунки, що треба виявити; щодо замороження — стаття 8 передбачає, що для її виконання «[кожна] держава-учасниця вживає відповідних заходів відповідно до своїх національних правових принципів», внутрішнє законодавство РФ дозволяє заморожувати активи, якщо є «достатні підстави підозрювати», тоді як докази є не конкретні та не детальні щоб підозрювати.
  • 10 (1) — не притягнення до відповідальності підозрюваних.[42] Рішення: притягнення до відповідальності можливо після розслідування, а РФ системно не розслідувала ймовірні злочини й РФ не зобов'язана забезпечувати вимоги України щодо екстрадиції осіб, яких звинувачували у фінансуванні терористів на території України.
  • 12 (1) — не надання допомоги у зв'язку з розслідуванням кримінальних справ щодо фінансування тероризму.[42] Суд визначив доказовий поріг у протидії фінансуванню тероризму, за яким можна звернутися за взаємною допомогою. Рішення: Україна не надала достатньо доказів того, що РФ знала, що її кошти будуть використані з наміром вчинення терористичних актів, тож РФ не зобов'язана допомагати Україні в розслідуванні ймовірного фінансування тероризму[43][33].
  • 18 (1) — надання Російською Федерацією зброї та інших видів допомоги незаконним збройним формуванням, відмова співпрацювати у запобіганні злочинам, пов'язаним із фінансуванням тероризму, шляхом вжиття всіх практичних заходів для запобігання та протидії підготовці на своїй території до вчинення цих злочинів у межах або за межами своєї території.[42] Рішення: лише грошові чи фінансові ресурси, надані або зібрані для використання під час здійснення актів тероризму, можуть бути підставою для злочину фінансування тероризму.[44][39]

За Конвенцією ООН щодо подолання усіх форм расової дискримінації (МКЛРД) Україна висунула звинувачення за дев'ятьма пунктами. Суд відхилив звинувачення за статтями 2 (частково), 4, 5 (частково), 6, 7.[43] Суд визнав, що незалежні міжнародні спостерігачі та український уряд не мають доступу до тимчасово окупованої АР Крим, тому Україна не змогла надати додаткових доказів і посилається на звіти міжнародних організацій. Виходячи зі звітів, Суд робить висновок, що причиною переслідування кримських татар та українців може бути політична мотивація, а не етнічна приналежність, тому це не порушує Конвенцію.[33]

Суд не розглядає заборони на прояви кримсько-татарської та української етнічностей (Меджлісу, ЗМІ) — це заборони в контексті прав людини в цілому, які виходять за межі конвенції МКЛРД. Суд не розглядає встановлення російського політичного режиму на тимчасово окупованій території України.[42]

[44][45]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Україна подала позов проти Російської Федерації до Міжнародного суду ООН - Новини. Міністерство закордонних справ. 16 січня 2017. Архів оригіналу за 18 січня 2017. Процитовано 17 січня 2017.
  2. ↑ Суд ООН у Гаазі виніс рішення за позовом України проти Росії. BBC Україна. 31 січня 2024.
  3. ↑ Сергій Сидоренко (10 березня 2017). За лаштунками Суду ООН: де заховані ризики для України. Європейська правда. Архів оригіналу за 18 березня 2017. Процитовано 17 березня 2017.
  4. ↑ Клімкін повідомив, коли у Гаазі почнеться суд проти Росії. Укрінформ. 30 січня 2017. Архів оригіналу за 21 лютого 2017. Процитовано 20 лютого 2017.
  5. ↑ а б в г д е Коментар МЗС України у зв'язку з початком слухань у Міжнародному Суді ООН про застосування запобіжних заходів у справі Україна проти Російської Федерації. Міністерство закордонних справ України. 6 березня 2017. Архів оригіналу за 7 березня 2017. Процитовано 6 березня 2017.
  6. ↑ Москва визнає рішення суду в Гаазі щодо України - Пєсков. BBC Україна. 9 березня 2017. Архів оригіналу за 20 березня 2017. Процитовано 20 березня 2017.
  7. ↑ а б Коментар МЗС України щодо усних слухань в Міжнародному суді ООН. Офіційний сайт МЗС України. 5 червня 2023.
  8. ↑ Україна проти Росії: чого чекати далі від суду ООН. BBC Україна. 10 березня 2017. Процитовано 2 лютого 2025.
  9. ↑ Луценко: справа «Україна проти РФ» в суді ООН налічує 300 томів під грифом «таємно». Українська правда. 17 березня 2017. Архів оригіналу за 18 березня 2017. Процитовано 17 березня 2017.
  10. ↑ МЗС: Україна доповнить позов проти РФ у Міжнародному суді ООН. Укрінформ. 23.01.2017. Архів оригіналу за 21 лютого 2017. Процитовано 20 лютого 2017.
  11. ↑ Україна пообіцяла в РБ ООН подати на Росію до Міжнародного суду. Укрінформ. 2 лютого 2017. Архів оригіналу за 21 лютого 2017. Процитовано 20 лютого 2017.
  12. ↑ Сергій Пивоваров (9 березня 2017). Гаазькі судді: хто вирішуватиме долю позову України проти Росії. Громадське.
  13. ↑ Президент затвердив склад делегації України для участі у слуханнях Міжнародного Суду ООН щодо порушення РФ конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму. Президент України. 24 лютого 2017. Архів оригіналу за 25 лютого 2017. Процитовано 24 лютого 2017.
  14. ↑ Став відомий склад делегації від України на слуханнях у Гаазькому Трибуналі проти РФ. 5 канал. 24 лютого 2017. Архів оригіналу за 25 лютого 2017. Процитовано 24 лютого 2017.
  15. ↑ Слухання в Гаазі по справі проти рф: хто представляє Україну. Юридична Газета. 18 вересня 2023.
  16. ↑ «Нафтогаз» залучив американську компанію Covington & Burling для стягнення $5 млрд із РФ. EXPRO Consulting (англ.). 20 квітня 2023.
  17. ↑ Міжнародний арбітражний суд в Гаазі повністю задовольнив позов ДТЕК проти рф щодо кримських активів. Юридична газета. 2 листопада 2023.
  18. ↑ Громадська організація ULAG (8 лютого 2024). Чи виправдана стратегія України в Міжнародному суді ООН, і які уроки маємо винести?. Zmina.
  19. ↑ (рос.)ТАРС, 6 березня 2017.
  20. ↑ (рос.)Коммерсант: Украина хочет отсудить у России имидж, 3 бер. 2017. Украина и Россия отчитались перед Гаагой, 9 бер. 2017.
  21. ↑ Владислав Гірман (4 червня 2019). Спонсори тероризму. Як росіяни намагаються затягнути Гаазький суд. Ділова столиця.
  22. ↑ Сергій Сидоренко (19 червня 2023). Право на теракти під час війни: як Росія намагається зупинити поразку в Міжнародному суді. Європейська правда.
  23. ↑ РФ у суді ООН щодо геноциду в Україні представляють адвокати, які захищали африканських диктаторів та Іран. Еспресо TV. 21 вересня 2023.
  24. ↑ Суд ООН 3 червня почне слухання за двома позовами України проти Росії. Крим.Реалії. 2 травня 2019.
  25. ↑ Перемога повна, але не остання: що означає рішення Суду ООН по Криму та Донбасу. Європейська правда. 8 листопада 2019. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 12 жовтня 2021.
  26. ↑ Коментар МЗС України [Архівовано 27 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
  27. ↑ Суд ООН продовжив Росії термін для подачі відповіді на позов України. Європейська правда. 22 липня 2020. Архів оригіналу за 14 вересня 2020. Процитовано 12 жовтня 2021.
  28. ↑ Україна відреагувала на Контрмеморандум Росії до Міжнародного суду ООН. armyinform.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 2 січня 2022. Процитовано 2 січня 2022.
  29. ↑ Хімен Кейтнер; Зої Татарскі (9 березня 2022). Питання та відповіді (Частина ІІ): Україна у Міжнародному суді справедливості, Відсутність Росії та що буде далі. Just Security.
  30. ↑ Україна в Міжнародному суді ООН розповіла про руйнування Росією Каховської ГЕС. Еспресо TV. 6 червня 2023.
  31. ↑ Міжнародний суд ООН зобов'язав РФ поновити діяльність Меджлісу. День. 19 квітня 2017. Архів оригіналу за 20 квітня 2017. Процитовано 19 квітня 2017.
  32. ↑ Сергій Сидоренко (20 квітня 2017). Між рядками рішення Суду ООН: де виграла та де програла Україна. Європейська правда. Архів оригіналу за 23 квітня 2017. Процитовано 22 квітня 2017.
  33. ↑ а б в г д Оксана Коваленко (1 лютого 2024). Дмитро Раєвський (ред.). Міжнародний суд ООН вперше визнав росію порушником міжнародного права. Але в Україні все одно не задоволені. Чому? Це ж добре, хіба ні?. Бабель. Архів оригіналу за 5 лютого 2024. Процитовано 3 березня 2024.
  34. ↑ а б Павло Чернишук, ред. (15 лютого 2024). Українські справи у Міжнародному суді ООН: відбувся онлайн-брифінг. Юридична газета.
  35. ↑ МЗС РФ (16 червня 2023). Відповідь офіційного представника МЗС Росії М.В.Захарової на питання ЗМІ у зв'язку із завершенням у Міжнародному Суді ООН слухань у справі «Україна проти Росії» [Ответ официального представителя МИД России М.В.Захаровой на вопрос СМИ в связи с завершением в Международном Суде ООН слушаний по делу «Украина против России»]. МЗС РФ (російською) .
  36. ↑ У МЗС РФ розповіли, коли буде рішення суду ООН у справі «Україна проти Росії» [В МИД РФ рассказали, когда будет решение суда ООН по делу «Украина против России»]. Газета.Ru (російською) . 16 червня 2023.
  37. ↑ Суд ООН оголосив дату рішення за позовом України проти РФ щодо Криму і Донбасу. Європейська правда (англ.). 25 січня 2024.
  38. ↑ Діана Колодяжна (3 лютого 2024). «Рішення 404»: що Україна отримала в Міжнародному суді ООН у справах проти Росії. Zmina. Архів оригіналу за 5 лютого 2024.
  39. ↑ а б Захар Тропін (1 лютого 2024). Не зрада і не перемога: що означає рішення Міжнародного суду ООН у справі Україна проти Росії. Zmina.
  40. ↑ МС ООН у Гаазі визнав, що рф порушила деякі частини конвенції про заборону фінансування тероризму. Юридична газета. 31 січня 2024.
  41. ↑ а б в Ірина Назарчук (1 лютого 2024). Міжнародний суд ООН частково задовольнив позов України проти рф: хто з суддів та як голосував. Юридична Газета.
  42. ↑ а б в г д Тетяна Крячок (6 лютого 2024). Рішення Міжнародного суду ООН щодо позову України проти РФ: основні положення та що означає для нашої держави. Ліга:Закон. Архів оригіналу за 6 лютого 2024.
  43. ↑ а б Катерина Рашевська (6 лютого 2024). Рішення МС ООН щодо боротьби з фінансуванням тероризму та расової дискримінації: Без шансу захистити населення на окупованих територіях.
  44. ↑ а б Олена Абрамович (4 лютого 2024). «Суд помиляється» та «створює плутанину» – коментарі суддів про рішення суду ООН щодо Росії. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 3 березня 2024.
  45. ↑ Олег Васьків (12 лютого 2024). Кислиця в ООН відповів на маніпуляції Москви щодо рішення суду в справі про фінансування Росією тероризму. Суспільне.

Посилання[ред. | ред. код]


Законодавчий
процес
Судочинство
Національні справи
Міжнародні справи
Злочини
Міжнародний трибунал
Боротьба зі злочинністю
Підстави
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Справа_«Україна_проти_Російської_Федерації»_(Міжнародний_Суд)&oldid=42275912